"Війна не закінчується після демобілізації": очільниця центру ментального здоров’я розповіла, що переживають ветерани

Ольга Остапчук долучилася до війська в перші дні повномасштабного вторгнення та три роки виконувала бойові завдання на чолі медичної служби 100-ї окремої механізованої бригади. Після демобілізації вона очолила Луцький центр ментального здоров’я мережі Повернення, який допомагає військовим, ветеранам, їхнім родинам та цивільним. В ефірі Армія FM вона розповіла про свій шлях у війську, ставлення до мобілізації, психологічну підтримку ветеранів та роботу центру.

— Пані Ольго, чому ви долучилися до війська і що вас спонукало?

— Долучилися до війська при початку повномасштабного вторгнення 26 лютого 2022 року. Спонукло те, що майже всіх спонукає реальних патріотів нашої країни. На початку війни всі йшли захищати свою землю, свою територію, свою сім'ю.

— Зараз Луцьк вважається тиловим містом. Звідки тоді було таке усвідомлення необхідності йти служити?

— В 2022 році і в Луцьку також були вибухи, і на території по кордону стояли також вороги. Тому не можна сказати в той час, що це було мирно, і що це все так закінчиться. Я думаю, що кожна область саме на початку повномасштабної війни відчувала себе не досить таки спокійно.

— Як ви вважаєте, що варто змінити в головах тих людей, які не хочуть або бояться йти служити?

— Я не знаю, чи це можливо змінити. В період повномасштабної війни самі найкращі, в більшості випадків, люди пішли захищати свою батьківщину, пішли захищати свою сім'ю, свою територію. Це тоді рахувалося за нормою. Зараз всі інші, хто залишився, вони... Є люди, звичайно, ті, які не можуть вступити до лав ЗСУ, вони не мають стану здоров'я або інші причини, але вони допомагали, дуже допомагали нам на бойових завданнях, при виконанні, при тому, щоб ми дістали те, що не можна було дістати на той час іншим способом, крім волонтерів. Але багато людей були такі, які чекали закінчення війни і рахували, що війна — це не їхня. А що з ними робити? А що ми можемо з тим зробити? Переконати, не знаю, поспілкуватися, довести, що у війську не є страшно, що вас ніхто не кидає на штурм посадки саперною лопаткою, що це міфи насправді. Так, розвінчування міфів — це одна ситуація. З іншого боку, всі розуміють, що війна — це є небезпека. Але багато є таких людей, які не пішли на війну, а загинули в мирних територіях від ДТП або будь-якої іншої ситуації. Це має бути патріотизм, має бути виховання ще зі шкіл і тоді можна про щось говорити. Змінити людей, які бусифіковані, які не бажають служити, вони не дають і користі їй там.

— Ви три роки виконували бойові завдання на чолі медичної служби 100-ї окремої механізованої бригади. З якими найскладнішими ситуаціями доводилося стикатися?

— Не можна так сказати — неординарні випадки. Це стандартні випадки, які відбуваються на війні. Тобто це евакуація, це те, що було важко, це було зробити розвідку, планування під час штурмових дій. Це майже нереально. Але якщо її не зробити, ми бачимо ситуацію, коли не можна провести взагалі евакуацію. Є те, що ми не можемо контролювати і є ситуація, коли ми не можемо змінитися. От саме важче стикнутися в медицині взагалі, саме важче — це те, коли ти не можеш надати допомогу, коли ти не можеш допомогти. Ну а для очільника медичної служби це взагалі проблема, тому що ця відповідальність величезна.

— Зараз ви очолюєте Луцький центр ментального здоров’я мережі Повернення. Що це за центр і яка його місія?

— Це центр повернення, це є всеукраїнська мережа центрів ментального здоров'я для військових, ветеранів та їх родин. А також ми надаємо допомогу і цивільному населенню особливо, тому що, як показала практика, від прильотів, від війни, страху війни, страху шахедів потерпають і цивільні, які не можуть нічого зробити. На сьогодні центри повернення вже працюють у 15 областях. Це Вінниця, Дніпро, Житомир, Івано-Франківськ, Київ, Кропивницький, серед них ми були Луцьк з сьомим центром, Одеса, Полтава, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Хмельницький, Черкаси та Чернігів.

