Василь Павлов: "Це той момент, коли наше суспільство має зрозуміти, що у нього не буде іншого війська, а у війська - іншого суспільства. Ми маємо почати створювати українське військо"
Починаючи з цього року, свій професійний день десантники відзначатимуть 21 листопада, а не 2 серпня (як було ще за Радянських часів). Про це в ефірі програми "Поліграф" повідомили гості: Василь Павлов науковий консультант робочої групи з брендування десантно-штурмових військ та Володимир Сікан представник командування, поки що, Високомобільних десантних військ Збройних сил України (ЗСУ)
Василь Павлов: Якщо ми вже візьмемо 2 серпня, то треба кілька слів сказати про цей день. На превеликий жаль, у суспільстві і в ЗСУ є брак воєнно-історичних знань. 2 серпня — це дата першого стрибка парашутистів у Московському військовому окрузі. Тобто це відбулося у Радянському Союзі. Це була легендарна людина, десантник №1 — Леонід Мінов. Це була людина, яка привезла ідею повітряно-десантних військ у Радянський Союз. До українського десанту ця дата не має жодного відношення. На сьогодні прийнято рішення пов’язати свято новоутворених десантно-штурмових військ з їх небесним покровителем — Святим Михайлом, генерал небесного воїнства, той святий, який у Судний день поведе війська світла на бій з військами темряви у битві під Армагедоном.
Все, про що ми з вами говоримо — це проблема часу. З часом десантники складуть власну міфологію цього покровителя і вплетуть його в історію. По-новому десантники будуть святкувати своє свято 21 листопада.
Яна Холодна: Що самі десантники говорять про зміни?
Василь Павлов: Реакція була адекватна. Наші десантні війська — це наше суспільство. Є люди, які проти змін, є люди, які підтримують, є люди, яким байдуже. У військах ми почули те саме, що й у суспільстві. В усіх людей така червона лінія: з нами треба розмовляти, у нас треба запитувати. Були й провокативні питання. Це нормально, адже ми знаходимося у стані ідеологічної війни.
Наш десант нічим не відрізняється від нашого суспільства. З десантом треба говорити, десанту треба роз’яснювати. З одного боку, ця зміна відбувається раптово, а з іншого — вона прокручується вже 2 роки. Це той момент, коли наше суспільство має зрозуміти, що у нього не буде іншого війська, а в нашої армії не буде іншого суспільства. Ми маємо почати створювати українське військо.
Яна Холодна: Володимире, що ви говорили своїм колегам, щоб донести цю думку? Які слова підбирали?
Володимир Сікан: Скільки людей, стільки й думок. З 1985 року я пов’язаний з цим беретом і мені було тяжко прийняти це рішення. Блакитний берет був уособленням Радянського Союзу. Держави вже такої немає. Ми маємо відходити від старих стереотипів. Не важливо, якого кольору берет. Важливо, щоб у душі солдат був десантником. Він же у береті не воює і не спить. Берети ми одягаємо пару разів на свята. У полі у них ніхто не ходить.
