Втратив зір, але здобув місію: як сапер Владислав Єщенко рятує і навчає

Я ціною своїх очей та свого слуху врятував багато життів. В етері Армія FM ветеран та сапер Владислав Єщенко розповів про свою службу, поранення, втрату зору та проєкт, який покликаний допомагати ветеранам, які втратили зір.

Владислав Єщенко пояснив, чому пішов служити в армію.

— Я народився в місті Горлівка, яке зараз тимчасово окуповане. У 2014 році були ми переселенцями, переїхали до міста Слов'янськ, де проживали 8 років. І після того, як я вже зрозумів, що, на жаль, немає змоги повернутися до рідного міста, на жаль, немає змоги отримувати освіту у рідному місті, там, де були мрії з цього приводу, в мене була ціль робити щось, що буде приносити користь нашому суспільству. І у 2019 році я вперше раз спробував піти до гуманітарного розмінування організації HALO Trust. З першої спроби, на жаль, не потрапив, тому що було багато заявок. Проте у 2021 році я був у розмінуванні, тому що склав іспити на відмінно. Точніше, нашим завданням був пошук вибухонебезпечних предметів та надання доступу до них, так, щоб навіть у положенні лежачі наші ДСНС мали змогу розмінувати. Коли почалась велика війна, першим, що я для себе зрозумів, що потрібно йти, і я пішов добровольцем. І вже 5 березня 2022 року я приймав присягу у місті Часів Яр і військовій частині А7270. Я став військовим сапером з позивним Самурай.

Сапер розповів про своє поранення.

— Я встиг пів року бути у інженерно-саперному взводі, виконуючи бойові завдання як з розмінування, так і з замінування. 9 серпня 2022 року була поставлена задача по розмінуванні протипіхотної міни ПФМ-1 (Пелюстки). І ми поїхали в населений пункт Богданівка, займалися ізоляцією боєприпасів. Я відізолював 84 міни. На жаль, вони мають самоліквідацію. І так сталося, що самоліквідація одного боєприпасу привела до дії усі 84. У мене на відстані витягнутої руки стався вибух. У мене, на жаль, немає очей. Очі було видалено і майже повністю немає слуху. Я чую за допомогою слухового апарату тільки лівим вухом. Десять днів я провів у комі. Після того, як вийшов із коми в шпиталі в Києві, потрохи-потрохи приходив до тями. Розумів, що не маю змоги розмовляти, тому що інтубаційна трубка в горлі. Нічого не бачив і нічого не чув. Початок спілкування мого з оточуючим світом було на дотик та головою вперед-назад, ліворуч-праворуч. Тобто, інколи я ставив питання, написав ще два-три слова на аркуші, і тоді лікарі вже відповідали на якісь такі примітивні питання. Потрохи я приходив до своєї моральної сили. Як це відбувалося, ніякої таємниці тут немає. Ця незламність, вона є у кожного із нас. Вона просто десь у когось глибше, десь у когось ближче. Коли ти розумієш, що ти йдеш добровольцем на фронт, коли ти розумієш, що ти робиш якусь справу, яка допомагає врятовувати життя, розмінування — це саме про порятунок життів. Ти розумієш, що ти це робиш частинкою себе. Або це твоє здоров'я, або це твоє життя. Я віддав не таку велику ціну. Я віддав ціну свого здоров'я. Я при тямі, я можу з вами розмовляти, я можу посміхатись, я можу бути далі щасливим разом зі своєю сім'єю. Так, на жаль, немає очей, на жаль, немає слуху, але я продовжую жити і я ціною своїх очей та свого слуху врятував багато життів.

Владислав Єщенко розповів про створення проєкту Світ на дотик.

