Зараз в ефірі:

Від Синіх Вод до Кумейок

26.03.2018
Від Синіх Вод до Кумейок

Ким можна пишатися українцям з доби Великого Князівства Литовського, чому виникло козацтво і чим сучасній армії можна рівнятися на козаків в ефірі Армія фм розповів доктор історичних наук Борис Черкас.

Василь Павлов: Якщо ми згадуємо при Темні віки і згадуємо про Велике князівство Литовське, чи можемо ми вважати це частиною української історії, а військо цієї держави – елементом українських військ?

Борис Черкас: Авжеж. Нас, насправді, збиває з пантелику назва «Велике князівство Литовське», пересічній людині здається, що мова йде про якусь чужу державу. А також, існує ще один стереотип, який домінує сьогодні в більшості знань з історії України, - що Україна на той час ніби не була суб’єктом і не існувало української держави. Насправді, українська державність збереглась. Спочатку Монгольська імперія «Золота орда» забрала більшу частину України, але князівства: Київське, Чернігівське… продовжували існувати, проте  трохи змінилась їхня роль. А центр влади на деякий час перемістився на Захід. Така система, з тими, чи іншими змінами, проіснувала до кінця 15 століття. Українське князівство перестало існувати в 1520 році. Тоді була така специфіка феодальних часів, коли в рамках наддержави були менші держави. Україна мала свої князівства і кожне князівство мало свої війська. І в похід вони вступали окремо.

Василь Павлов: Чи змінилося на той час військо, у порівнянні з добою Давньої Русі?

Борис Черкас: Насправді, українська мілітарна система, українські збройні сили цих князівств проходили такий самий модернізацій ний шлях, як і їхні сусіди по Європі. Тим більше, що українські можновладці, проходили вишкіл в Центральній Європі. У нас є унікальні гравюри 15 століття, коли українські підрозділи прийшли допомагати чехам. Є гравюри, які змальовують чеське військо, українське, німецьке. І, якби не прапори, відрізнити важку кінноту з Київщини, Чернігівщини  із кіннотою Баварії чи Саксонії – нереально.

Василь Павлов: Тобто, ми можемо сказати, що в нас були власні лицарі?

Борис Черкас: Сто відсотків. Але не варто забувати, що до нас лицарство прийшло з Європи і до нас доходило вже через чесько-польські впливи. Ми можемо говорити про лицарство, як явище, але потрібно розуміти, що в кожному регіоні були свої особливості. Навіть на території України вони відрізнялися. Лицарські традиції Галичини (в ті часи вона називалась Руське королівство, потім Руське воєводство) дещо відрізнялися від традицій лицарів Київщини.

Василь Павлов: В чому полягала їхня різниця?

Борис Черкас: Найперше і головне – статусність. На Київщині і на Чернігівщині збереглися князівські династичні лінії. На Галичині своїх князівств не існувало. Там були панства – це такий середній потужний прошарок можновладців, без князівського титулу.

Василь Павлов: Чи є для нашої історії якась така битва, яка по значенню для нас така сама, як, до прикладу, для Британії Азенкур? Чи була в нас особистість, яка за культовістю не поступається Річарду Левове Серце?

Борис Черкас: У нас їх насправді дуже багато, через нашу специфіку життя – ми живемо на великому кордоні. Європейські війни правильні, назвемо їх так. Сторічна війна, була відносно сторічною, вона ж переривалася. А в нас війни були безперервно. У нас була перманентна війна, з елементами тотальної.

Василь Павлов: Тобто, зараз, як і тоді, ми маємо загрозу зі Сходу?

Борис Черкас: Так, глобально нічого не змінилося. Дещо зі своєю специфікою.

Василь Павлов: В 14-15 століттях чим були на Сході українські вояки?

Борис Черкас: Український східний кордон чітко окреслений через походи Мономаха (видатний полководець, який воював з половцями і здійснював походи на Схід). Це про нього говорять, що він доходив до Дона і пив звідти воду своїм шоломом. Насправді, мова йде про Сіверський Донець. А якщо подивитися географію його походів, - то це було за міста Ізюм, Слов’янськ. А в 15 столітті в одному джерелі сказано, що було відновлено кордон на Сході. З Півдня він починався по річці Вовча, йшов до верхів Самари і до району сучасного Бахмута, де закінчується лісостеп. Сучасна лінія фронту багато в чому збігається з тим кордоном.

Василь Павлов: Розкажіть про якусь важливу битву.

Борис Черкас: Якщо розглядати 14 століття, для нас важливою є битва на Синіх Водах. Саме з неї починається реконкіста, скинення золотоординської влади. У 1362 році правитель Великого князівства Литовського Альгерт своїм військам прийшов на територію України. Встановив з українськими князями договір. Київським князем зробив свого сина Володимира і обо’єднуючи місцеві дружини, повів їх до річки Синя Вода. Чому вдалося перемогти – Альгерт використав ту тактику, яку свого часу використовував Король Данило і ті ж монголо-татари, коли завойовували Русь. Військо було розділене на тактичні одиниці, вони маневрували під час бою. Вони прогнали ординців, після чого Чернігів, Київ і все Поділля увійшли до складу Великого королівства Литовського.

Василь Павлов: Назвіть три переможні битви Великого князівства Литовського, де українці взяли участь і відіграли важливу роль?

