«Україна в нас одна, тож захищати її повинні всі, незалежно від статі», - резервістка Ірина Мартинюк
Чи місце жінці у силах територіальної оборони, чому виникають міфи про військовий облік та з яких причин введення обов’язкового військового обліку для жінок викликало сплеск критики, в ефірі передачі «Точка спротиву» розповіла резервістка 127-го батальйону територіальної оборони Ірина Мартинюк.
Валерія Подкіч: Ірино, хто ви за освітою і чим нині займаєтеся?
Ірина Мартинюк: Працюю помічником депутата Київської міської ради. За освітою я журналіст і психолог, а з 2014 року ще й волонтер. Зараз ми плетемо маскувальні сітки, тому що вони дуже потрібні на фронті. Ну і також я є резервісткою 127-го батальйону територіальної оборони міста Києва.
Валерія Подкіч: Коли ви вирішили укласти контракт на проходження служби у військовому резерві?
Ірина Мартинюк: До цього рішення я йшла поступово. Мені здається, що воно визрівало відтоді, як я зайнялася волонтерством. Але остаточно наважилася наприкінці 2018 року, коли російські прикордонники захопили наші катери. Тоді я зрозуміла, що ескалація може бути у будь-який момент, і до цього треба бути готовою, тож потрібно щось робити. Я почала цікавитись військовою службою в резерві і натрапила на повідомлення про територіальну оборону. На сторінці у Фейсбуку одного зі своїх друзів, я прочитала повідомлення про те, що він був на зборах тероборонців. Це був 2019 рік. Запитала в нього, що потрібно робити. Звісно, він порадив звернутися до військкомату свого району. Я взяла паспорт і пішла туди в приймальний день.
Валерія Подкіч: Чи виникали у вас якісь труднощі на шляху до підписання контракту?
Ірина Мартинюк: У військкоматі, безумовно, я здивувала всіх, хто стояв у черзі, адже там були самі лише хлопці. Підійшла до чергового та сказала, що мене цікавить служба в територіальній обороні. Після співбесіди з командиром батальйону тероборони Деснянського району мені озвучили перелік документів, потрібних, щоб стати на облік. Адже це найперше, що треба зробити перед тим, як підписувати контракт. А оскільки у 2019 році на облік ставили переважно жінок з медичною освітою, якої в мене не було, то процес трохи ускладнився. Зараз, мені здається, все набагато легше.
Валерія Подкіч: Як відбуваються тренування резервістів тероборони?
Ірина Мартинюк: Нам повідомляють графік навчань. Зазвичай збираємося щосуботи, оскільки ми продовжуємо працювати чи навчатись. Тренування бувають двох видів: єдиний стрілецький день для бригади або навчання окремого батальйону. А ще раз на рік у нас є збори.
Валерія Подкіч: Чому ви обрали саме 127-й батальйон тероборони?
Ірина Мартинюк: Перш за все тому, що Деснянський - це мій рідний район. Гасло територіальної оборони: «Захистимо свій дім, захистимо Україну!» Принцип комплектування за територіальним принципом в тому, що мешканці певного району входить до батальйону саме цього району. Логістично це дуже зручно, адже за потреби ти можеш швидко дістатися до місця призначення.
Валерія Подкіч: Як сприйняли ваше рішення рідні та знайомі?
Ірина Мартинюк: Були такі моменти, коли мені говорили, мовляв, для чого тобі це потрібно, ти ж дівчина і так далі. Але на ці запитання я завжди відповідаю: «Україна в нас одна, тож захищати її повинні всі, незалежно від статі».
Валерія Подкіч: Як саме відбуваються щосуботні навчання?
Ірина Мартинюк: Минулої суботи у нас був вишкіл на Лісовому масиві із залученням, крім резервістів нашого батальйону, ще й кандидатів у резервісти, які зараз збирають необхідні документи, також долучилися охочі. Опановували навички поводження зі зброєю, надання першої медичної допомоги. Мені здається, що вкрай потрібно проводити тренінги та навчання саме для цивільних людей, щоб у них було розуміння, як поводитись за надзвичайної ситуації. Адже люди коли починають щось робити, вони менше бояться, тому що дія завжди переборює емоції.
Валерія Подкіч: Що ви відкрили для себе нового під час тренувань?
Ірина Мартинюк: Коли я прийшла у 2019 році, для мене було абсолютно все нове. Спочатку боялася, що в мене щось не вийде і всі будуть насміхатись. Але мої страхи швидко розвіялись, тому що командир батальйону, інструктори, хлопці-резервісти допомагали мені в усьому, тому ніяких проблем не було. Мені здається, ще мої страхи були пов’язані зі стереотипами, які є в суспільстві, що до жінок в армії негативне ставлення. Насправді ж до жінок дуже добре ставляться.
Валерія Подкіч: Що ви порадите жінкам, які хочуть стати резервістками, але з якихось причин вагаються?
Ірина Мартинюк: В першу чергу не боятися і не дослухатися до думки оточення. Якщо вирішили, то йти та підписувати контракт. На мою думку, краще підписати контракт, ходити на навчання та бути готовою захистити свій дім та свою країну, аніж в паніці збирати тривожні валізки й не знати, що робити.
Валерія Подкіч: Торік 23 грудня Міністерство оборони затвердило перелік професій, представниці яких мають стати на військовий облік. На вашу думку чому був такий різкий сплеск негативу серед жінок?
Ірина Мартинюк: Мені здається, це через брак інформації та стереотипи в суспільстві. До того ж не всі розуміють різницю між військовим обліком та мобілізацією чи призовом. Вони вважають, що якщо стануть на військовий облік, то їх відразу мобілізують. Тож якби люди більше читали офіційної інформації, а не передавали один одному плітки, такого переляку не було б. Можливо, варто було б поступово готувати суспільство до таких рішень.
Валерія Подкіч: Які переваги введення військового обліку для жінок?
Ірина Мартинюк: Перебування на військовому обліку спростить процедуру укладання контракту для тих, хто має таке бажання. Усі інші просто перебуватимуть на обліку - і все. Більшість чоловіків теж стоять на обліку, але ж це не означає, що їх кудись регулярно призивають.
