Бахмут своє завдання виконав на 200%, — командир 30-ї ОМБр
Володимир Сіленко — полковник, кадровий військовий, який був у різних родах військ. У 2014 році повернувся із військової пенсії до лав ЗСУ. Широкомасштабне вторгнення зустрів на Чернігівщині, а нині боронить Бахмут. Це інтерв'ю — перше на посаді командира 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького. Журналістці Армія FM Катерині Даценко полковник розповів як почалася його війна, чому росіяни стріляють по своїх та яку задачу Бахмут вже виконав.
Був у ДШВ, а тепер командую механізованими військами
Катерина Даценко: У всіх бійців є псевдо, який позивний у вас?
Позивний Самара. Всі асоціюють його з російським містом, проте я живу в Дніпропетровській області поблизу річки Самара, тому й такий позивний.
Катерина Даценко: Ви — кадровий військовий, скільки років вже у ЗСУ?
У війську був із 1985 року. У 2005-му звільнився з правом на пенсію, а на початку війни, у 2014-му знову повернувся до лав ЗСУ. Широкомасштабна війна мене застала у Чернігові, коли служив в ОК Північ.
Катерина Даценко: Як широкомасштабне вторгнення зустріли військовослужбовці на Чернігівщині?
Вторгнення очікувалося, тож ОК Північ готувало план оборони Чернігова. Проводилися погоджувальні наради з місцевими органами самоврядування. Тож ми готувалися по напрямках роботи. Проте ворогу все ж вдалося захопити основні шляхи. Практично 58-ма бригада стримувала Сумський напрям, а Перша танкова та розвідувальний батальйон, всі підрозділи ОК Північ відбивали навалу з Білорусі. Я мав честь захищати Чернігів, який був в облозі, але не здався.
Катерина Даценко: Орден Богдана Хмельницького III ступеня ви отримали за оборону Чернігівщини, розкажіть про ці події?
Це колективна заслуга. Ми виконували свої завдання, навіть не на рівні командування, а на рівні тих людей, які виїздили, ставили міни, підривали мости, тобто перешкоджали руху противника в бік Чернігова. Росіяни рухалися основними шляхами, але захоплювали населені пункти, утворюючи систему наступу та оборони. І головне — вони завдавали вогневого ураження артилерією та авіацією місту. У відповідь гідно працювала артилерія нашої першої танкової бригади, якими керував полковник Хода. Інженери підривали мости, утворювали завали, щоб перешкодити просуванню ворога.
Катерина Даценко: Ви раніше були начальником штабу 71-ї окремої єгерської бригади, а зараз командир 30-ї ОМБр, чи допомагає ваш досвід керувати саме механізованим підрозділом?
Структура робота єгерської бригади значно відрізняється від завдань механізованої. Мені допомагає досвід роботи саме в механізованих підрозділах, адже я три роки був заступником командира 92-ї та також начальником штабу 93-ї бригади. Тут важливо знати командирів та заступників підрозділів, а також наскільки підрозділи боєздатні. Минуло півтора місяця, тож я вже знаю командирів батальйонів, знаю майже всю бригаду, її можливості і впевнений, що завдання вони виконають.
Бахмут своє завдання виконав на 200%
Катерина Даценко: Наскільки сильно відрізняється тактика росіян, які воюють у різних регіонах України?
Все залежить від поставлених завдань і підрозділів, які там діють. Бахмут — політичне питання для путіна. На мій погляд, Бахмут своє завдання виконав на 200%. Це форпост, який не дає їм розвивати свій наступ у напрямку Слов’янська і Краматорська. Якщо росіяни пів року не можуть взяти районний центр, то що тоді говорити про великі міста. Вони не рахуються з людським життям, використовують тактику навали, просто закидають трупами. З досвіду роботи на цьому напрямку, вони застосовують артилерію навіть по своїх штурмових групах, коли їх зупиняють наші підрозділи.
Катерина Даценко: На ваш погляд, наскільки досвід АТО допомагає під час широкомасштабного вторгнення?
Для кожного періоду — свої бойові дії, навіть кожна рота воює по-своєму. Всі рішення ми ухвалювали по ходу широкомасштабного вторгнення, в міру того, як вивчали противника. Звісно, досвід теж допомагав, і не тільки здобутий у війні з 2014 року, а й під час бойових дій в Іраку, Югославії та Косово. Офіцери, які мають хоча б оперативно-тактичний рівень, вміють швидко перелаштовуватися, щоб протидіяти противнику. Думаю, в нас вийшло — Чернігівщина, Сумщина, Харківщина вистояли. На цьому напрямку працювали багато командирів, заступників механізованих бригад — моїх друзів. Пишаюся, що довелося служити з цими людьми. Звісно, що ця війна відрізняється, адже тут задіяні всі сили: і повітряні, і морські. Власне тому воювати складніше.
У НАТО вже беруть досвід роботи ЗСУ
Катерина Даценко: Росіяни діють за старими підручниками, чи все ж використовують якісь нові методи?
Напрямок дій окупантів різний. Якщо вони тут (Бахмутський напрямок — ред.) застосовують тактику Вагнера і діють штурмовими групами від 10 до 15 осіб, то на напрямі Вугледар та Павлівка було більш широкомасштабно. Не можна недооцінювати противника, він випробує різну тактику. Якщо окупанти мають успіх, б'ють штурмовою групою і нарощуються, якщо ні — переходять на іншу ділянку. А якщо загалом говорити про їхнє командування, то це генерали радянських часів. У нас здебільшого молоді офіцери та генерали, які більш креативні та з досвідом взаємодії з НАТО. Хоча останнім часом в Альянсі заявляють, що вже беруть досвід роботи ЗСУ. Думаю, в майбутньому ми створимо навчальні центри, де будуть вчитися і з країн НАТО. Росіяни вже відчули на собі роботу зброї, яку нам надають східні партнери. Тож в них запалало. Їхні ЗМІ вже проговорюються про втрату контролю над ситуацією.
росіяни — не підрозділи друзів, земляків — це підрозділи злочинців
Катерина Даценко: Чи можна сказати, що окупанти починають втрачати захоплені території?
Все ж вони поки проводять наступальні дії, але, думаю, ми з їхнього наступу перейдемо в контрнаступ і не дамо їм можливості десь закріпитися. Вони прекрасно розуміють, що Крим буде для них пасткою, тож треба відходити тільки суходолом. Поки про наші наступальні дії ми можемо говорити точково. Безпосередньо моєму підрозділу протистоять загони ПВК Вагнер. Вони не професійні військові, вони не відрізняються озброєнням чи підтримкою артилерії, але різниця між нами у ставленні до людей — вони не цінують життя. Вони стріляються по своїх же. Наприклад, вони накриювають вогнем наших навіть тоді, коли там же є і їхні штурмові підрозділи. Вони не виносили своїх вбитих, а зараз почали це робити, адже в іншому разі не отримають поповнення. Вони не підрозділи друзів, земляків — це підрозділи злочинців, які використовують свій шанс на життя і щоб не лишатись у в'язниці.
Катерина Даценко: Що для вас стало переломним моментом у війні?
Коли вистояв Чернігів, Харків, Охтирка. Міф про другу армію світу розвіявся після того, як їхнє широкомасштабне вторгнення захлинулося, хоча, якщо порівнювати, — в них 140 млн, а в нас 40. Згадаймо Запорозьку Січ, коли воювали не кількістю, а вмінням, був бойовий дух. Видно, це передалося.
У мене вся сім'я військових
Катерина Даценко: Як часто ви телефонуєте рідним?
Телефоную дуже рідко, бо не маю часу, інколи можу написати. Я в армії дуже давно і моя дружина завжди була зі мною. Вона теж є військовослужбовцем, служить у ДШВ. Вона все розуміє, нічого пояснювати не потрібно. Як жінка, звісно, переживає. Проте у мене велика родина — два сини, дві невістки, троє онуків. Вона за старшу, поки я воюю, тож справ вистачає. Мій старший син теж служить.
Катерина Даценко: Чому росія програє, на вашу думку?
Вона вже програла. У них немає ідеї, вони не можуть у світі обґрунтувати те, за що вони воюють