— Ми спочатку створили благодійну організацію, яка має назву Побачимо перемогу. Ціллю та метою цієї організації  було — рятувати зір тим, кому його ще можна врятувати. Це коли отримуєш мінновибухову травму, маєш пошкодження, але очі залишаються і ти ще маєш надію на відновлення зору. Тут приходить Побачимо перемогу, купляє рогівку, ми співпрацюємо з першою клінічною лікарнею міста Київ, де професійно оперують мікрохірургію ока на найвищому рівні, і ми рятуємо зір. Якщо, на жаль, така ситуація, як у мене, і немає зору, ми надаємо якісну реабілітацію. Реабілітацію тим, хто, на жаль, вже ніколи не зможе бачити так, як не бачу я, але має надію на біонічне око. Їм потрібен час для того, щоб навчитись бути самостійними, самообслуговувати себе і потроху чекати цієї технології. І ось, коли людина приїжджає з такої реабілітації, ми ставимо питання, а чи використовуєш ти навички, які ти здобув на реабілітації, і відповідь була жахлива. Тому що, на жаль, соціум досі не має навичок коректної комунікації, і коли ми виходимо на вулицю, для нас це попросту небезпечно. Ми почали це змінювати, але змінювати дорослих це дуже важко. Ми почали це з закладів освіти. Дітки, які будуть проносити це через покоління, своїм поколінням діток і так далі. Проєкт Єдиний простір, має таку назву, тому що для нас, кожного з нас, простір єдиний, нам усім потрібно, щоб було безпечно та комфортно. Тому цим проєктом ми маємо навчити суспільство коректної комунікації із ветеранами, із особами з інвалідністю та таким вузьким колом населення, як люди із втратою або порушенням зору. У нас є офіційні сторінки БО Побачимо перемогу, вони є інстаграм, фейсбук, і також у нас є офіційний сайт. Якщо це про сесію Єдиний простір, там, де ми навчили коректній комунікації, це на благодійній основі для закладів освіти. Якщо якийсь бізнес має намір стати більш безбар’єрними, доступними, більш обізнаними у цьому напрямі, напряму також є офіційні сторінки Samurai on the way, це мої особисті сторінки. Також зараз йде розробка сайту, там, де будуть послуги, які ми надаємо на вже небезкоштовній основі, тому що бізнес повинен розуміти відповідальність за ті знання, які він отримує. І якщо, на жаль, сьогодні велика кількість тих, хто отримує мінновибухову травму, у вас є знайомі або родичі, яким потрібна допомога після мінновибухової, якщо ви втратили зір частково або повністю, ви можете звернутися знов-таки на Побачимо перемогу. Там завжди є відповідальні люди, які у найкоротший час, найкоротший термін нададуть вам кваліфіковану допомогу. Ми проводимо освітньо-навчальні сесії Єдиний простір для підприємств з надання послуг населенню будь-яких, а також для адміністрації міста. Якщо буде намір у когось доєднатися до цього, ми також можемо це зробити і в інших областях. У нас вже був досвід, ми проводили це для департаменту національної поліції з дотримання прав людини, також ми проводили це для асоціації ЦНАП.

Ветеран дав поради людям, як поводитись з вибухонебезпечними предметами.

— У нас сьогодні працює дуже багато компаній з розмінування. Я можу сказати про те, що на сьогоднішній момент в Україні є організація HALO Trust, коли вони працюють вже починаються з 2014 року над безпекою цивільних територій, і вони забезпечують розмінування як на полях, де потім є аграрій, так і в містах, де потрібно зробити розмінування. Вони досліджують території, є нетехнічне обстеження, є інформація, коли вони розміновуючи вже поля, знімають небезпеку, і там вже можна знаходитись будь-кому. Або це хтось працює на тих територіях, або це навіть просто якась лісосмуга, де можна знов таки їздити за грибами і так далі. Це все є сьогодні доступною інформацією в інтернеті. Ви можете побачити усі заходи, які вони проводять, ви можете доєднатися до цих заходів. Ви також протимінну діяльність бачите сьогодні кожного дня і чуєте її на радіо та по телевізору. Постійно, завжди постійно кажуть, там де є мінна загроза, там де є табличка міни, ніколи не заходити, якщо ви не впевнені, що ви бачите якийсь пристрій, якийсь предмет. Навіть якщо то в лісі, ну наприклад, побачили телефон. але як в лісі може знаходитись якийсь телефон? Або хтось його втратив, або це якийсь пристрій. І є багато випадків, коли приносять додому телефони, комп'ютери, ноутбуки і так далі, тільки приєднують до електромережі, то трапляється вибух і так далі. Навіть якщо це там пачка цигарок, багато хто йде ногою по пачці і, на жаль, вибух. Таких ситуацій дуже багато. Тому бачите щось, що вас насторожує, ніколи не піднімайте, ніколи не чіпайте. А якщо побачили щось, що нагадує вам вибухонебезпечний предмет, завжди зверніться у служби, які мають змогу прислати туди працівників, які обстежать та розмінують, якщо це буде потрібно.