Зараз в ефірі:

Перехід Армії УНР через Збруч 1920 року

26.05.2022
Перехід Армії УНР через Збруч 1920 року

Про інтернування армії УНР в листопаді 1920 року, останні бої з більшовиками та подальше перебування на території Польщі в ефірі програми Історичний фронт розповів історик Андрій Руккас.

 

 

Андрій Давидов: Побутує думка, що Армія УНР у листопаді 1920 року була на межі зникнення, тож якою вона була після Варшавської битви, після спільної з поляками літньої кампанії 1920 року?

Андрій Руккас: Жовтень-початок листопада українці контролювали значну частину Подільської губернії, були неподалік від Жмеринки, стояли в передмісті Вінниці. У десятих числах жовтня почалася мобілізація — і військо поповнилося майже на 40 тисяч вояків. Загальна чисельність українського війська перевищувала 50 тис. осіб, із них було десь близько 10 тисяч багнетів та близько 2,5 тисячі шабель. Армія була в стадії чисельного розгортання. Щоправда, була проблема зі зброєю та боєприпасами. Армія перебувала у стадії переходу кількісних змін у якісні. Фронт стабілізувався внаслідок польсько-радянського перемир'я в Ризі  українська армія отримала місячний відпочинок, щоб отримати допомогу від Польщі та привести себе до ладу. Поляки продовжували надавати допомогу обмундируванням, харчуванням та іншим. Пілсудський, як верховний головнокомандувач, робив все, що міг, але, як політик і очільник держави, був зв'язаний певними політичними домовленостями, які польська делегація уклала з більшовиками. Армія УНР на той час  достатньо міцно тримала фронт і готувалася перейти в наступ 11 листопада.

Андрій Давидов: У яких напрямах українська армія планувала наступ?

Андрій Руккас: Найближчим завданням було взяти важливі залізничні вузли Жмеринський та Вінницький, а далі або Київ, або Одеса. Південний напрямок мали забезпечити білогвардійські війська, в той час, як українці мали зосередити свої зусилля на Київському напрямку, але мали діяти цього разу спільно. Тут вже напрямки наступу на Київ і Одесу були підготовлені значно краще, ніж це було у 1919 році. Однак плани командування стали відомі більшовикам, відбувався серйозний витік інформації.

Андрій Давидов: Яких заходів в цей час вживали більшовики?

Андрій Руккас: Більшовики теж готували наступ. І випередили українські війська рівно на один день, знаючи про рішення Ялтушківської наради. Вони перейшли в наступ вранці 10 листопада. Вони пішли в наступ проти Південної групи українських військ. У кривавих боях українські  вояки вистріляли весь запас боєприпасів і відбивалися вже прикладами гвинтівок і багнетами. Полягла майже вся 9-та стрілецька бригада, великих втрат зазнали 7-ма і 8-ма стрілецька бригада. Третя Залізна дивізія генерала Удовиченка зазнала великих втрат і була змушена відступати. Так само почала відходити 1-ша кулеметна дивізія. І в перший же день наступу більшовикам вдалося пробити український фронт у крайній південній точці.

На інших ділянках українці стримали натиск, контратакували. Запорізька дивізія за підтримки кінноти отамана Яковлєва навіть підійшла до передмістя Вінниці. Але надалі, на жаль, прорив на півдні спричинив загальну поразку. Бо закрити його не було чим. Всі резерви стримували ворога на центральній ділянці. 14 листопада почалася евакуація з Кам’янця-Подільського. У бік Волочиська відступали основні сили, де українське командування планувало дати вирішальний бій. Одночасно почалися переговори з поляками про можливість переходу через Збруч на польську територію. Поляки дали дозвіл, але треба було після цього віддати всю вогнепальну зброю, техніку та боєприпаси. Почалася підготовка до планомірного переходу на західний берег Збруча. Були виділені війська, які стримували більшовицький наступ.

Андрій Давидов: Перехід через Збруч вдалося провести планово, чи були якісь несподіванки?

Андрій Руккас: Перехід відбувався планово. Адже були попередні домовленості, було визначено черговість такого переходу. Відступ прикривала кіннота з артилерією, яка тримала більшовиків на значній відстані від плацдарму, звідки відбувався перехід. Вистрілявши останні набої, кіннота швидко відірвалася від противника і перейшла так само Збруч. Українські бронепоїзди були виведені з ладу і скинуті з мосту. Авіація була переведена на польський бік. Основна частина українських військ переходила Збруч в районі Підволочиська. Частина переходила в районі Оріхове-Токи. І менша частина військ  в районі Гусятина. Там переводили майно українських складів. Долали кордон протягом 20-22 листопада. В районі Гусятина останні українські війська перейшли на польський бік 23 листопада. Майно передавалося полякам за актами, хоча якась частина, звісно, не потрапила в ці списки. Деінде поляки могли забирати майно просто так. Але здебільшого вівся облік, адже там були, зокрема, державні вантажі та золотий запас республіки. Це обліковувалося, бо потім мало використовуватися у взаємних розрахунках між Польщею та УНР.

Андрій Давидов: Як перехід вплинув на армію та владу УНР?

Андрій Руккас: Армія була інтернована поляками. Армійці перебували у селах до кінця грудня, а потім війська вже перевозили у стаціонарні табори. У цих таборах українська армія проіснувала до серпня 1924 року. Зброю забрали, людям обмежили свободу пересування територією табору. Військову форму з ознаками державної приналежності можна було носити тільки в межах табору Та найголовніше армія зберігала внутрішню структуру. Поляки її використовували на різноманітних роботах, зокрема при своїх частинах.

Оцей спокійний період перебування українського війська в таборах дозволив налагодити чимало справ, до яких не доходили руки, наприклад, кадрові. Армія жила повнокровним життям. Більше уваги звертала на внутрішній порядок, зберігала організаційну структуру та готувалася до того, що зміниться зовнішньополітична ситуація та доведеться знову воювати за незалежність України. Та ситуація не мінялася.

Польське керівництво, яке мало економічні проблеми, вирішило ліквідовувати ці табори. Вояків переводили на становище політичних біженців. Хтось виїздив на роботу в інші країни, на навчання. Останній табір було закрито в серпні 1924 року, там була створена українська станиця. З формальної точки зору навіть закриття останнього табору не означало ліквідацію Армії УНР. Тобто всі військовослужбовці вважалися звільненими в безтермінову відпустку. Наказу про розпуск частин не було. Тож з юридичної точки зору армія УНР продовжує існувати й далі і Збройні Сили України можуть взяти на озброєння якісь тодішні традиції.

Андрій Давидов: Тобто до 1992 року, коли останній президент УНР передав владу першому президенту України Леоніду Кравчуку, Армія УНР існувала?

Андрій Руккас: Так, хоча це й було ембріональне існування. Принаймні провадився облік людей, які вважалися вояками армії УНР. Звісно, це вже були люди поважного віку.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток