Ветеран, який заснував компанію «Транснафта-сервіс»: Для того, щоб мати успіх у справі, потрібно пройти все від самого низу
Артем Гульченко – захищав Україну у складі ДУК ПС, а після повернення з фронту, заснував компанію «Транснафта-сервіс», яка займається оптовою торгівлею твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
Дар’я Бура: Чим ти займався до війни. Чим цікавився, що тебе захоплювало в житті?
Артем Гульченко: Було по-різному. Вивчився на вчителя фізкультури. Але зарплата була замалою. Працював в компанії «Оболонь», перед Майданом і війною працював у компанії «ND – сервіс прокатів автомобілів». Дуже хороші, класні люди, друзі. І з цієї роботи пішов на Майдан.
Дар’я Бура: З Майдану в тебе почався спротив і саме з Майдану ти опинився на війні, правильно?
Артем Гульченко: Так. На Майдан я їздив вечорами, зранку намагався їжу завозити. В один «прекрасний» день, коли на Майдані почалося загострення власниця компанії, в якій я працював, запитала: «А ти ще тут?» Я рвонув і фактично з кінцями.
Дар’я Бура: Розкажи, де служив і який досвід здобув на війні?
Артем Гульченко: Перебував у лавах Добровольчого Українського Корпусу, досі себе вважаю членом даної організації. Після Майдану одразу потрапив на Десну у вишкільний табір, а звідти – кінець літа 2014 року – поїхали на 5 батальйон у Великомихайлівку. А далі відомі події…
Дар’я Бура: Чи змінила тебе війна?
Артем Гульченко: Звичайно змінила. До Майдану, до війни, навіть в мене проскакували нотки, типу: «какая разница», аби людина була добра. Нейтрально реагував, наприклад, на Георгієвські стрічки і тому подібне. А після Майдану і війни, все сприймається через призму війни. Тобто, якщо співпраця з якимись партнерами, то я дивлюся, як вони ставляться до війни, у спілкуванні з оточуючими – аналогічно. Якщо трапляються люди «з протилежного табору», то я навіть не спілкуюся.
Дар’я Бура: Чому після повернення з війни тобі захотілося започаткувати власну справу? Невже не простіше ходити на роботу з 9:00 до 18:00, отримувати зарплату і мати спокій? Чи це зіграв бунтарський дух Правого сектору?
Артем Гульченко: Однозначно, відіграв роль бунтарський дух. Я з великою повагою ставлюся до людей, які надавали мені роботу до війни, але після повернення мені не хотілося працювати на когось. І я радий, що зробив саме такий вибір. А ще значну роль відіграло те, що по поверненню з ротації, дружина була вагітною, а в кишені було 150 доларів. Такий був конкретний копняк під зад. Довелося працювати.
Дар’я Бура: Як ти вирішив, чим хочеш займатися?
Артем Гульченко: Я разом з моїм партнером Костею якось випадково зустрілися, згадали один одного (бо ми пересікалися в Києві в лавах ДУКу) і вирішили, чому б нам не об’єднатися. Заснували ТОВ «Транснафта-сервіс». Ми абсолютно різні, навіть протилежні люди і за характерами, і в плані організації роботи, але нам комфортно разом працювати. І не зважаючи на відмінності і характери, ми не сваримося і не конфліктуємо через роботу.
Дар’я Бура: Якими були перші кроки в організації власної справи? І чому саме цей вид діяльності?
Артем Гульченко: Вид діяльності і не довелося особливо обирати. Від когось з друзів прийшла пропозиція займатися дизельним паливом. На той момент ця сфера діяльності набирала обертів. Ми зайняли нішу дрібного опту, тому, що людям доволі комфортно, коли їм можуть привезти 200-300-500 літрів дизелю чи талони на пальне. Їм не потрібно замовляти цілий бензовоз – від 3 до 5 тонн, або їхати на заправку і тягатися з каністрами, бочками. А є сервіс, який може привезти додому, в будь-яке місце, або заправити крупногабаритну техніку. Людям це сподобалося і ми вирішили працювати саме в цьому напрямку. А починали разом з каністр. Був мінімальний бюджет на вантажні автомобілі і на перші закупівлі дизельного палива. А далі все самі – і просякнуті запахом нафтопродуктів були, і попили, і понюхали, і голови тріщали від того, що надихалися… Для того, щоб мати успіх у справі, на мою думку, потрібно пройти все від низу. Тоді можна чітко уявляти, що може ця справа приносити. Це наш шлях, і ми так бачимо Ми, наприклад, знаємо, в якому місці може бути збій і як його виправити, бо ми це пройшли, ми робимо роботу над помилками.
Дар’я Бура: Можеш розказати, на чому вам довелося повчитися?
Артем Гульченко: Помилок було безліч. І я хотів би сказати людям, які планують мати власну справу, особливо, тим хлопцям, які відвоювали, - ніколи не зупиняйтеся, скільки б помилок у вас не було. Вони будуть. На чужих помилках не навчитесь, а свої б’ють боляче, але саме вони запам’ятовуються. У нас були різні ситуації, починаючи від телефонних шахраїв, які нібито замовляли паливо, а виявлялося, що ніхто цього не робив – люди втрачали кошти і ми так само втрачали. До банальних розривів шлангів, цистерн, резервуарів – нафтопродукти просто витікали і ми втрачали і продукт, і кошти. А також технічні поломки. Техніка працює, ламається… Враховано багато чого, і впевнений, помилки ще будуть, але будемо працювати над ними.
