Воїни боронять — мову, історичну пам'ять, наш національний хребет, — доктор філологічних наук Павло Гриценко
Україна восьмий рік протистоїть путінській Росії, яка домагається її фізичного поневолення, однак значно довше триває війна на мовному фронті. Чи став фактор мови каменем спотикання на початку війни, у 2014 році, адже саме скасування 23 лютого 2014 року Верховною Радою України Закону «Про засади державної мовної політики» Кремль називав однією з причин захоплення Криму, попри те, що скасування закону не було підписане в.о. Президента України Турчиновим — в ефірі Армія FM розповів Павло Гриценко, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови Національної академії наук України.
Ніколи мова не може бути причиною агресії - тільки маніпулятивне використання політиканами, роблять нашу мову, культуру, наше минуле заручником у цьому протистоянні. Якщо вже були виготовлені медалі «За повернення Криму» ще до того, як його не повернули, то до чого ж тут мова? А через мову ми пізнаємо світ. Мова — це світ світів. І той, хто її знає, все далі розсуває обрії: бачить далеко і розуміє багато. Саме розуміючи сутність цього, віддавна воювали за мовний простір. Загарбуючи ту чи іншу країну, змінювали мовний код на мову загарбника. І тільки винищивши історичну пам'ять, закодовану в мові, вважали, що народ упокорений, а до цього часу завоювати народ неможливо. Чия мова - того держава, тож коли відбулося під’єднання України до Росії за Богдана Хмельницького, розпочалася епопея поступового звуження і нищення української мови — указ за указом. Згадаймо 30-ті кроки, коли Голодомор не знищив української мови, то далі було урочище Сандармох, де вбили цвіт української нації. А цьому передував процес СВУ, коли відтяли наймудріші голови нації — були страчені академіки, професори і фактично зруйнована Академія наук. Робилося все, щоб позбавити можливості навчатися українською мовою, мати книжність і щоб народ почувався приниженим через свою мову. Ось ця ідея вищості і нижчості мови дожила і донині.
Тож мовне питання має глибинні корені — це питання фактично утвердження імперської моделі підпорядкування інших народів російській короні. Це велич на смертях. І це зафіксовано документально. Російська академія наук після 1991 року уклала цілий том, до якого увійшли мови народів Росії, які перестали існувати. Це лінгвоцид народів, які населяли Росію. І для цього був товариш Єрмак, який у крові потопив Сибір. Підкорюючи сибірські народи, він вирізав половину з них. Хто залишився і хотів жити, звичайно, мусили багато від чого відмовитися. І цьому є документальне підтвердження самих російських вчених. Та ви знайдіть фотоілюстрації картини «Єрмак підкорює Росію» і подивіться, скільки тече крові з цієї картини, і які похмурі, крижані фарби на ній, бо фактично відбувалось велике національне обледеніння багатьох народів Сибіру і не тільки.
Українці, на щастя, — народ, який живе на своїй території, ми нікого не загарбували, ми тут від праслов’янського часу. І оця укоріненість надає нам додаткової сили. Культура давніх українців була надзвичайно високою. Це люди, які знали письмо ще до сприйняття християнства. У нас люди були підготовлені до цієї справи, і тому не випадково в Києві від XI століття були створені унікальні шедеври книжності, які пережили ціле тисячоліття. Бо ж наші князі знали, що державу можна творити і військом, і силою знань із книг. У XI столітті в Києві вже створювалися свої релігійно-філософські трактати, літописні пам’ятки і художні твори. Це свідчення того, що був запит на такі тексти, було кому їх читати і переписувати. Мова з давніх-давен на наших теренах була великою цінністю. Тому розуміючи її значення, на українську мову атаки ведуть впродовж кількох століть. І тому Путін обрав об’єктом боротьби насамперед мову, культуру, свідомість, щоб знищити українців насамперед духовно. Тож і в радянські часи робилося все, щоб українці відступилися від своєї мови. Тоді з’являється шар мовлення, який називається суржиком. І це тому, що в людей насильно забрано мовленнєву практику, їх відучили говорити мовою мами й батька. Тому обороняючи рубежі, наші дорогі воїни боронять - мову, історичну пам'ять, наш національний хребет, забезпечуючи фактично наше майбутнє. І коли починають говорити, що це націоналізм… Так, це свідомий націоналізм. Націоналізм — це розуміння цінності своєї нації, розуміння її сили і краси, це здатність свою націю відстоювати.
Щоб у межах державних утворень був відносний порядок, у міжнаціональних і міжмовних взаєминах створюється правова система. Ця юридична основа мовного буття нині в Україні закріплена Конституцією (стаття 10 визначає, що єдиною державною мовою в нашій державі є українська) і законами, які регулюють можливість і сфери використання, окрім української, мов тих народів, які не належать до України. Вони здебільшого мають ще десь, поза межами нашої країни, поширення мови та культури, як болгари — в Болгарії і так далі. Але водночас ми не маємо допускати спроби творення національних гетто: угорців — на Закарпатті, румун — на Бессарабії і Буковині. Зазначу, такі настрої не йшли із дворищ людей, які там мешкають. Дуже часто це були ідеї вкинуті в надії на те, що раптом вдасться відкусити шматочок території — підіграти Кремлю в ослабленні України, щоб розв'язувати свої питання. Підсумовуючи сказане, у подіях 2014 року мова відіграла роль засобу психологічного збурення і подразнення, завдяки чому можна тоді легко маніпулювати великими масами громадян. І торпедувавши мовне питання, значно трансформувавши його сутність і наповнення, використали його, щоб розпалити цю війну, а війна проти України має зовсім інший — економічний, геополітичний вимір, а не мовний. Нині наші воїни розплачуються за зрадників української ідеї та нації.
