Ветеран АТО, який виготовляє подарунки: «Я хочу робити те, що ніхто не робить»
Денис Антіпов, екс-командир взводу аеророзвідки 81 десантної бригади після повернення з війни вирішив зайнятися власною справою. Денис вигадав приємне заняття і дарує хороші емоції у вигляді подарунків. Як організувати свою справу, на що зважати на першому етапі та як вивести свій бізнес на європейський ринок він розповів у програмі «Після фронту».
Дар’я Бура: Денисе, чим ти займався до війни, чим цікавився і захоплювався?
Денис Антіпов: Я цікавився багато чим. Серед моїх захоплень була і авіація, і армія, і країни Сходу. Після закінчення школи, я вступив в університет Шевченка на корейську мову. Поїхав на практику в Корею, повернувся і став викладати в університеті корейську мову. А потім почався Майдан. Я не зміг сидіти осторонь, тому записався у добровольці.
Дар’я Бура: Чи міг ти тоді, коли був в Кореї, уявити, що твоє життя пов’яжеться з армією?
Денис Антіпов: В мене була військова кафедра. Я був молодшим лейтенантом запасу. З «дуже важливою на фронті спеціальністю» - військовий перекладач. Коли почалася війна, потрібно було шукати якусь реальнішу, потрібнішу спеціальність. Ми з друзями почали тренуватися, я вчився розвідці, потім закінчив курси аеророзвідки, став оператором БПЛА. В 2014 році, коли тільки сталася анексія Криму, я з друзями пішов до військкомату, були величезні черги. Бачив навіть 80-річну бабусю, яка казала, що колись була санітаркою і може допомагати. Я теж записався.
Дар’я Бура: Можеш про свою службу розповісти.
Денис Антіпов: Аеророзвідка – це романтика на найвищому рівні. Так як я люблю авіацію, для мене все об’єдналося в одному. Було радісно бачити. Як ми починали з простеньких літачків, і з’являються нові, розвиваються, стають потужнішими можливості. Зараз у нас є ударні безпілотники – це вже серйозні машини. Ми починали з тренувальних пінопластових літачків. А зараз вже є такі, з яких можна «передавати вітання». Розвідка – це очі армії. Зверху ти побачиш те, що людина не побачить, йдучи в розвідку.
Дар’я Бура: Чи війна тебе змінила?
Денис Антіпов: Після того, коли ти повертаєшся з війни, багато проблем, які до цього були вагомими, перестають такими здаватися. Легше стає долати якісь труднощі після війни. Це один із її впливів. Емоції на війні переповнюють, змішуються в таку комбінацію, яку важко відчути в домашніх умовах, тому багатьох тягне назад. Хочеться переживати це ще раз, не зважаючи на всі жахи війни. Для мене процес адаптації пройшов достатньо спокійно. Зразу важко було перемкнутися. Там звик до режиму, до чисто військової діяльності, якої немає в цивільному житті. Але друзі і рідні допомогли.
Дар’я Бура: Що б ти міг порадити людині, яка повернулася з війни і ще не знайшла себе в цивільному житті?
Денис Антіпов: Почати чимось займатися. Будь-чим. Чимось, щоб голова була зайнята від непотрібних думок – з дерева вирізайте, сірники складайте, згадайте хобі з дитинства…
Дар’я Бура: Як тобі прийшла ідея займатися виготовленням подарунків?
Денис Антіпов: Я давно цікавлюся високими технологіями. В 2013 році почав займатися 3D друком. Але коли повернувся додому, захотів займатися чимось, пов’язаним з лазерним гравіруванням, лазерною порізкою. Знайшов обладнання, почав експериментувати, наносити на дерево фотографії людей, підписувати хлопцям ножі з подарунковими написами робив жетони. Я роблю гравіювання по дереву, по металу. Ми робимо багато чого і для дітей, і для дорослих. І оригінальні речі, і такі, які можна запускати під серійне виробництво. Якщо є фантазія – може виникнути багато цікавих ідей.
Дар’я Бура: Чому ти взагалі вирішив, що тобі потрібна власна справа і не пішов на звичайну роботу?
