«Ветерано бізнес»: «В тебе немає вибору – або ти досягнеш успіху, або це все було даремно»

В ефірі «Ветерано бізнес» колишній військовий, артилерист Антон розповів про програмування та створеня власного бізнесу Техніка та запчастини з Європи. ТОВ "Версон".

Андрій Козінчук: Хто такий Антон до війни? Чим ти займався?

Антон: До війни я займався невеселою працею. Був бухгалтером, фінансовим директором, займався цифрами. І якогось задоволення воно мені не приносило. Якась річ не давала мені спокійно жити. Щось хотілося для себе. А я цього не робив. Дійсно, я заробляв кошти, але щасливим напевно не був.

Андрій Козінчук: Що на тебе вплинуло, щоб стати бухгалтером, фінансовим директором?

Антон: Я цим почав займатися, тому що в мене дід з бабцею бухгалтера, мама, брат. Я міг стати або саксофоністом, або бухгалтером. І я став бухгалтером. Потім я став з простого бухгалтера фінансовим директором. Працював у страховій компанії. Коли фірма закрилася через фінансову кризу, я по-факту, хватався за все – продавав бетон, керував коштами будівництва. У мене був невеличкий сайт. Воно все так йшло, але не весело.

Андрій Козінчук: А потім ти поїхав на війну?

Антон: Я насправді хотів потрапити туди раніше, але мій старший брат пішов у третю хвилю і поки його не вивели з Луганської області, я не міг піти. Коли він зателефонував, я пішов до військкомату, я пішов у четверту хвилю. У нас була така домовленість, щоб ми одночасно вдвох не знаходилися в зоні АТО. Брат служив в 44 бригаді, я потрапив в артилерію 80 бригади. Спочатку був зв’язківцем, потім мені стало скучно, я став навчати інших солдат. Потім мене навчали на обчислювача. Так я познайомився з програмою «Мапа».

Андрій Козінчук: Не шкодував, що потрапив в армію?

Антон: Найбільший смуток, який в мене залишився, через те, що мені не вдалося реалізувати свої пропозиції. Це був певний фанатизм. І коли я прийшов з армії, вирішив це якимось чином реалізувати. Я вирішив допомагати. Було таке відчуття, що я не доробив, не достукався у всі двері.

Андрій Козінчук: Чи пам’ятаєш ти період свого повернення?

Антон: Перше, що я зробив – це одружився. Я влаштувався на роботу, продовжив працювати у військовій сфері, у фірму, яка розробляє програму «Мапа», працює з військовою технікою, я освоїв обсяг робіт, який стосується військової приймальні Міноборони. Ця робота нагадувала биття  головою об бетонну стіну. Українську армію називають  УПА – Українська Паперова Армія. Проте, те, що робить військова приймальня – це ще гірше.

Андрій Козінчук: Куди ти почав рухатися далі?

Антон: Я зрозумів, що це не те, чим хочу займатися все життя. Це була просто віддача того боргу, який я не додав. Тому я пішов навчатися. І на етапі навчання я зустрівся з людиною, яка в мені багато чого змінила. Це Микола Бобошко – директор QALight. Це така школа, яка безкоштовно навчає атошників. В ході навчання я виявив одну річ. У нас, атошників, є дуже велика перевага перед людьми, які залишилися тут. Перше, це тому, що є поняття «зона комфорту». Часто в книжках пишуть «Вийди з зони комфорту». Так от, не знаю, що має статися в житті, щоб для мене це було погано. Бо армія навчила. Друге – це, можливо, непопулярна річ, як відчай. Коли тобі майже 40 років, а все, що в тебе було до армії – зруйноване. Цей відчай насправді дає феноменальні сили. В тебе немає вибору – або ти досягнеш успіху, або це все було даремно. І ще одне: я сам себе запевнив, що після того, як я віддав борг землі, ця земля мені допомагатиме. Можливо, це ефект плацебо, але я себе так налаштував.

Андрій Козінчук: розкажи, чим ти займаєшся зараз?

Антон: Восени ми з моїм другом створили бізнес, який називається «Версон». Ми займаємося продажем техніки, тракторів, бульдозерів. Екскаваторів, запчастин і сервісу. Я вмію розоробляти сайти і гарна в мене освіта в сфері інтернет-маркетингу. Але я не знав куди його припхнути. А мій друг все життя займався технікою, тракторами. Але в нього ніколи не було сайту. В решті  в нас з’явилося таке об’єднання. Ми свої обов’язки поділили. Я відповідаю за ютуб-канал, або рекламні фішки, робота з клієнтами. А його задача – вибрати нормальну техніку, щоб люди були задоволені.

Андрій Козінчук: Наскільки це твоє?

Антон: Це дуже моє. У нас є цікава ідея. Я навчаюся на Android і подіваємося, що скоро вийде наш перший додаток. Цей додаток буде дуже корисним людям, які купують техніку.

Андрій Козінчук: Які плани в тебе?

Антон: Я пішов на курси Java і вперше зіткнувся з кодом, зрозумів, що даремно витратив свої 20 років життя. Програмування – це дуже класно.

Андрій Козінчук: Скільки коштують курси програміста? Щоб потім могти заробляти.

Антон: Мені надали можливість навчатися безкоштовно. Люди платять 17 тисяч гривень, 10 тисяч гривень. Але ці люди платять гроші, і очікують чарівної пігулки, що поллється бабло. Це принесе успіх, коли в тебе є фанатизм. Але для мене особисто, вартість тих годин, які мені подарували, вже перевалила за 40 тисяч гривень.

Андрій Козінчук: А якщо людина цілеспрямовано пройшла курси, наполеглива, старається. Скільки вона зможе заробляти?

Антон: 800 доларів – це стартова ціна. Якщо він може писати якісь прості речі. Майбутнє дуже велике. А ще технології змінюються. Правила написання дуже спрощуються. Єдиний ресурс, який потрібен – це фантазія.

Андрій Козінчук: Чи розраховуєш ти сам на якісь соціальні проекти?

Антон: Є така цитата: «Якщо ти хочеш допомогти цілому світу, почни з тих, хто поруч з тобою». У мене дуже великий борг перед тими людьми, які мене навчали, перед тими, х ким служив. Я хочу зробити щось, але для цього з маленького жолудя потрібно вирости у великий дуб. Я наразі допомагаю так, як можу. З нашого бізнесу, ми купили кілька планшетів і відправили у 22 бригаду. Написав інструкцію для мотопіхоти.

Андрій Козінчук: Після закінчення навчання в тебе є плани?

Антон: Ми продумали свій бізнес на кілька років вперед. В нас є план.

Андрій Козінчук: Якщо мені потрібна техніка, чому я маю звернутися саме до вас?

Антон: У нас насправді багато конкурентів. Але вигода звернення до нас у тому, що ми постачаємо техніку, якій радіють, як діти. Кожна одиниця техніки обстежується техніком. І після того, ми її віддаємо клієнтам. Найголовніше в нашій справі – репутація. Ми не шикуємо і не отримали достатньо коштів, тому що вклали їх у справу. Але ми віримо у те, що робимо