Битва під Замостям у серпні 1920 року

Як близько 3 тисяч українських і польських бійців втримали та відбили наступ значно більших підрозділів будьонівців, до яких інженерних хитрощів вдалися оборонці та про подробиці боїв під Замостям, які точилися у серпні 1920 року, в програмі Історичний фронт розповів історик Володимир Поліщук.

 

 

Андрій Давидов: Якою була військово-політична ситуація в Україні на серпень 1920 року?

Володимир Поліщук: Тут можна провести певні історичні паралелі. Адже більшовицька Росія, яка начебто перед тим замирилася з усією Європою, порушила слово та почала роздувати вогнища революції в Польщі, Німеччині та загалом у Європі. Так само як зараз наш сусід, який зовсім не збирався ні на кого нападати, почав нести свій русский мир. І Українська Народна Республіка, як останній бастіон перед Європою, прийняла цей удар, коли червоні зайшли на її територію. Під час війни між українцями та радянською росією поляки, які ще нещодавно воювали проти українців, маючи претензії щодо Західної України, тепер стають союзниками. І якщо союзницький наступ на початку 1920 року був досить успішним — україно-польські війська зайняли Київ. То вже на початку літа ситуація кардинально змінилася — більшовики кинули всі свої сили на нашу територію та почали контрнаступ на Польщу.

13-25 серпня точилися важкі бої під Варшавою, куди дісталися червоні дивізії під командуванням Михайла Тухачевського. Майже вся українська територія була зайнята більшовицькими військами, які рвалися на Польщу. І під час Варшавської битви, яка відбулася в середині серпня, поляки відбили підрозділи Тухачевського. Водночас Перша кінна армія, яка тримала Львів в облозі, вирушає на допомогу Тухачевському. Але між тодішнім керівництвом немає згоди, що ми бачимо й нині. Тож Ленін віддає наказ врятувати Тухачевського, а Сталін цю команду всіляко ігнорує. Внаслідок цього Будьонний з Першою кінною армією досить пізно вирушає на Варшаву. Залізнична гілка Люблін-Варшава для цього ідеально підходила, адже до Першої кінної армії входила і піхота, і бронепотяги, і потяги забезпечення. Тож залізниця була досить важлива. І залізничний вузол Замостя був транзитним. Через це містечко можна було вийти одразу на Люблін. Тому Замостя як ключовий пункт на шляху Першої кінної починає відігравати дуже важливу роль.

Андрій Давидов: Які польські та українські частини наприкінці серпня 1920 року перебували в Замості?

Володимир Поліщук: Перша кінна армія виступила зі Львова в бік Замостя. Генерал Геллер на чолі польської піхоти намагається їх наздогнати. В цей час у Замості перебуває на переформуванні 6-та стрілецька дивізія під командуванням Марка Безручка і 31-й полк Каньовських Стрільців під командуванням капітана Миколи Болтуца. Ці підрозділи сильно постраждали в боях, тож по факту там було близько 3 тисяч українських і польських бійців при 12 гарматах. У червоних було близько 14 тис. кінноти, близько 2 тис. осіб піхоти та до 70 гармат та кілька бронепотягів. Замостя з одного боку захищала річка з болотистими берегами, але з інших через передмістя будьонівці могли туди спокійно зайти. Тому підрозділам під командуванням Марка Безручка віддається наказ затримати Будьонного хоча б на добу, щоб Геллер встиг його наздогнати. Зрозуміло, що для 3 тисяч бійців проти величезної армії це завдання було надважким.

Андрій Давидов: Тож скільки тривала битва і до яких дій вдався Марко Безручко, щоб затримати будьонівців?

Володимир Поліщук: 27 серпня Безручко стає керівником оборони, і в авральному порядку починається укріплення передмістя. Забігаючи вперед: Будьонний підійшов до міста вранці 29 серпня. За ці два дні за допомогою 3 тисяч містян два українських саперних курені роблять подвиг — вони споруджують на цій пласкій місцині укріпрайон. А це понад 10 км дротяних загород, окопи та замасковані кулеметні гнізда. Коли будьонівці спробували взяти штурмом Замостя в кінному строю, вони зазнали поразки, потрапивши під розумно поставлений кулеметний вогонь. Весь резерв оборонців — це 200 осіб, адже всі інші бійці були на позиціях, тож розумно зроблені інженерні укріплення були справжнім порятунком.

Андрій Давидов: Тож перша спроба штурму будьонівців провалилася?

Володимир Поліщук: Так, вони втратили кілька сотень вбитими, ще більше було поранених, коли вони налетіли на дроти. Тоді Будьонний віддає наказ оточити Замостя з усіх боків, радянська артилерія постійно обстрілює містечко. Два польські бронепотяги, які ще деякий час курсували навколо містечка та накривали будьонівців вогнем, якийсь час заважали оточенню. Тож щоб взяти Замостя в кільце, Будьонний витратив цілий день. На ранок 30 серпня розпочалися суцільні штурми містечка під прикриттям артилерії. Паралельно Будьонний готував спецзагін, який мав атакувати населений пункт вночі. Більшовики поночі дісталися впритул до окопів і пішли в атаку. Проти 31 серпня відбувся найстрашніший бій. Польський батальйон не зміг втримати навалу та почав відступати у саме Замостя. І тут зіграв талант геніального одесита Всеволода Змієнка — начальника штабу. Він у місці, де був прорив, поставив кілька сотень резервістів. І цей резерв атакував більшовиків і викинув їх із міста. Моральний дух Червоної армії був зломлений. 

Андрій Давидов: Чи ще сподівався Будьонний на перемогу 31 серпня?

Володимир Поліщук: Будьонний не знав, як все закінчиться, адже бій стих близько другої ночі. А Безручко віддає наказ назавтра наступати. І коли Будьонний спробував зрозуміти, як почувається Перша кінна, яка програла перший бій у своїй історії, то йому доповіли, що до Замостя підходить Геллер. Адже по суті Безручко на дві доби затримав та дуже сильно пом'яв будьонівців. Тож Будьонний дає наказ відступати, бо Перша кінна опиняється між двох вогнів. Цей відступ фактично переростає у втечу. Першу кінну змогли зупинити аж на території України, та й то за допомогою масових розстрілів. Будьонний не любив згадувати Замостя, адже це був найбільший його програш як комдива.

Андрій Давидов: Скільки Будьонний під Замостям втратив бійців?

Володимир Поліщук: Наскільки відомо з документів, оборонці Замостя втратили до двохсот бійців вбитими та пораненими, а будьонівці не дорахувалися близько двох тисяч. Та набагато більше Будьонний втратив в моральному плані, оскільки мотивація в робітничо-селянської армії після першого програшу значно згасла. Недарма навіть Пілсудський акцентував, що Варшавська битва логічно закінчилася під Замостям. Якби не дії Безручка, то невідомо, як би все розгорталося далі. Це був прекрасний приклад ідеальної військової співпраці між українцями та поляками, коли вони відбили наступ значно чисельніших червоних частин.

Андрій Давидов: Що ця битва дала полякам та українцям?

Володимир Поліщук: Це дало перехоплення стратегічної ініціативи, оскільки наступ Червоної армії, який відбувався на території Польщі та України, був зірваний. Після цього українські та польські війська перейшли у контрнаступ. Недарма саме за оборону Замостя полковник Безручко стає генерал-хорунжим і особисто Пілсудський його нагороджує найвищим військовим орденом Польщі Virtuti militari. Від цієї нагороди Безручко відмовляється, зазначаючи, що він воював за Україну, а не за Польщу.