Українська авіація Перших визвольних змагань

Українська авіація Перших визвольних змагань

В ефірі Армія FM історик Андрій Харук розповів про авіацію Перших визвольних змагань.

 

 

 

 

 

 

 

Андрій Давидов: Хто стояв за авіацією під час Перших визвольних змагань і як ця авіація у нас з'являлася?

Андрій Харук: Початок зародження української військової авіації почався з грудня 1917 року. Після жовтневого перевороту. Літо й осінь увійшли в історію як період українізації, формування українських військових частин, на основі частин колишньої російської армії, шляхом переведення до цих частин українців і представників інших націй. Цей процес був добре помітний в піхоті, артилерії та кінноті. В авіації меншою мірою, оскільки, в авіації завжди домінували представники промислових центрів, кваліфіковані робітники призвані до війська з русифікованих міст України. Там було складніше проводити роботу по формуванню українського війська. Та події пов'язані з українізацією частин російської армії, як самостійного організму, поставили питання про перехід в підпорядкування України авіаційних частин, які перебували на її території.

Загалом, можна провести паралель з подіями 1991 року, коли військові частини колишньої Радянської армії приймали присягу на вірність Україні. Такі ж процеси відбувалися й у 1917 році в авіаційних частинах, які перебували на території України. Відповідно в складі генерального секретаріату військових справ створили відповідну керівну структуру управління повітряного флоту УНР. Поділялась вона на дві гілки: авіаційну та повітроплавну.

На території України в той час знаходилися досить потужні авіаційні з'єднання, кілька десятків авіаційних загонів. Штаб загону складав від шести до десяти літаків, залежно від призначення загону. Загони могли бути придані армійським корпусам, в підпорядкуванні армії. Головним їх призначенням було ведення розвідки, плюс до всього були винищувальні та артилерійські авіаційні загони.

Також були авіаційні дивізіони. Кожна польова армія мала у своєму підпорядкуванні авіаційний дивізіон. В деяких випадках винищувальні загони зводилися в бойові авіаційні групи, по три та чотири загони для створення переламів на ключових ділянках фронту. Також існувала ескадра повітряних кораблів.

Поряд з тим спадком російської імперії, ми повинні згадати й про формування авіаційних частин суто українських, які почали створюватися уже в грудні 1917 року, з нуля. Перший український авіаційний загін, Запорозький авіаційний загін — це авіаційна частина з найбагатшою історією, весь час була віддана українській ідеології. Перебувала на службі й в УНР, і Українській Державі Скоропадського.

Андрій Давидов: Яка кількість літаків у нас була та які саме були літаки?

Андрій Харук: За документами, які виявлені в архівах, численність літаків взятих на облік Управління української авіації коливалась в межах двохсот одиниць. Літаки переважно французької конструкції, але виготовлені в Російській Імперії, хоча були і літаки, які безпосередньо постачалися з Франції. Це винищувачі «Nieuport — 11», «Nieuport — 12», «Nieuport — 23». Розвідувальна авіація — це літаки «Farman», характерні французькі машини зі штовхаючими гвинтами. У них гвинт знаходився за кабіною екіпажу, фюзеляжу як такого не було. Літаки буди уже морально застарілі, бо вони не забезпечували захисту задній півсфері. Не можна було змонтувати ефективну кулеметну установку для захисту від атаки винищувачів ззаду.

Вироби одеської фірми «Анатра» були третіми за обсягом виробів. Це літакобудівне підприємство. З 1914 по 1917 роки воно випустило понад тисячу літаків. На цій фабриці запустили виготовлення літака-розвідника «Анасаль».

За Української Держави гетьмана Скоропадського, коли Одеса знаходилась під контролем Австро-Угорських військ, постачалася авіація Австро-Угорської монархії.

Андрій Давидов: За період 1917-1921 років, які бої були, в яких наша авіація брала участь?

Андрій Харук: Взагалі, завданням авіації було ведення розвідки, авіація як Українських держав, так і їхніх противників була відносно нечисленна. На папері могла бути певна кількість літаків, проте ми не повинні забувати факту, що таке літак того періоду. Це конструкція з дерев'яних рейок, обтягнута полотном. Після кількох місяців зберігання просто неба гниє. Літаки були недовговічні, швидко виходили з ладу, в строю їх знаходилось небагато. Зустріти повітряного противника та вступити з ним в бій — було практично нереально.

В історії нашої військової авіації Перших визвольних змагань повітряні бої можна порахувати на пальцях однієї руки й всі вони мали місце в умовах ЗУНР і війни з Польщею. З приводу повітряних перемог, на жаль, мусимо констатувати, що попри те, що писали дослідники ще в 1930-ті роки про десятки повітряних перемог української авіації, жодна з тих перемог не є підтвердженою. Проте і страшних втрат наша авіація не несла.

Був один повітряний бій у травні 1919 року, коли польський льотчик Стефан Штець, атакував українські літаки і начебто збив один літак. Та все-таки, за більш докладними даними, цей український літак щасливо дотягнув до свого аеродрому і приземлився.

Головне завдання авіації в ті часи — це ведення розвідки. І авіація українська, та і, власне, польська чи більшовицька як найкраще підходить під сучасне визначення Армійської авіації чи Авіації сухопутних військ. Бо вона була націлена на взаємодію із сухопутними військами. При чому ми повинні мати на увазі ще і низький рівень розвитку засобів зв'язку. Тому часто перед українськими авіаторами ставилося завдання навіть не провести розвідку у ворога, а виявити з повітря розташування власних частин. Дуже часто командування не мало іншого способу визначити місце розташування тієї чи іншої частини, тому посилали літак, щоб він подивився, де знаходяться наші. Адже радіостанцій не було.

Радіостанції були лише в невеликій кількості. Інформацію з літаків передавали в декілька способів. Перший спосіб — приземлитися на аеродромі та доповісти. Другий спосіб — скинути невеличкий металевий циліндр, в який спостерігач запаковував записку з розвідувальною інформацією.



Андрій Давидов: Станом на кінець 1920 року які літаки перебазовувалися на територію Польщі під час інтернування?

Андрій Харук: З квітня 1920 року нашу авіацію довелося відбудовувати з нуля. Все майно було втрачено, особовий склад перебував на території підконтрольної Польщі. В той момент українці літали на літаках, які передала Польща. Це були в основному німецькі літаки-розвідники, а також літаки британського виробництва. Ці літаки не були власністю української авіації, хоча як структура авіація зберігалася. Зберігалося управління, зберігався перший Запорізький авіаційний загін, який перебував в польській школі пілотів.

Після 1920 року, українці мали змогу влаштуватися в Польщі механіками чи інструкторами. Їх дуже цінували через знайомість з французькою технікою. Але через певний час ця співпраця українських та поліських авіаторів була втрачена через політичні причини. Але один українець, Павло Золотов, став першим в Польщі власником літака та заробляв на цьому гроші. Він літав над польськими містами з рекламними транспарантами різних споживчих товарів.