Всі горіли бажанням зробити вклад у нашу перемогу, - військовослужбовець 204-ї бригади тактичної авіації

Всі горіли бажанням зробити вклад у нашу перемогу, - військовослужбовець 204-ї бригади тактичної авіації

З вересня 2014 року особовий склад 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації імені О. Покришкіна, а саме 58 осіб, за власним бажанням виконували бойові завдання в містах Краматорськ і Авдіївка –  у складі так званого зведеного загону Повітряних сил Донецької області. Серед них був і начальник обслуги засобів аварійного залишення літака Северин Вітвіцький.

 

 

 

Сергій Жуковський: Розкажіть, Северине, відколи Ви розпочали службу в цьому підрозділі?

Северин Вітвіцький: У 204-й бригаді з 1 листопада 2004 року, а до цього служив на цьому ж аеродромі, тож  повернувся туди, звідки починав ще лейтенантом.

Сергій Жуковський: Ви з 2004 року проходили службу в 204-й бригаді, які спогади про події у підрозділі під час анексії Криму?

Северин Вітвіцький: Це було неочікувано. Ніхто не сподівався, що буде такий підступний удар із боку наших партнерів. Ми в усіх спільних навчаннях були з ними, але сталося те, що сталося. Добре, що ми розійшлися. Думали, що це буде мала кров, але події на Донбасі засвідчили, що вони можуть зробити ще гірше.

Сергій Жуковський: Коли частина вийшла в Миколаїв, Ви теж відновлювали літаки?

Северин Вітвіцький: Так. У нас була група в Криму. Звідти вони відправляли борт, ми чекали сигналу про перетин кордону, приїздили на роботу і збирали літак. Ми ж не знали, чого очікувати від наших так званих опонентів, чи вони пропустять техніку чи ні. Вони ж вважали, що віддають  тільки непотріб, але ми із непотребу зробили цукерочку.

Сергій Жуковський: Тобто ці літаки потрібно було в короткі терміни зробити боєздатними?

Северин Вітвіцький: Деякі літаки відновлювали одразу на заводі, тому що було ухвалене на державному рівні відповідне рішення, вкладались кошти. І одразу з Криму такі літаки передавали на завод. Багато блоків з окупованого Криму не віддавали, була розкомплектація. Завод починав ремонт, а ми, бо вже починались події на Донбасі, у максимально стислі терміни повинні були відновити техніку і поставити на крило, тобто заступити на бойове чергування. Це ж основне наше призначення.

Сергій Жуковський: Із травня по серпень 2014-го льотний склад частини виконував завдання в районі проведення АТО. З оперативного аеродрому «Дніпропетровськ» здійснений 41 бойовий виліт, це так?

Северин Вітвіцький: Так, залучалися наші льотчики, бо ми на той момент займалися відновленням авіапарку. Один із наших пілотів був збитий саме на Донбасі і саме на літаку, який був спочатку в нашій бригаді, а потім відновлений на заводі.

Сергій Жуковський: За час участі в АТО загинуло 2 військововслужбовців  частини – капітан Іван Бенера і солдат Ян Пуцуляй?

Северин Вітвіцький: Так, саме з нашої бригади ці два військовослужбовці не повернулися. 29 серпня ми поїхали в Краматорськ. А наступна була вже поїздка в зведений загін «Дика качка», де і загинув Іван Бенера.

Сергій Жуковський: У Краматорську було завдання відновити базу?

Северин Вітвіцький: На той час вже там дислокувався штаб АТО. Ми забезпечували польоти. Чергували, підтримуючи авіатехніку, щоб пілот зміг сісти в будь-який час. Всі тоді горіли бажанням зробити вклад у нашу перемогу. Ми вірили тоді, що максимум три роки -  і ми їх знищимо!

Сергій Жуковський: Йшли воювати за власним бажанням?

Северин Вітвіцький: Так, тільки за власним бажанням.  

Сергій Жуковський: Аварійне залишення літака – це що і коли Ви почали виконувати такі завдання?

Северин Вітвіцький: Я служив у Луцьку. У 2003-2005-му роках було масове скорочення бригад, і ми всі вирушали на службу в інші підрозділи. Мене направили на посаду техніка обслуговування засобів аварійного залишення літака 2-ї авіаційної ескадрильї, тобто одразу потрапив в обслугу, де я начальником пройшов перенавчання за 30 днів, ознайомився з керівними документами, обов’язками, далі почав працювати на цій посаді. В авіації все пов’язано: треба знати специфіку, знати параметри літака, щоб вони відповідали технічним умовам. Це моє головне завдання – спостерігати за правильністю роботи авіатехніки. Усуваю недоліки не я, я тільки доповідаю.

Сергій Жуковський: Засоби аварійного залишення літака – це катапульта?

Северин Вітвіцький: Так, катапультне крісло. Дві ручки, які в екстремальній ситуації рятують життя льотчику.

Сергій Жуковський: А коли Ви повернулися до Луцька півтора року тому, які були відчуття?

Северин Вітвіцький: Складно з авіатора перекваліфіковуватись у лісорубно-технічно-будівельні війська. Але як свідчить час, що ми все зможемо подолати. Ми хочемо літати і маємо надію, що командування теж хоче, щоб ми літали і далі. Ми вже приймаємо льотні зміни.

Сергій Жуковський: Є багато відео, коли сюди прилетів перший Л-39, як люди його вітали. Як працювати з місцевим населенням?

Северин Вітвіцький: Люди, як і скрізь, різні. Хтось не звик до шуму і їм здається, що тут війна. Інші кажуть, що це металобрухт і нічого йому літати. Але це просто необізнаність людей, вони не знають, що ми не літаємо над містом, у нас свої маршрути і виконуємо льотні завдання в спеціально відведених місцях, що все продумано. Не хвилюйтесь, луччани, краще чуйте наші звуки, ніж звуки ворожих літаків. Вітаю весь технічний склад із професійним святом. Хай все буде добре і зльоти дорівнюють посадкам!