Денис Антіпов: Я вже є викладачем корейської мови на півставки в інституті філології. Це для душі. Але хочу займатися підприємницькою діяльністю. Тут відчувається, що все залежить від тебе – наскільки попрацюєш, стільки і заробиш. Це ризиковано. Але ми оптимісти і десантники – в нас все вийде.
Дар’я Бура: Якими були твої перші кроки, де ти брав фінанси, як з ідеї дійшло до справи?
Денис Антіпов: Довго шукав варіанти з обладнанням, розумів, яке обладнання потрібне, що з ним можна і не можна робити. Коли розписав, розпланував, приблизно прикинув скільки на це треба витратити, стало легше. Також, відбувалися заняття в Київській школі економіки для ветеранів АТО. Вони дуже багато дали. Там нас навчили як розраховувати, на що краще витрачати гроші, як все організувати. Також поради друзів, знайомих. Все разом склалося і працює. Підтримка від друзів і близьких дуже важлива. Вона мотивує займатися. Я хочу робити те, що ніхто не робить. В нас вже є такі речі, яких ніхто не має. Ми з моїм побратимом вдвох робимо – нас двоє, але ми в тільняшках.
Дар’я Бура: Чи ваші подарунки замовляють лише в Україні, чи і за кордоном теж?
Денис Антіпов: У нас в офісі висить карта України і ми відзначаємо міста, в які замовляють наші подарунки. Але і за кордон також відправляємо. Перед Новим роком ми робили різдвяні прикраси і надсилали до Франції. У них був ярмарок, де наші дерев’яні прикраси діти розмальовували.
Дар’я Бура: Чи були якісь труднощі в організації власної справи?
Денис Антіпов: Вони і зараз є. На все потрібно зважати. В Україні все це тільки розвивається. Потрібно розібратися в юридичних питаннях: оформлення юридичної особи, виплата податків, все потрібно прорахувати. Визначити , чи те, що тобі подобається,буде подобатися іншим. Потрібно рекламувати, бо якщо ви робите круті речі, але пр. вас ніхто не знає, - буде складно. Розповідайте про себе і робіть якісно. Здоровий запал – це важливо, але монотонна робота з прорахування всіх деталей – це важливо. Насправді, ще важлива самодисципліна, бо тебе ніхто не контролює, ти сам за все відповідаєш – скільки зробиш, стільки і заробиш.
Дар’я Бура: Розкажи, в чому особливість твоєї продукції.
Денис Антіпов: Можна почати з назви: ua.gifts – я хочу, щоб це були подарунки, але щоб всі розуміли, що це саме українські подарунки. Не просто козачка в шароварах, чи Петриківський розпис… безумовно, це все гарне, але хочеться, щоб у нас були сучасні подарунки, які асоціюються з Україною, щоб за кордоном бачили, що в нас є. Ми можемо нанести фотографії на дерево, робимо різноманітні написи на ножах, на жетонах… У нас є карти – репродукції карт, безпечні подарунки для дітей – кубики, абетки. Абетки робимо з мовами нацменшин в Україні. Робимо індивідуальні подарунки. Закохані замовляють свої фото на дереві, або на оргсклі, подарунки з різними побажаннями, на браслетах, наприклад.
Дар’я Бура: Зорієнтуй по вартості?
Денис Антіпов: Це складно, бо залежить від варіанту подарунка. Але всі задоволені. Процес ціноутворення – це те, чому нас вчили на курсах в Київській школі економіки. У ціну входить собівартість. Треба ставити такі ціни, щоб бізнес дожив до завтра. При лазерному гравіюванні, наприклад, рахується площа і матеріал, на якому це робиться. Приблизно 1 грн коштує 1 кв см.
Дар’я Бура: Наскільки в Україні є попит на вироби ручної роботи?
Денис Антіпов: Безумовно, він є. Ми також плануємо вийти на закордонний рівень, вчимо законодавчу базу і збільшуємо асортимент. Для іноземних дітей також хочемо зробити кубики з мовами.
