Український інститут національної пам'яті презентує книгу Волонтери: сила небайдужих

Український інститут національної памяті презентує книгу Волонтери: сила небайдужих

Нещодавно відбулась презентація нового видання Українського інституту національної пам'яті "Волонтери: сила небайдужих". У книзі розповідається про те, як свідомі українці долучилися до розбудови та забезпечення війська. Як завдяки активістам аеророзвідка стала потужним бойовим підрозділом Збройних Сил України та чому нині до волонтерів ставляться як до чарівників, в ефірі Армія FM розповіла співробітниця інституту Наталка Позняк-Хоменко.

 

Андрій Давидов: Як виникла ідея написати таку книгу?

Наталка Позняк-Хоменко: «Волонтери: сила небайдужих» стала продовженням серії видань про російсько-українську війну від Українського інституту національної пам’яті. Цьогоріч ми вирішили звернути увагу саме на волонтерів, бо вони ніби голка і нитка, які зшивають фронт і тил. На передову вони везуть підтримку, а в тил —  правду про фронт. У 2014-2015 році нас врятувала правда: ми зрозуміли, що це війна, почали називати речі своїми іменами і шукати, як цьому протидіяти. У книзі є історія про  становлення аеророзвідки. В ситуації, коли фізична розвідка була неможлива через замінування, волонтери почали випробовувати «Фантоми», вдосконалювати квадрокоптери — і аеророзвідка стала потужним бойовим підрозділом Збройних Сил України. Армія у 2014-2015 вчилася воювати, а волонтери їй допомагали. Наприклад, в 51-й бригаді, що в Володимир-Волинському, в травні 14-го року із 1100 одиниць військової техніки на ходу було тільки 10%. І командиру Яцківу на допомогу прийшли місцеві бізнесмени. За короткий час цей підрозділ перетворився на потужну бойову одиницю.

Андрій Давидов: А за яким принципом ви обирали героїв для своєї книги?

Наталка Позняк-Хоменко: Вся інформація проходила через нас. Зринали імена активістів, а ми фіксували, де і що зроблено. Зрозуміло, що всіх людей, дотичних до волонтерства, ми охопити не могли. Згідно з дослідженнями фонду «Демократичні ініціативи», у 2015 році до волонтерства долучилися 47% українців, тобто кожен другий. Зараз залишилися найстійкіші. В книзі ми намагалися охопити найрізноманітніші прояви волонтерства. Зокрема, там є історії активістів із Володимир-Волинського та спілки підприємців Сарненщини, які взяли опіку над своїми військовими частинами. У 2016 році легендою став центр допомоги біженцям на Фролівській, який організувала Леся Литвинова. Про це теж йде мова в книзі, а ще про правову і психологічну допомогу бійцям. 

Андрій Давидов: А чи є в цій книзі головні герої?

Наталка Позняк-Хоменко: У книзі зібрано 25 історій людей, які тим чи іншим чином дотичні до волонтерського руху. Кожна історія – це своєрідна сповідь: ким людина була до війни і чим для неї стало волонтерство. А загалом кожен, хто хоч якось долучився до допомоги, — головний. Мені здається, на початку війни питання збереження країни і протистояння російській агресії було на порядку денному майже в кожного. 

Андрій Давидов: Востаннє сплеск волонтерської підтримки був десь в лютому 2016 року, під час важких боїв під Авдіївкою, а чи можливе таке піднесення зараз?

Наталка Позняк-Хоменко: Люди, які розуміють ступінь небезпеки, попри все підтримують армію. Після розведення військ дуже актуальним є питання облаштування бліндажів. Будівельних матеріалів потребують в усіх військових частинах, на всіх позиціях. Якщо із тепловізорами десь на 80% питання закрите, то в будматеріалах і ліках гостра потреба. За словами Наталки Воронкової, теж героїні нашої книжки, в кращі періоди заявки забезпечувались на 80%, а зараз на рівні 20-30 відсотків. Оскільки зараз оголошено про перемир’я, люди стали менше виділяти на підтримку війська грошей. Але ж треба розуміти — і події в Нагірному Карабаху це показали, — що в будь-який хиткий момент Росія намагатиметься взяти ситуацію під контроль.

Андрій Давидов: Яку б ще навколовоєнну книгу ви хотіли написати?

Наталка Позняк-Хоменко: Дуже хочеться написати портрети наших бійців, які загинули, але стали певними моральними авторитетами. Той самий генерал Кульчицький, генерал Момот, хочеться згадати і Віктора Гурняка, який був на Майдані, і багатьох інших.

Андрій Давидов: У нас в суспільстві таке розуміння, що бути героєм — це значить загинути за свою Батьківщину. Але треба бути героєм, щоб вбивати за свою Батьківщину.

Наталка Позняк-Хоменко: Те, що казав Натан Хазін: «Ми не хотіли помирати за Батьківщину, ми хотіли, щоб помирали наші вороги». Хочеться змінити точку зору на події, що відбуваються. До речі, ця книжка теж  певним чином змінює ракурс спостереження. Спочатку до волонтерів була дуже велика довіра, а 2016-2018 роках пішла хвиля дискредитації, але водночас до них почали ставитись як до чарівників, які все можуть. Тобто формувалось споживацьке ставлення до активістів. Дуже хочеться, щоб прочитавши цю книгу, люди зрозуміли, скільки волонтери докладають зусиль. Люди приходять в цю справу, щоб віддати: хтось час, хтось гроші, хтось знання, а хтось здоров’я і навіть життя. Волонтерами залишаються найстійкіші. У цій книзі історії людей, які неможливе робили можливим.

Андрій Давидов: Як буде розповсюджуватись книга?

Наталка Позняк-Хоменко: Вона у вільному доступі. Книгу можна скачати на сторінці Українського інституту національної пам’яті. Також ми готуємо наклад — 1000 примірників. Але дуже хочеться зібрати людей на відкритій локації, де можна буде поспілкуватись із героями книги і подискутувати. Можливо, це вже буде після різдвяних свят.