Борис Черкас: Сині Води 1362 рік. Грюнвальдська битва 1410 рік. Битва під Оршею 1514 рік. Вони символізують трикутник смерті – проти орди, проти тевтонців і проти московської орди.

Василь Павлов: Які характерні особливості дій українців у цих битвах?

Борис Черкас: Маневр. Наявність  важкої, середньої і легкої кінноти, використання табору. І дуже чітке злагодження дій. Фронт являв собою не суцільну масу, а складався з конкретних підрозділів, якими полководець керував і вони маневрували під час бою.

Василь Павлов: Ви згадували Костянтина Острозького. Його імям названа Литовсько-польсько-українська бригада. Чому це прізвище таке важливе?

Борис Черкас: Костянтин Острозький – український князь, який на свій час в Центрально-Східній Європі вважався найкращим полководцем. В якійсь мірі, військо, яким він керував, дуже нагадує наше військо, зразка 2014 року. Ворог його переважав і в особовому складі, і в зброї. Але це не заважало йому перемагати. В своїх битвах він представляв різні види тактик. Він використовував тактику фронтальної битви, рейдові заходи, змушував вороже військо відступати за рахунок маневрів.

Василь Павлов: В свідомості наших людей козацтво – це дещо аморфне явище. Вони часом сприймаються як напівгола, напівзлочинна маса, яка своїх перемог досягала випадково. Це так? Хто такий козак?

Борис Черкас: Більшість, напевно, відповість, що козаки – це селяни-втікачі, які втікали від панів і на Хортиці будували Запорізьку січ. Козаки – це військово-службове населення Великого Князівства Київського, яке не мало шляхетського статусу. Коли скасували князівства, князі і пани з Волині почали ділити землі, і великий прошарок київського війська залишилися поза деякими юридичними нормами і правами. З одного боку, їх притискають, а з іншого – вони продовжують нести службу. За 20 років вони з одної системи слуг перетворилися на козаків. Це професійні вояки з Великого князівства Київського.

Василь Павлов: З ким вони воювали?

Борис Черкас: Вони розселялися на берегах річок півдня і сходу України. Тому основний їхній противник – ординці. І війна була в степу. Але якщо військо йшло воювати в Німеччину або Московію, вони теж йшли туди.

Василь Павлов: Перші козаки воювали в Європі, як найманці?

Борис Черкас: Вони воювали в складі Великого князівства Литовського. Використовувалися як річкова флотилія. Фактично – морська піхота. Тут вони були надефективними. Були випадки, коли кілька сотень козацького війська перекривали переправу і сорокатисячне ханське військо не могло перейти Дніпро. Є шедевральний похід – 1635 рік – похід на Балтійське море. Коли козаки по Неману вийшли на чайках к Балтійське море, потім через  Курську косу витягли їх у Балтійське море. Там були німці, з якими козаки домовилися. Їх вивели у відкрите море, вони увійшли і з відкритого моря атакували Пілау. Захопили шведський фрегат…

Василь Павлов: Тобто, наші морські піхотинці мають щонайменше 400-500 річну історію?

Борис Черкас: Це від українців залежить. Спочатку ж козаки були громадянами Великого князівства Литовського, а коли ходили на Стамбул і на Балтику, вони були підданими польського короля. Поляки вже сміливо пишуть, що це була польська морська піхота. Це так само, як з Костянтином Острозьким. Поляки у мене прямо запитували: «Ви його хвалите, у вас йому па’ятники стоять? А в нас стоять. Значить, він наш».

Василь Павлов: Була якась операція, повязана з Кафою…

Борис Черкас:  У них було багато десантних операцій. Під час операції під Кафою їх очікували або з відкритої суші, з боку степу, або атаку бухти. Вони висадилися трохи збоку вночі, а потім в місто послали загін людей, які знали турецьку мову. Потім якась заворушка вийшла. І поки турки займалися українцями, вся інша маса війська зайшла в місто. Таку тактику вони використовували неодноразово. Для кожного з сусідів в них була група людей, які знали мову, традиції.

Василь Павлов: Козацьке військо – це регулярна армія, військова структура, загін?

Борис Черкас:  Це військова корпорація з елементами самоврядування. До повстання під проводом Богдана Хмельницького. Фактично, там були всі елементи держави, але як державу ми це не можемо сприймати сто відсотків, тому що, вони тоді себе так не позиціонували, адже були частиною Речі Посполитої.

Василь Павлов: Що сучасне військо, може використати від козаків в сучасній війні?

Борис Черкас:  Ідеологію. Козаки завжди вірили в ідеологему. Жорстку дисципліну. Коли вони йшли в похід, якщо в когось знаходили алкоголь, його викидали за борт без з’ясування. Якщо козак вбив свого товариша, на нього чекала смертна кара, якщо вбив в п'яному стані - його закопували разом із вбитим. В ті часи права людини не діяли, потрапляючи в полон – гак підчепили під ребро і все. Козаки знали на що вони йшли і що їм загрожує. Про анархічну поведінку – це байки. Випивали козаки, коли поверталися з походів, відпочивали між битвами. Але під час війни все було дуже жорстко. Я би навіть сказав, жорстоко. Також, козаки завжди навчалися військовій справі.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток