Вони тікали так швидко, що ми їх не могли наздогнати, — командувач ОК Північ Віктор Ніколюк
Днями наші колеги відвідали Чернігівську область. Їм вдалося поспілкуватись з командувачем оперативного командування Північ генерал-майором Віктором Ніколюком. Він розповів про перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну та протидію громадян російським військовим.
Розкажіть, будь ласка, які були бої?
Віктор Ніколюк: Бої розпочалися раптово — з перетину ворогом державного кордону України, але розпочалися вони з ракетних авіаційних ударів. Тобто в першу чергу по пунктах дислокації наших військових частин були завданні ракетні удари. Це і Гончарівське, і полк зв’язку. Туди, де міг знаходитися особовий склад. Надалі було висування живої сили на техніці й розпочалися бої. Ми відбили перші атаки і практично кожного дня були зіткнення з ворогом.
Як ви оцінюєте противника, який він?
Віктор Ніколюк: Противника можна оцінити одним словом. Словами, які сказав Жуков ще в 41-му році — «бабы еще нарожают». Тобто, як такою тактикою ведення бойових дій вони не володіють — лише тактика маси, тактика хвилі. Єдине завдання — захопити рубіж за будь-яку ціну. Вони не цінують особовий склад, техніку яка у них є. Іде атака, ми наносимо враження, при чому таке, за якого підрозділ має вийти з бою, але вони кидають мілкий підрозділ, потім більший підрозділ, і знову отримують ураження. Тобто відчуття збереження особового складу — воно у них відсутнє. До свого особового складу вони відносяться як до маси, до бидла. Типу ці загинуть — прийдуть інші. Орки, одним словом. Цього достатньо.
Вони бомбили і села…
Віктор Ніколюк: Принцип такий. Вони спочатку заходять, але якщо бачать опір, то застосовують авіацію, артилерію, урагани, смерчі, потім працює ствольна артилерія. Потім виходять танки і вулицю за вулицею просто зносять з лиця землі. Абсолютно порушуються будь-які норми міжнародного гуманітарного права, правила ведення війни. Ну і звичайно та розпіарена «спецоперація» — це чисто фейк, який створений для російського «обивателя» в якого в голові нічого немає абсолютно.
Скажіть, можливо ви знаєте приблизну кількість мирних людей, які постраждали?
Віктор Ніколюк: Не знаю, багато. Дуже багато. Я може повторюсь, але давати якусь оцінку не коректно. У кожному випадку, тут треба дивитись не на кількість загиблих, а на сам факт, що їх убивають. Ті люди, які не налаштовані на війну, які не споряджені, які не навчені для війни. На жаль, виходить, що все те зло яке вони не можуть вимістити на нас як на військовослужбовців — вони виміщують на беззахисних людях. Вони вбивають, мордують, тортури тощо це дуже страшно. Тому таке відношення я вважаю воно взагалі неприйнятне для нас, для будь-якого суспільства. Російська армія, та яка веде бойові дії, яка намагається захопити нашу територію – це не армія, це зграя вбивць, які мають певне озброєння, які мають у себе великий потенціал озброєння та військової техніки, людський потенціал, але не навчений потенціал. Навіть до того як зайти сюди — вони вже були налаштовані на поразку, заряджені на поразку, вони її і отримали.
Але ж вони називають себе 2-ю армією Світ?
Віктор Ніколюк: Вони самі створили із себе другою армією. Ми побачили, що вони друга армія напевно за кількістю. Оснащення є, але воюють не кількістю, воюють вмінням. І наша армія, яка набагато менша, в десятки разів, — вона показала, що якщо ти захищаєш свою державу, свою домівку, своє село своє місто — то ти більш заряджений на перемогу ніж той, що прийшов, щоб захопити. В його голові одне — вкрасти, намародерити. Тобто будь-яка мораль відсутня. Я думаю, що десь, якщо їх поставити десь там, не намагаючись когось принизити, після африканських племен — це буде якраз їхнє місце на цей час.
Розкажіть про початок, про 24 лютого, коли ви почули про бомбардування. Які були відчуття?
Віктор Ніколюк: Ну, скажемо так, ніхто не очікував що у XXI столітті буде проводитись бомбардування територій, будуть наноситись ракетні удари. Взагалі, що буде розгорнута повномасштабна агресія. Звичайно, ми очікували що таке може бути, тому що ми як військові прораховуємо всі варіанти, але підсвідомо ніхто цього не очікував. Ніхто не думав що дійсно вистачить стільки клепки в голові, щоб можна було завдавати удари по мирному населенню, по містах, по всьому що було створено для життя. Не вкладалось в голові. Я думаю звичайно це для всіх було шоком, але шок пройшов і з початком бойових дій кожен виконував свої функціональні обов’язки, ми виконували обов’язки своєї професії, відстояли Чернігів, відстоюємо Україну і не пропустимо далі агресора. Що їм побажати? Сидіти у своєму болоті, нехай самі розбираються. В Україну не йдіть, вас тут чекає лише могила. Вам тут не раді, ви не визволителі. Повертайтеся додому, якщо повернетеся звичайно. Не знаю, прощення нема. Побажати лише одного — тут вони знайдуть могилу і в себе нехай її знаходять. Ну і Бог їм віддячить, звичайно.
Як допомогу надавало цивільне населення? Взагалі, яка реакція населення була?
Віктор Ніколюк: На початку бойових дій настільки була така активізація мирного населення, стільки допомоги було, вона була актуальна. Ми отримували інформацію про пересування колон, ми отримували допомогу людей. Покажчики на місцевості, де який населений пункт, вони їх ламали, міняли. Наразі не буду називати, але місцеве населення, де було необхідно — наносили ураження противнику, зливали пальне з цистерн, підпалювали машини. Ну це був такий, я вважаю патріотичний підйом, що певно тому ворог надалі і почав знищувати мирне населення. Тому що вони допомагали, робили завали тощо. Мабуть, поруч зі ЗС така значуща допомога була саме мирного населення. Тобто те, що всі згуртувалися і те що всі працювали — більшість цього це було запорукою того що ми отримали перемогу в цій битві і налаштовуємося на подальшу війну яка на жаль, але буде продовжуватися.
А де біля Чернігова точилися найжорстокіші, найважчі бої?
Віктор Ніколюк: Бої були у навколишніх селах, у десятикілометровій зоні та, взагалі, у місті Чернігів. І спецназ заходив, і танки заходили. Ми противника вибивали. І всю свою лють, і ненависть вони виміщували саме на цивільному населення. Вони розстрілювали будинки, цілі райони. Взагалі вони як заходили в село і бачили спротив — вони просто знищували будинок за будинком, щоб не було опору. Кругом ураження, ступінь ураження по своєму відрізняється, але взагалі дивлячись на те що нанесено — то дуже багато потрібно буде часу, щоб усе це відновити. На жаль, що не повернеш — це людські життя.
У росії зараз розповідають, що російські війська самі вийшли з території Чернігівської, Сумської області. Але ми знаємо що це не так. Віктор Ніколюк: Не вийшли, вони тікали. Що тут лукавити. В першу чергу, ми відрізали їм всі комунікації. Тому ті підрозділи які стояли вони були практично в оточенні. І потім, надалі, щоб скажемо так, ми їх не знищили. Це просто була панічна втеча. Вони втікали і ми наносили ураження. Вони тікали так швидко, що ми їх не могли наздогнати. Так, такий є факт.
А трупи своїх військових вони забирали?
Віктор Ніколюк: Ми знаходимо їхні трупи, знаходимо небагато. Адже, як нам повідомляють місцеві, наприклад, на ближніх селах був крематорій, який працював. Тобто вони спалювали своїх загиблих.
