Турецька доктрина Блакитна Батьківщина
У програмі Міжнародний огляд говоримо про Турецьку доктрину Блакитна Батьківщина — Mavi Vatan doktrini. Що вона означає для Чорного та Середземного морів? Як реагують на неї сусіди Туреччини? Чи є від доктрини зиск для України?
Андрій Давидов: Що передувало новій доктрині?
Денис Моксалик: Про доктрину вперше почав говорити 2006 року керівник Штабу ВМС Туреччини. На той час, на фоні розвитку економіки та спроб посилити власні ВМС і збройні сили загалом, перед Туреччиною постало питання концептуалізації військової політики. Це було також пов'язано з певними позиціями Туреччини на півночі Кіпру. Оскільки там ще в 1974 році постала Турецька Республіка Північного Кіпру. Це була відповідь на спробу грецьких націоналістів приєднати острів до Греції.
Андрій Давидов: У цій доктрині вже все досконально розписано?
Денис Моксалик: Там розписано загальне позиціювання Туреччини до своїх сусідів в акваторії. Основна ідея цієї доктрини — приналежність до Туреччини акваторії, що прилягає до її континентальної території: Чорне, Мармурове, Егейське та Середземне море.
Андрій Давидов: Хто є союзником Туреччини в регіоні?
Денис Моксалик: Союзником є Північний Кіпр, Лівія (Уряд національної згоди), Британія. Туреччина активно шукає собі партнерів.
Андрій Давидов: Які переваги для Туреччини від співпраці зі Східною Європою?
Денис Моксалик: Це військова співпраця Східного флангу НАТО. Зокрема, Польща та Туреччина схожі. Вони мають певні амбіції, але їх часто не сприймають у Європі. Мається на увазі Стара Європа: Франція, Німеччина, меншою мірою Іспанія, Італія, Нідерланди. Часто турки та поляки відчувають себе чужими на Брюссельському святі. Це те, що об'єднує Польщу та Туреччину. І в плані Європейської політики — це орієнтація на Британію.
Андрій Давидов: Чи можемо порівняти співпрацю між Туреччиною та Азербайджаном і Туреччиною та Україною?
Денис Моксалик: Так, звісно. Це стратегічне партнерство. Варто розуміти, що між Туреччиною та Азербайджаном прагматичне партнерство світських держав. Загалом, події відбуваються у певному трикутнику. Наприклад, постачання Україною двигунів для турецьких танків, САУ, які згодом призначались Азербайджану. Це налагодження кондомініуму із трьох держав. По суті, вибудовується така регіональна війсь: Київ-Анкара-Баку. І кожен із партнерів відіграє свою роль. І зацікавлений, щоб ця вісь розвивалась.
Андрій Давидов: Хто може долучитись до цієї вісі?
Денис Моксалик: Насамперед, Грузія. Вона, у плані Євроінтеграційних прагнень і проблем з Росією, об'єднується з Україною. Тож у нас доволі тривала історія партнерства. У плані енергетичному — пов'язана з Туреччиною. Трубопроводи з енергоносіями з Азербайджану до Туреччини та Європи пролягають саме через Грузію. Далі - Балкани, які пов'язані з Туреччиною економічно: Болгарія, Косово, Хорватія. І певна співпраця з країнами Балтії. І також країни поза межами регіону — країни, які орієнтуються на Британію. Це такий табір друзів Британії на сході НАТО.
Андрій Давидов: Чи Молдова та Румунія зацікавлені у співпраці з Туреччиною?
Денис Моксалик: Вони зацікавлені. Вони проводять спільні патрулювання Чорного моря. До речі, здійснюють спільні патрулювання разом і з Україною. Загальна проблема для них — це безпека Чорного моря.
Тут варто згадати слова генерала Бена Ходжеса, який обіймав посаду командувача армії США в Європі. Він вважав хибним рішення Америки мати окремі стратегії для кожної країни регіону. Потрібна загальна стратегія для Чорноморського регіону, яка б включала всі країни та давала можливість спільно протистояти за допомогою американців загрозі в північно-східній частині Чорного моря. Це особливо актуально для Туреччини.