— Чи змінилося ставлення ветеранів до психологічної допомоги за останні роки?

— Ветерани, можу сказати одне, що люди взагалі зараз, якщо порівнювати, наприклад, 2014, коли були перші бойові дії, коли вперше почалася війна, для когось вона розпочалася тоді, для когось хтось рахує в 2022, але все ж таки ми пам'ятаємо, що вона почалася в 2014. Якщо порівняти той рік і станом на даний час, люди зрозуміли, що ментальне здоров'я, воно таке саме важливе, як і фізичне. Те, що є ще стигматизація, те, що є ще проблема з тим, що не завжди цьому приділяється настільки потрібна вага — є це питання. З цим боремося і люди вже починають розуміти, що потрібно звернутися до психолога, потрібно звернутися до психіатра, до психотерапевта.

— Чому не варто соромитися звертатися по психологічну допомогу?

— Ні в якому разі цього не стидатися. Тому що зрозуміло: якщо немає ноги чи немає руки, людина розуміє, що треба звертатися, треба на реабілітацію піти, треба щось відновлювати. Але якщо є проблеми зі сном, якщо є проблеми з тривогою, якщо є проблеми з певними ситуаціями в житті, які повторюються, які були колись, а повторюються зараз на мирній території — потрібно також звернутися, потрібно також робити якісь дії, пройти реабілітацію, пройти відновлення, піти до психіатра, подивитися, як він працює.

— З якими проблемами військових і ветеранів ви працюєте найчастіше?

— Найбільше це є розлади адаптації. Це один з найбільших. Посттравматичні стресові розлади — це як наслідок, це продовження до всіх ситуацій, які відбуваються. Тобто це не є саме психотичні пацієнти. Це є спектр діагнозів, які стаються з людьми після того, як вони пережили надпотужне емоційне перенавантаження протягом певного часу своєї служби.

— Наскільки ефективним є підхід «рівний — рівному», коли ветеран допомагає ветерану?

— В нас в центрі він застосований дуже широко. Чому? Тому що найлегше звернутися до людини, якій ти розповідаєш якусь ситуацію і розумієш, що вона таке розуміє. А не починаєш пояснювати.

— Де брати фахівців для такого підходу?

— Я б сказала так, що на четвертому році війни кадри для таких маніпуляцій можна взяти, тому що дуже багато людей, які пережили надважкі ситуації, вони зараз списуються. І найбільше це списання саме по стану здоров'я, тобто люди, які не можуть виконувати вже бойові завдання, але вони готові служити суспільству, допомогти своїм побратимам, таким якими вони були, і принести якусь користь в подальшому, хоча не можуть вже бути на бойових. Тобто вже проблем немає з людьми. Якщо потрібна саме така допомога, то її можна знайти дуже легко. Дуже багато пацієнтів, які звертаються, вони несуть в собі заряд тої енергії, яку, якщо правильно пустити в русло, вони можуть зробити просто безмежну користь. Але побачити це — задача кожної людини.

— Як звернутися до центру по допомогу?

— Найпростіший спосіб — можна подзвонити, можна прийти. Якщо люди перебувають далі, на відстані від центру ментального здоров'я, вони можуть перетелефонувати. Просто уточнити, на який день є трошки менше навантаження, і відповідно до цього ми можемо прийняти в центрі ментального здоров'я міста Луцька. Якщо йде звернення з громад, то можуть телефонувати або фахівці із супроводу ветеранів, або самі родичі, або самі ветерани. Кажуть, що на такий-то день хочуть під'їхати сюди.

— Де знаходиться центр і чи є допомога безкоштовною?

— Місто Луцьк, вулиця Теремнівська, 98. Надання медичної допомоги — безкоштовно. Центр працює в межах роботи Національної служби здоров'я України, в межах пакету 72. Тобто ідентично, як всі інші центри ментального здоров'я, які працюють на території України.