Дар’я Бура: Що може бути мотиватором, коли здається, що все пропало і нічого не виходить?
Артем Гульченко: В моєму випадку – це моя сім’я. Коли я бачу свого сина і дружину, - жодна проблема не здається надскладною чи невирішуваною. Я в будь-якому випадку знайду вирішення цієї проблеми. Але в кожного по-різному – хтось любить ближніх, хтось речі, хтось гроші, хтось тварин. Звичайна річ може надавати натхнення.
Дар’я Бура: Хто, крім твого побратима, є командою у вашій справі?
Артем Гульченко: Керуємо цим ми вдвох, нам допомагають наші дружини. Дівчата мали зовсім інші сфери діяльності, але, напевно, бачили, як ми працюємо, вирішили нам допомагати, бо якраз рук і двох голів нам не вистачало. Вони допомагають з цифрами і просуванням наших позицій. Також нам допомагають наші побратими, Родіон Шовкошитний, Уляна Кульчицька роблять нам логотипи, рекламну продукцію. Світ не без добрих людей, і коли ми тільки починали, люди готові були давати деякі об’єми дизельного палива в борг. Мабуть тому, що бачили нас. Для нас на сьогодні немала компанія – працює 12 людей. Двоє з них не мали відношення до війни, але по поглядах ми зійшлися. Всі решта – хлопці, які пройшли війну, Майдан, різні етапи війни, в різних місцях. Це наш принцип – ми беремо на роботу людей, які є нашими однодумцями. У нас одна атмосфера для людей і немає проблем з пережитим досвідом – ніхто в спину не плюне і не скаже: «Я тебе туди не посилав».
Дар’я Бура: Чи багато коштів довелося вкласти на самому початку заснування справи?
Артем Гульченко: Дивлячись з чим порівнювати. Фактично не багато – кілька тисяч доларів на той момент – 3 роки тому. На мою думку, це були не захмарні цифри. Плюс, допомога небайдужих, нормальних, адекватних людей. Звичайно, вони мали свій інтерес, але, тим не менш, якби не хотіли, не допомагали б.
Дар’я Бура: Наскільки в твоїй справі можна прорахувати її окупність?
Артем Гульченко: Заробіток почав з’являтися практично одразу, бо ми не сиділи і не чекали. Поки до нас хтось прийде і купить, ми шукали самі. Не лінувалися, ходили, стукали в різні двері, рекламу робили, радіо «сарафан». І найголовніше – ми нормально працювали з людьми. В нас в перший час з’явилося багато клієнтів і нас і зараз радять своїм друзям. Мабуть, це головне.
Дар’я Бура: Наскільки в організації власної справи потрібні гроші?
Артем Гульченко: Я прихильник того, що будь-яка праця повинна оплачуватися. Ми трудимося заради того, щоб заробляти, а не тільки отримати кайф від процесу. Отримати кайф – це якийсь циганській бізнес – щоб було в руках і вже немає. А ми працюємо для того, щоб мати якісь матеріальні блага, щоб дати освіту дітям, їсти, пити, відпочивати, вкладати в розвиток, давати заробітну платню нашим працівникам. В бізнесі гроші – це головний чинник. Я не прихильник того, коли друзі звертаються до друзів і просять знижку, або послугу за послугу. Якщо друг – це друг, він радіє успіхам свого друга і радіє, що дає можливість свого друга заробити. Людина починає бізнес, щоб заробляти і прогодувати свою сім’ю.
Дар’я Бура: Чи є у вас в роботі принципи?
Артем Гульченко: Я не питаю в кожного клієнта його погляди, але з людьми, які мають протилежну позицію щодо війни, я припиняю роботу. Кілька разів до нас заїжджала маршрутка Киев-Макеевка, відверто водії ватні. Кілька разів вони намагалися заводити розмови про політику і те, що влада вбиває українців та не мириться з Росією… Ми кілька разів натякнули, що досить, а потім сказали прямим текстом, що от вони в нас заправляються, а гроші ми направляємо на патрони для наших снайперів. Все, чемно розійшлися. Також я завжди спілкуюся з клієнтами українською. І якщо дехто з клієнтів намагається нав’язати мені російську, я чемно пояснюю, що такого не буде. Я не обираю бік заробити, я обираю бік своїх принципів. Я його розумію, так сталося, якщо він мене не розуміє, то: «Друже, ти в моїй країні, вивчай».
Дар’я Бура: Чому тебе навчило ведення власної справи?
Артем Гульченко: Контроль, контроль і ще раз контроль. Якщо ти не контролюватимеш, більше ніхто цього не робитиме. Це твій власний бізнес і не можна зробити так, що я почав, довів до якогось етапу, а далі ставлю якогось адміністратора і все далі працює на мене. Так не буде. Це твоє, найбільше воно болить тобі, найбільше воно потрібно тобі. Від цього залежить твоє матеріальне становище і благо. Той, хто має власний бізнес, розуміє, що цим потрібно жити.
Дар’я Бура: Чи вартує власна справа тих нервів і витрачання часу на неї?
Артем Гульченко: Вартує. Нерви нервами, в кожного свій поріг нервозності, я рідко коли нервую, бо від цього легше не стане і проблема не вирішиться. Якщо вона виникає, потрібно її прийняти і вирішувати по-гарячому. Я реально отримую кайф від свого бізнесу. Звичайно. Прибутки більші, ніж бути десь на зарплаті, на роботі і коли я підбиваю прибутки за якийсь період – мені це подобається.
