Геннадій Потапенко: Після перемоги наш дух зросте настільки, що не будемо відчувати "крепатури"
Про пережиту окупацію в смт Іванків та службу в лавах ЗСУ, про українську мову та російську класику, а також про те, до чого готуватися після перемоги на Армія FM розповів український актор та телеведучий Геннадій Потапенко.
Геннадій нині — у лавах ЗСУ. Повномасштабне вторгнення він разом із родиною зустрів у селищі Іванків, що на Київщині. Пригадує той час як найжахливіший у своєму житті.
— Ти ніколи не забудеш все те, що відбилося у твоїй душі, як той амоніт на камені. Найстрашніший, напевно, оцей стан безвиході, коли ти прокидаєшся зранку, лягаєш увечері і в тебе немає надії. Ти звик бути вільною людиною, і це було круто. А тут в тебе той самий український паспорт у кишені є, але ти ні за що не відповідаєш: ні за своє життя, ні за життя своїх дітей, не можеш гарантувати їм безпеки. Вони можуть прийти за тобою, твоєю дружиною, донькою, якій 10 років і ти її найбільше мусиш ховати. Вони можуть прийти за чим завгодно — від банки тушонки до людської душі. Ти не можеш захиститися, ти не знаєш, як діяти — і це найжахливіше.
Як поділився Геннадій, першого українського розвідника, якого побачили у селищі, ледь не задушили від радості в обіймах. Місцеві активісти, до яких доєднався і він, одразу ж створили волонтерських штаб в Іванкові, щоб нівелювати наслідки соціально-гуманітарної катастрофи.
— Як тільки сталося звільнення Іванкова, це було 1 квітня, починаєш діяти, бо стаєш вільною людиною. Ми спершу почали покривати загальні проблеми, потім почали працювати з соціально незахищеними верствами населення. Зараз здебільшого плетемо сітки для військових. І черга у 100-200 сіток. Дівчата знайшли матеріал, який в десять разів легший, ніж використовували раніше. Зараз щоб САУ накрити, потрібно 3, а не 30 кг сітки. Тож одній людині під силу впоратися з величезною сіткою 10 на 10.
Як розповів актор, досить довго оббивав пороги військкомату, доки його нарешті взяли, адже була чимала черга з охочих.
— Коли все ж взяли мене, сказали, що бачать мою допомогу району і волонтерство, тож за можливості будуть ставитися із розумінням до моєї діяльності.
За словами Геннадія, нині в країні відбуваються величезні зміни щодо розширення сфер використання української мови, і кожен може долучитися до цього процесу.
— У нашому підрозділі є людина, яка говорила ідеальною російською, але з моменту широкомасштабного вторгнення почала переходити на українську. Ми з ним на цю тему багато жартуємо, і через те він починає свідомо ставитися вимови і контролювати себе. Моїй дружині позбутися нашарованих російських слів українській допомагає наша трирічна донька. Вона поправляє маму: не носки, а шкарпетки, не одіяло, а ковдра і так далі. А на державному рівні треба це робити в еволюційний, а не в революційний спосіб. Добре, що є цивільні громадянські ініціативи та ініціативи від держави. Усе воно спрацьовує, але потрібен час. Адже старшому поколінню важко відмовитися від засвоєних стереотипів.
Геннадій Потапенко з болем згадує про обстріл окупантами музею Марії Приймаченко, що розташований в Іванківському районі Київщини.
— Для мене це абсолютно в парадигмі розвитку росії, яка завжди буде принижувати інші народи і робити все, щоб в них не було власної історії. З цієї позиції всі музеї треба знищити. І приліт в Музей Марії Приймаченко — тому свідчення. Це єдиний музей на весь Іванківський район. Фактично єдиний культурний центр був, і вони його зруйнували.
Що ж до російської мови та літератури, яку тривалий час насаджували на території України, їхня світова вага значно перебільшена, впевнений Потапенко.
— Світ набагато ширший, аніж російська література. І хіба ти знаєш його весь? Хіба ти читав азійську літературу, зокрема японських авторів, які бувають ще песимістичніші, ніж Достоєвський? І в Україні є чимало цікавих авторів. Володимир Єшкілєв, до прикладу, дуже класно пише. Він бере конкретну історичну подію і фантазує, як би вона могла розвиватися іще.
Після перемоги українцям потрібно буде працювати з подвоєною силою, наголошує Геннадій Потапенко, щоб відродити спаплюжену ворогом країну.
— Ми ж розуміємо, що якщо ти не прибрав у себе в хаті, то й ніхто не прибере. Українці будуть це робити. З кожним днем все більше вибудовується громадянське суспільство. Ті ж волонтери будуть працювати вдесятеро сильніше. А після перемоги наш дух зросте настільки, що не будемо відчувати "крепатури" після праці.
