Зараз в ефірі:

Червоний терор у Києві в лютому 1918 року

25.05.2022
Червоний терор у Києві в лютому 1918 року

Про терор, який влаштували в столиці України більшовики у лютому 1918 року, та його наслідки, в ефірі програми Історичний фронт розповів історик Віталій Скальський.

 

 

Андрій Давидов: Як більшовики взимку 1918 року потрапили до Києва?

Віталій Скальський: Наприкінці січня-початку лютого більшовицькі війська підходять до Києва з Лівого берега. Станція Дарниця захоплена і їм потрібно перейти Дніпро. Більшовики мають кілька гармат і ще кілька знаходять на складах. Завдяки цьому вони розпочинають масований артобстріл Києва. Стріляють найперше по центру. Треба сказати, кияни вже звикли до обстрілів. Впродовж 1917 року були обстріли українських військових частин, які виїздили на фронт, кілька разів більшовики підіймали заколоти, але це був перший настільки масований обстріл міста.

Дві ночі Київ горів. Як і зараз, люди ховалися у підвалах, намагалися втекти за місто. 26 січня, за старим стилем, з міста виїхали урядові установи та військо. На той час більшовики фактично вже контролювали все місто, за винятком Брест-Литовського проспекту. Більшовики під загрозою страти наказали міському голові прибрати трупи, які лежали просто на вулицях. Їх звезли в Анатомічний театр і Олександрівську лікарню. Коли обстріли трохи вщухали, люди починали шукати родичів. Поки ще відбувалися поховання, як належить, із записом в метричних книгах і священником.

29 січня на стовпах з'явилися оголошення про встановлення нової влади, які вражали жорстокістю. Звідти походить відома цитата, що "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх штиків і там, де її встановлюємо, підтримуємо силою штиків". Київ був у повній блокаді — інформаційній, продовольчій, транспортній. Селяни з навколишніх сіл боялися їхати в столицю, щоб привезти продукти. Їжі не вистачало. Були запроваджені пайки на хліб. Більшовики націоналізували всі пекарні та низку їдалень, які через невміле управління фактично закрилися. Виникла величезна проблема із паливом. Дров'яні склади були за містом і з ними не було зв'язку. Люди замерзали.

Андрій Давидов: Зважаючи на голод і холод, як більшовикам вдавалося керувати містом?

Віталій Скальський: Таке враження, вони пішли в місто грабувати. Є безліч свідчень, як більшовики вривалися у квартири та виносили усі цінності. Більшовицькі командири все вкрадене вивозили, бо мали таку можливість. А солдати та матроси награбоване збували просто на місці, тож ці речі опинялися у перекупників. І коли 1 березня у Київ повернулася українська влада, а з нею і власники квартир приїхали додому, то почали знаходили своє майно у перекупників. І так ставалося, що часто перекупником речей був єврей, а власником речей православний. Спалахували конфлікти — ґрунт для погромів був готовий. Українська влада тоді спрацювала досить добре: призвідників було арештовано, розпочалося слідство.

Та повертаємось до ситуації в лютому — Київ під більшовиками. Тоді люди барикадувалися у своїх будинках і таким чином намагалися відбитися від нападів як кримінальних злочинців, так і більшовиків. Як заявляв один із депутатів Київської міської думи, він не може відрізнити на вулиці кримінального злочинця від більшовика. Минуло сто років, а їхня поведінка абсолютно та ж сама.

Андрій Давидов: Які верстви населення найбільше постраждали від більшовицького терору?

Віталій Скальський: Була програмна заява Антонова-Овсієнка: "Каждый белоручка достойный уничтожения". Тобто це були представники інтелігенції, які не мали мозолів на пальцях від лопати чи молотка. Фактично, кожен, хто потрапляв до рук більшовиків, втрачав своє життя. Могли бути абсолютно випадкові вбивства — і тіла вбитих більшовиками лежали попід парканами. Більшовицька влада абсолютно не переймалася тим, щоб їх прибирати. Водночас були і цілеспрямовані страти. Зокрема, вбили Київського митрополита Володимира у Лаврі, бо це був лідер думки, яка не збігалася з більшовицькою.

Андрій Давидов: Скільки часу більшовики перебували у Києві та яка кількість людей за цей час загинуло від їхніх рук?

Віталій Скальський: Перебували в Києві приблизно три тижні. Кількість жертв підрахувати складно, адже більшовики такого обліку не вели. Підтверджено 1289 фактів вбивства більшовиками киян. У публіцистиці, у спогадах фігурує від 5 до 8 тисяч убитих. Та, думаю, це певне перебільшення журналістів. Після звільнення Києва від більшовиків, 10 березня, відбулися похорони жертв. Тоді поховали 91 невпізнавану особу, частина з них були вояками УНР. Їх хоронили з великими почестями — у трунах накритих жовто-синіми прапорами. Пізніше ця могила в районі Ботанічного саду була знищена. На тому місці було збудоване одне із приміщень Національної академії.

Андрій Давидов: Коли більшовики окупували Київ повторно у 1919 році, чи повторилися подібні злочини?

Віталій Скальський: Звісно, повторилися. Єдине, що кияни вже знали, чого очікувати від більшовиків і розуміли усю небезпеку. Більшовицький терор у 1919 був більш організований, уже була постанова Про червоний терор. Тоді вони вже набагато чіткіше знали, кого знищувати. У 1919 році, коли більшовиків виганяли, то публікували цілі списки жертв. Були створені цілі комісії із розслідування злочинів більшовиків. На жаль, не завжди вдається знайти документи, які висновки робили ці комісії. У 1919 році загалом вбитих було менше, але це вже були більш точкові удари — журналісти, вчителі тощо. Тобто знищували лідерів думок — відомих і авторитетних людей, адже вбивство таких постатей давало чималий резонанс. Тоді як у 1918 році ця стихійна, анархічна хвиля намагалася знищити всіх українців, щоб запанував "більшовицький рай".

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток