Українізація війська 1917 року
Про українізацію війська у 1917 році і як це вплинуло на Перші визвольні змагання в ефірі програми Історичний фронт розповів історик Григорій Савченко.
Андрій Давидов: Хто вперше поставив питання українізації частин колишньої російської імператорської армії?
Григорій Савченко: В російській армії на той час на службі перебувало до 5 млн українців. Українізація почалася з перших днів революційних подій. В Києві вже 6, 9 та 11 березня відбуваються потужні віча. Ініціаторами створення українських частин, українізації в російській армії виступили самостійники на чолі з Миколою Міхновським. Незабаром був створений організаційний український військовий комітет, який мав займатися формуванням добровольчих частин. Пізніше був створений клуб імені гетьмана Павла Полуботка, який очолив Міхновський.
Андрій Давидов: Ці всі події відбувалися в Києві?
Григорій Савченко: Все відбувалося в Києві, але маніфестації у березні тривали по всій Росії. Зокрема в Петрограді брали участь у зібрані тисячі людей. В українському тогочасному політикумі думки щодо українізації на той час розходилися.
Андрій Давидов: Як ставилося до проукраїнських військових маніфестацій вище російське військове керівництво?
Григорій Савченко: Позиція українців була досить лояльна до Тимчасового уряду та російської політики. В ці структури, зокрема, в організаційний український військовий комітет, було введено комісара Тимчасового уряду при штабі Київського військового округу полковника Оберучка, відвертого українофоба. Було надіслано листи до Тимчасового уряду, де українці заявляли про свою лояльність. Були обіцянки з боку російського політикуму. Зокрема, військовий міністр, який прибув на той час в Київ в період проведення Українського національного конгресу заявив, що він ставить питання про українізацію кількох бригад. Але це все було більше пропаганда, а не практичні дії. Якщо вже говорити про другу половину травня, де у складі української делегації, очолюваної Винниченком, були представники військових, то там із ними розмовляли зверхньо. На початках одиниці серед керівного складу, особливо генералітету, підтримували ідеї українізації.
Андрій Давидов: Які військові частини найшвидше українізувалися?
Григорій Савченко: Першою українською військовою частиною є полк імені Богдана Хмельницького, який був створений у Києві в середині квітня 1917 року. Генерал Олексій Гутор, який був весною 1917 року командувачем Південно-Західним фронтом, першим видав наказ про українізацію в межах його фронту 3 армійських корпусів. Він вважав, що таким чином можна буде зміцнити боєздатність армії. Пізніше в обойму цих корпусів увійшов 34-й армійський корпус під командуванням Павла Скоропадського.
Андрій Давидов: Чи тривав процес українізації війська в інших куточках колишньої російської імперії?
Григорій Савченко: Питання українізації підіймалися активно і на Північному фронті, зокрема 21-го армійського корпусу. Тривала українізація і на Західному фронті. Були українізовані полки в Москві, Харкові та по інших містах. Фронт поповнювали маршові роти, які формувалися з українців з усіх куточків колишньої російської імперії. Процес українізації багато в чому показовий, водночас і болючий та непростий. Адже російський політикум не хотів випустити його зі своїх рук. Виникали великі проблеми, які влаштовувало військове командування, зокрема російський офіцерський корпус. Та ще й самі собі заважали. Наприклад, коли 34-й армійський корпус виводять з позицій для українізації, то його мав змінити 6-й армійський корпус, командування якого не погоджувалося міняти його на передовій.
Андрій Давидов: Коли у грудні 1917 року розпочалася війна радянської росії проти УНР, то ці процеси завадили українізації армії?
Григорій Савченко: Коли почитати горезвісний ультиматум Леніна та Троцького, то там можна побачити, як диктувалися умови щодо України. До речі, тоді хотіли виконати ту місію, яку сьогодні намагаються виконати рашисти у вигляді так званої спецоперації. Війна, безумовно, зупинила українізацію, але я б не глорифікував українізацію в російській армії та можливість спротиву в період цієї війни. Чимало речей, пов'язаних з українізацією, залишилися на рівні гасел. Тож якщо говорити про українізацію, то вона була розпочата, але не завершена. Але величезний її плюс у тому, що це одна з тих традицій, на якій виховувалися, виховуються та будуть виховуватися покоління захисників нашої Вітчизни. І коли ми у такі непрості часи говоримо про наші Збройні Сили, то, переконаний, що традиції українізації є в основі тої боєздатності, тої самопожертви, того героїзму, який демонструють нині українці на фронтах. Слава нашим захисникам і слава нашим Збройним Силам України!
