Ворожі втрати — в рази більші, ніж наші
Спілкування з випускником Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Ярославом відбувається під постійні звуки "прильотів". Російські війська дуже близько — за метрів 100-200. Ворожа артилерія практично не стихає.
— Противник постійно намагається прорватися, та ми впевнено відбиваємо усі спроби, — розповідає Ярослав. — Можливо, їхня артилерія могла б працювати точніше, якби не особливості місцевості. Можу із точністю сказати, що ворожі втрати — в рази більші, ніж наші. Ми не просто обороняємось, а просуваємось вперед. Виходимо на ворожі позиції, атакуємо, за підтримки основних сил закріплюємося.
Ярослав рік як став випускником Військової академії, та вже має певний досвід. Служив у розвідувальних підрозділах, потім артилерійських, згодом перевівся у піхоту.
— 24 лютого для мене почалося дуже весело, — пригадує Ярослав. — Я завжди любив поспати майже до ранкового шикування. Того дня, не знаю чому, прокинувся десь о 4 ранку і вирішив піти помитися в гарячій воді. Тільки виходжу з душу - чую потужний вибух. Виходить командир підрозділу зі словами «по ходу почалося». Потім знову вибухи, тривога, і ми всі вирушили на виконання завдань…
За місяці війни Ярославу разом із побратимами довелося знищувати ворожі БМП, БТРи, бензовози, колони з БК разом із живою силою противника.
— На початку війни було трішки легше їх знищувати. Річ у тім, що вони погано орієнтувались на місцевості. У нас були новіші карти, ми знали місця для понтонних переправ. Ну і безпосередньо, коли наші люди працювали на прямому зіткненні, вони нам передавали координати і ми підтримували їх вогнем. Оскільки ворожа артилерія була більш далекобійною, нам доводилося викручуватися завдяки мобільності й швидкості. Я працював на гарматі Д-30. Ми гарно працювали, але я не приховував не від кого, що душа моя більше лежала до прямого контакту із противником. Невдовзі командири мене почули, ніхто не перешкоджав.
Ярослав ділиться, що тактика ворога залишається незмінною — засипати артилерією і йти в атаку величезними групами.
— Нещодавно довелось зустрітися із противником лоб у лоб. Вихід був спланований за декілька хвилин. Дістав усіх ворожий АГС, він засипав і засипав. Мій підлеглий запропонував сходити насипати йому у відповідь. Пішли вчотирьох. Ще не дійшли до потрібної точки, як натрапили на ворога із Z-кою на патчі. А в мене червоно-чорний прапор з надписом "Батько наш Бандера, Україна — мати". Нас почали обсідати по колу, контролювали, а ми вдвох вийшли прямо в центр цього кола. Навіть поспілкувались трохи про хто, куди і звідки. Питаю: "Ви звідки?", а він: "Та ми мєсниє". За мить почалася стрільба. Поки почали відходити, я випустив по них один магазин. Товариш, який стояв біля мене з ручним гранатометом, добряче їм насипав. Відходили з боєм. Після цього перелякані росіяни вивозили своїх поранених та загиблих, але ми не перешкоджали, хоч і була така можливість.
Валентин Столярчук
Анастасія Олехнович
