Ветеран повернувся з полону і відкрив кав'ярню в Запоріжжі
Гостем Армія FM став Іван Бабушкін, ветеран і засновник ветеранського бізнесу — кав’ярні Liberty у Запоріжжі. Він детально розповів про службу, полон та відкриття бізнесу.
Іван Бабушкін розповів про свій шлях у війську.
— До війська я долучився у 2019 році — це була строкова служба. Я навчався у Херсоні на програміста, але мені дуже зайшов вайб армії. Після пів року строкової служби я підписав контракт. Тобто мене не призвали — я сам пішов. З 2020 по 2024 рік служив за контрактом, а у 2024-му звільнився після полону. Десь через пів року відкрив свою кав’ярню Liberty.
Ветеран пояснив, у яких бойових брав участь.
— Безпосередньо в бойових діях я брав участь вже в період широкомасштабного вторгнення. До того служба була важлива, але більш поверхнева. Велику війну я зустрів у Маріуполі. Ми разом із морпіхами та бійцями Азову робили все, що могли, і все, що від нас залежало. До Азовсталі я не дійшов, мене взяли в полон у місті.
Іван Бабушкін розповів подробиці свого перебування у полоні.
— У полоні я був рік і дев’ять місяців. Зараз цей термін мене не обтяжує — бо є хлопці, які сидять четвертий рік. За них ми всі тримаємо кулаки. Місця перебування я загалом знав, бо з нами були місцеві полонені — вони орієнтувалися в локаціях, хтось навіть міг дізнатися у охорони, де ми перебуваємо. На початку, наприклад, нас тримали в сирих гаражах близько двох тижнів. Було близько 40 людей, і нам давали дві булочки хліба та воду.
Пізніше — Оленівка, Горлівка, Таганрог, там вже було триразове харчування, бо їм було важливо зберігати видимість порядку. Але все залежало від місця і від того, наскільки вони були злі в той період. Взимку вони були особливо злі. А щодо найбільшої жорстокості росіян, то в Оленівці був вертухай Кирило Вікторович, який дозволяв собі відверто садистські дії. Він прив’язував канат до геніталій наших хлопців і тягав їх коридорами.
Я цього не бачив особисто, але чув крики. Це було страшно. Мене мали були обміняти раніше, але тоді сталася історія зі збитим літаком. Я був у другому літаку, який не збили. Ми зрозуміли, що різко змінили курс. А відчуття повернення складно з чимось порівняти. Це ніби щастя, але щастя, яке стало можливим через дуже важкі події. Я б не хотів переживати це ще раз.
Іван пояснив, чому вирішив відкрити у Запоріжжі кав’ярню.
— Кав’ярень у місті багато, але я знав, що ми зможемо зробити щось особливе. Вкласти душу — в концепцію, в сервіс, у меню. Люди це відчули. У нас є і кава, і сніданки, і сирники, і, наприклад, еклери з лососем. Але головне — атмосфера і люди, які стоять за закладом. Ще у нас є нижній зал — там нічого не чути: ні тривог, ні вибухів. Тому в нас є укриття і це велика перевага. Запрошую всіх: Запоріжжя, проспект Соборності, 175. Приблизно за два-три місяці плануємо відкрити кав’ярню в Дніпрі.
Ветеран розповів, як він та його кав’ярня підтримують військо.
— У нас є актуальні збори — зараз, наприклад, на антидроновий детектор Чуйка. Я допомагаю своїм побратимам, які служать на Харківщині в артилерійському підрозділі 15-ї бригади Кара-даг.
Фото: Суспільне Запоріжжя