Боєць ЗСУ Дзмітрій: Я люблю свою Білорусь, тому захищаю Україну

На захисті України стоять не лише її громадяни, але й чимало небайдужих іноземців, які не змогли лишитись осторонь боротьби незалежної держави в центрі Європи проти агресивної й кровожерної росії. Одним із таких є Дзмітрій із позивним «Зубр», який народився і виріс у Мінську, а нині служить в одній з військових частин Командування Сил підтримки Збройних Сил України. Він не один рік воює за Україну та лише нещодавно дізнався, що його дідусь народився у Бахмуті.

Його історія в Україні розпочалось ще з часів Майдану. Коли чоловік побачив відео, як студентів б’ють беркутівці, відразу поїхав до України.

— Я розумів, що люди хочуть справедливості, що тут Євромайдан. Для мене як білоруса і в цілому для Білорусі було вигідно, щоб Україна пройшла шлях євроінтеграції, адже у нас тоді з’явиться ще один сильний сусід, який є членом ЄС, — розповідає «Зубр».

Початок російсько-української війни

До війни в Україні армія бійця не цікавила взагалі. Він говорить, що навіть не служив строкову службу в Білорусі. Проте з початком російсько-української війни погляди «Зубра» змінилися.

— У 2014 році я працював у москві, і коли росія розпочала війну в Україні, ми з товаришами в центрі країни-окупанта активно виступали проти прихильників «руского міра», нас поліція неодноразово затримувала. Але через наше білоруське громадянство майже відразу відпускали, — каже військовослужбовець.

Коли розпочалась російсько-українська війна, його дружина народила донечку. Тому на війну чоловік пішов у 2015 році.

— Мені здавалось у 2014 році, що влітку все закінчиться. Проте неодноразово я чув від своїх друзів, що війна триватиме мінімум 5 років. Для мене це було дико. Але коли зрозумів, що війна затягнеться надовго, я без вагань зібрав речі і поїхав в Україну, — згадує захисник.

Протягом року «Зубр» навчався в «Азові», і коли чоловік вже був готовий до бойових дій, підрозділи вивели з Широкиного. Боєць не зміг сидіти в тилу, бажання воювати та нищити російських окупантів перемогло.

— Я почав шукати інший підрозділ. У 2016 році я долучився до «Правого сектору» у взвод «Да Вінчі» (Дмитро Коцюбайло. — Авт.). Там нас, білорусів, було тоді троє: я, «Ганс» (Дмитро Рубашевський. — Авт.) і «Тур» (Олексій Скобля. — Авт.), який загинув у боях за Мощун у березні 2022 року, — розповідає захисник.

У складі «Правого сектору» захисник брав участь у бойових діях у Мар’їнці та Авдіївці.

— У 2018 році підписав контакт з окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого. За час служби я весь час був у розвідувальних підрозділах. Одного разу командування мене направило в Центр розмінування для підвищення рівня в саперній справі. До того з вибухонебезпечними предметами справу мав дуже рідко, хоча ця тема завжди була для мене дуже цікавою. Після навчання повернувся у свою бригаду, і мене призначили у взвод інженерної розвідки, — згадує «Зубр».

…24 лютого я зустрів у Бельгії…

У 2021 році, коли закінчився контракт, «Зубр» вирішив закінчити кар’єру військового, чи принаймні зробити перерву у службі. Після лікування у Старокостянтинівському військовому шпиталі, де йому діагностували посттравматичний синдром, чоловік вирішив переїхати до Європи. Але початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну знову повернув Дзмітрія у стрій.

— 24 лютого я зустрів у Бельгії. Як тільки дізнався про те, що росія розпочала широкомасштабне вторгнення, я не вагаючись зібрав речі і 25 лютого вже був в Україні, — розповідає військовослужбовець.

У бойових діях «Зубр» почав брати участь з початку березня.

— Завдяки старим зв’язкам я вийшов на побратимів із «Правого сектору», і ми з групою снайперів почали працювати на Київщині — це Мощун, Ірпінь. За тиждень до того, як росіяни відступили з Київщини, у нас був бій, ми спільно з підрозділом НГУ «Омега» тримали будівлю в Ірпені, прикривали фланг. По нас постійно працював ворожий танк, і під час одного з обстрілів загорілася будівля, наша позиція була на сьомому поверсі. Один із нас трьох побіг вниз розвідати можливі шляхи евакуації. З іншим ми вилізли через вікно і лежали на парапеті, я думав, і вже був готовий до того, що доведеться стрибати вниз. Та вчасно повернувся наш третій і сказав, що є можливість прорватися через палаючий вогнем п’ятий поверх. Пощастило, що я перед цим знайшов пляшку «Фанти». Ми облили ганчірки тією водою, прикрили обличчя і вибігли. Довелось облаштовувати швидко нові позиції, адже російська піхота наступала, — згадує воїн.

…Ми були одними з перших, хто побачив наслідки «руского міра» у Бучі…

Коли захисник зрозумів, що під Києвом бої вже вщухають, вирішив пристати до своїх братів-білорусів, які на той момент формували окремий підрозділ. «Зубр» включився у формування на той момент батальйону імені Кастуся Калиновського, де обійняв посаду начальника розвідки.

— Під Києвом ми брали участь у зачистці Бучі разом з іншими підрозділами Сил оборони України. Коли заходили, люди сказали, що росіяни за дві години до цього масово повтікали. Ми були одними з перших, хто побачив наслідки «руского міра» у Бучі. Навколо — десятки тіл загиблих цивільних людей, які лежали вже не один тиждень. Це, звісно, жахлива картина, — розповідає боєць.

Після звільнення Київщини «Зубр» ще брав участь у боях на Півдні.

— Згодом мій давній хороший друг запропонував перевестися до одного із підрозділів Сил підтримки. Мовляв, їм дуже потрібні інженери зі знанням саперної справи. Я погодився і не шкодую. Мій підрозділ виконував досить складні завдання у Чорнобильській зоні. Там ми займались інженерною розвідкою, відшуковували і наносили на карту ворожі мінні поля, а їх там чимало, повірте. Кожен новий підрозділ окупантів, який туди заходив, першим ділом мінував місцевість, — розповідає захисник.

Минулого року «Зубр» отримав паспорт громадянина України. Восени закінчив навчання на лідерських курсах сержанта. Нині боєць рветься у бій де найгарячіше, на Бахмутський напрямок.

— Воюючи за Україну вже стільки років, я лише нещодавно дізнався від свого батька, що мій дід народився у Бахмуті. Тому для мене особливо важливо обороняти Бахмут і нищити орків там. Я люблю свою Білорусь, тому захищаю сьогодні Україну. Вірю і знаю, що перемога за українським народом, а я лише докладатиму всіх зусиль, щоб її наблизити, — каже захисник.

#2022БитваЗаУкраїну #2022FightForUkraine

Анастасія Богач, кореспондент АрміяInform

Фото з архіву Дзмітрія