У країні, яка воює, кожен повинен вміти накласти турнікет, – Максим Фомін, який зупинив фуру і врятував її непритомного водія

Вчора мережу облетіло відео, на якому фура трощила легкові автомобілі, а молодий хлопець вибіг на дорогу, застрибнув у кабіну до водія, щоб зрозуміти у чому справа та зупинити авто. Хлопець який врятував водія - це Максим Фомін, інструктор з такмеду й домедичної підготовки. Ми розшукали Максима і сьогодні на Армія FM 19-річний хлопець розповів про порятунок людського життя та як підготуватись до таких ситуацій.

Максим Фомін розповів, чому він не злякався, а побіг рятувати водія.

– Я все життя чекав цей момент. Я в дитинстві уявляв, що буду робити, якщо буду їхати у маршрутці, а водію стане зле. Тут я зрозумів, що це мій “зірковий час” і я маю це зробити. Я без вагання зрозумів, що маю відкрити двері, зняти ногу водія з газу, натиснути на гальма та працювати вже далі з ним. Бо ще коли він під'їжджав, я вже зрозумів, що він без свідомості та він не може контролювати свої дії.

Максим пояснив, як треба діяти в таких ситуаціях.

– Підбігаєш. Перш за все, треба переконатися власній безпеці, що тобі немає ніякої загрози, що тебе інші авто не зіб'ють, що тебе не задавить сама фура. Це в мене відбулося майже автоматично. Відкриваю двері, бачу, що водій без свідомості. Він трошки вже вивалився, його тримав ремінь безпеки. Я на нижній сходинці фури однією рукою забираю дальню, праву ногу, з педалі газу, і сусідньою рукою витискаю гальма, машина гальмує. Мені на допомогу підбіг офіцер НГУ. Ми з ним знайшли, де стоянкове гальмо, витиснули, я одягнув рукавички, і вже далі працював з водієм.

Максим Фомін розповів, як він зрозумів, що у потерпілого чоловіка стався епілептичний напад.

– Я бачив, що в нього голова покошена на бік, що витікає слина з рота, і його трошки ще судомило, тобто, я вже запідозрив епілепсію. Оскільки я не лікар, я не можу діагностувати це, але моя підозра впала на це, і коли я вже працював з ним, я оцінив, чи це може бути інфаркт, інсульт. Оскільки він мені жодним чином не відповідав, він потрошку приходив в себе, я вже далі з ним спілкувався. Але на момент цієї долі секунди, я мав думку, що це саме епілепсія. Лікарі це ще не підтвердили, але знаю, що з водієм все добре, його не госпіталізували, він пройшов невеличке обстеження в лікарні та його звідти відпустили, скоріш за все, до дому.  

Максим пояснив, як треба діяти, якщо в людини стався епілептичний напад.

– Насамперед, не треба йому якось запихати пальці в рота. Головне правило – це не нашкодити людині, тобто, допомогти їй безпечно пережити цей напад. Якщо людина вже переживала таке раніше, або це, можливо, сталося з нею вперше, вона дуже буде схвильована і збентежена. Бо багато є радянських міфів, що треба приколоти їй язик булавкою до щоки. Такі страшні речі. Але фактично, все, що ми можемо зробити, це підкласти її рюкзак під голову, тримати обережно її голову, щоб вона не билася об землю. Бо епілепсія – це тонус м'язі, тобто, всі м'язи напружені, в тому числі і язик, який ніколи в житті у людини не западе. При нападі епілепсії він просто судомно б'ється в роті й тим самим викликає так звану піну. Тобто, підкладаємо людину собі на коліна, дивимося, щоб вона не нашкодила собі, чекаємо приїзду медиків. Якщо це довго не закінчиться, то медиків можна викликати. Але якщо пройшло 2-3 хвилини й людина вже приходить до тями, спілкується з тобою, каже, що все ок і не треба швидка, то можна не турбувати медиків.

Максим Фомін працює в благодійному фонді «Солом’янські котики», який навчає людей медицини. Хлопець детально розповів про роботу фонду.

– Солом'янські котики – це благодійний фонд. Ми спочатку по повномасштабної війни організувалися, працювали. У нас є зараз декілька напрямів. Основний – це тактична медицина. Ми навчили понад 25 тисяч військових, навчили багато цивільних. Ми навчаємо домедичної допомоги цивільних. Різні в нас курси є, наприклад зупинка кровотеч. Кровотечі – це причина масових втрат на фронті. Їх можна попередити, їх можна зупинити. Вміння накладати турнікет – це база, ґрунт, фундамент, для усіх громадян країни, що воює. Ще ми займаємось гуманітарним розмінуванням, допомагаємо саперам розмінувати нашу державу. Є в нас також напрямок крові. Ми забезпечуємо бойових медиків обладнанням для переливання крові. Влаштовуємо кожні 2-3 місяці донації людей, тобто люди приходять, здають кров, і далі вона йде частково й у військо, і на потреби цивільного населення, щоб вони були забезпечені кров'ю. Ви можете знайти «Солом’янських котиків» у всіх соцмережах, ми маємо сторінки на – YouTube, Telegram, Instagram, Twitter. Будемо дуже раді вашим візитам в нашу сторінку. Прошу записуватись до нас на тренінги, відвідати їх, знайти, опанувати ці навички, бо вони дійсно дуже важливі. Ще один напрямок нашого благодійного фонду – це критичне реагування. Коли були якісь прильоти в Солом'янському районі, в місті Києва, то ми оперативно реагували, кооперувалися з різними організаціями. «Солом'янський котик» і котик – це як кіт, який лягає на хворе місце людини та допомагає. Так само наш фонд, мобілізує свої ресурси. І ми розуміємо, де ми більше можемо допомогти. І відкриваємо ці напрямки. Тобто, робимо, щоб ми були максимально ефективні для держави.

Максим Фомін розповів, що треба робити цивільним людям, щоб не злякатись і допомогти людині, яка цього потребує.

– Мабуть, треба проходити трошки більше різних курсів, пробувати різне. Є такмед для цивільних, спробувати цей напрямок. Саме базове, це пройти курси з домедичної допомоги. А потім зрозуміти, що саме людині цікаво, в якому напрямку вона хоче розвиватися. Тобто, зараз дуже багато цивільних навчальних програм, і вони трошки все-таки додають хоробрості людям. Тобто, якщо людина ніколи не була на домедичці, вона навіть не зупиниться якось спробувати допомогти. А коли людина знає, що вона щось вміє, вона відпрацьовує ці навички, вона буде себе впевнено почувати. І я впевнений, що знайде в собі хоробрість зупинитися, допомогти цій людині та врятувати її життя.

19-річний Максим Фомін розповів, коли та чому почав займатись медициною.

– Я з 17 років почав професійно займатись медициною. Мені цей напрямок був дуже цікавий. Я прогресував, розвивався в ньому, проходив різні курси, спілкувався з багатьма бойовими медиками. Тобто, в мене всі друзі, моє оточення – це люди-професіонали, яким я на 100% довірив би своє життя. Я дуже щасливий, що знаю таких людей і можу разом з ними робити круті речі.