Я дивлюсь на світ з висоти київських пагорбів, — кореспондент агенції УНІАН в Росії Роман Цимбалюк

Я дивлюсь на світ з висоти київських пагорбів, — кореспондент агенції УНІАН в Росії Роман Цимбалюк

Про Росію в задзеркаллі та роботу українським журналістом в російському інформаційному полі в ефірі Армія FМ розповів український журналіст, власний кореспондент агенції УНІАН в Росії Роман Цимбалюк.

 

 

 

 

 

Роман Цимбалюк під час російської збройної агресії проти України акредитований в Росії. І є єдиним українським кореспондентом, акредитованим там. Відзначився в'їдливими запитаннями російським політикам, зокрема і Путіну, та сміливими заявами на підтримку України на популярних ток-шоу російського телебачення.

Анастасія Сіроговська: Як так склалося, що ви стали українським кореспондентом у Москві?

Роман Цимбалюк: Це доля. На моїх очах відбулася повна трансформація двосторонніх стосунків, а кореспондентом агентства УНІАН в Москві я працюю з 2008 року, — коли від газових, шоколадних війн вони дійшли до агресії.

Анастасія Сіроговська: У 2017 році ви запустили перше відео, з часом блог, де ділитеся власними поглядами та думками, став досить популярним. Чи стало це для вас несподіванкою?

Роман Цимбалюк: Якби не було війни, ми б з вами в цій студії інші питання обговорювали, але сталося що сталося. Наші агресивні сусіди і в брати нам набиваються, і водночас розбомбити хочуть, вони розбудили звіра в цій державі. Тобто наслідки 2014 року вони ще не усвідомили. У них немає розуміння, що тут взагалі відбувається, а процес, що цементує українську націю, незворотній.

Анастасія Сіроговська: Ставлячи питання Путіну, ви вже маєте якісь заготовкі чи вони виникають спонтанно?

Роман Цимбалюк: Я там залишився один з українських кореспондентів. Переконаний, що питання війни і миру задав би будь-який громадянин України, не беручи до уваги колаборантів. Звичайно, я готувався. Для журналіста готуватися до роботи — це нормально. Росіяни використовують лексику війни, погрожують знищенням нашої держави і від їхніх дій гинуть наші захисники. Цих фактів у межах підготовки достатньо. Адже нас не цікавлять бункери, палаци Путіна, це їх внутрішня справа, ми з ними перетинаємось на лінії фронту і на адміністративному кордоні з Кримом. Для України це найважливіше, мені здається.

Анастасія Сіроговська: Зараз чи не всіх каналах точаться дискусії щодо Мінських угод. В яких аспектах Росія та Україна мають на ці угоди різні кути зору?

Роман Цимбалюк: Насправді всередині держави щодо Мінських угод сперечатися немає ніякого сенсу. Хочу нагадати, що вони не стосуються якоїсь конкретної людини, а держави загалом. Вони підписані, щоб зупинити російський наступ, особливо якщо ми говоримо про Мінськ-2. Те, що там написано, може трактуватися по-різному, але чого хочуть росіяни врешті-решт? Приєднання нашої держави до окупованих територій Луганської та Донецької областей, щоб колаборанти через окупаційні адміністрації мали право вето на зовнішньополітичні рішення України. А це ніякого ЄС, НАТО, бо вони будуть проти, адже так в Москві сказали. І вони хочуть домогтися того, щоб мати важіль впливу на внутрішню політику України. Ми, своєю чергою кажемо, що ви можете розглядати Мінські угоди як завгодно, але ми їх виконуємо таким чином, щоб ця територія була деокупованою. Це означає, щоб над містом Донецьк майорів український прапор. З 2015 року ми перейшли до конфлікту низької інтенсивності, мовою політології, тобто лінія фронту не рухається. Україна розвивається, а на окупованих територіях — комендантська година, зруйнована промисловість і портрет Путіна. У нас свобода слова, а що на окупованих територіях? Раніше ми постійно чули голос шахтарів і так далі, а зараз там підвали, ізоляція і всі мають молотися на директора МММ в Донецькій області, який живе в краденому будинку. Тож вибір такий: портрет Путіна і комендантська година, чи Україна, яка розвивається.

Нікіта Гросс: Щоб люди обирали портрет Путіна, має бути потужна російська пропаганда. Тож як вона працює?

Роман Цимбалюк: Російські інформаційні війська щодо України завжди брешуть. Вони сіють ворожнечу між двома державами та погрожують нам війною. Будь-яку подію в Україні вони подають зі знаком мінус — і щодо історичних моментів, і щодо коронавірусу і так далі. Наприклад, ще нещодавно вони розповідали, що ми всі помремо без російського «Супутника». Коли Україна застосувала «Байрактар» в навчально-показовому плані, вони почали галасувати, що треба бомбити Васильків під Києвом. Де логіка? Вони кажуть, що їх там немає, але помітивши «Байрактар», хочуть бомбити українські міста. Повторюсь: росіяни завжди брешуть щодо України.

Нікіта Гросс: На вашу думку, як вдосконалити інформаційну безпеку в Україні?

Роман Цимбалюк: Треба оточувати себе перевіреними джерелами інформації. А загалом в частині інформаційної безпеки все дуже непогано. Згідно з опитуванням для 80-90% громадян Україна — абсолютна цінність. Тож тридцять років незалежності пройшли недарма і все у нас буде добре. Щодо вдосконалення процесу — тут немає меж. Мої друзі з Волновахи розповідають, що в них там окупаційні радіостанції мовлять і Армія FM, а решта українських джерел інформації туди просто не доходять. А російським інформаційним військам це на руку. Але якщо говорити глобально, то все у нас гаразд.

Анастасія Сіроговська: У вас під кожним відео є такий хештег, як задзеркалля, що це означає?

Роман Цимбалюк: Російська Федерація створила власний інформаційний світ і розповідає такі дива, як зовсім не відповідають дійсності. То що ж це, як не задзеркалля? Ми просто називаємо речі своїми іменами. І гасло ютуб-каналу виникло само-собою, адже російські товариші із задзеркалля постійно брешуть, бо хочуть пояснити нам, українцям, що ми маємо відмовитись від нашої держави. Розповідають про українську погану владу, маячню про історію, що України, мовляв, ніколи й не було, а тому її і не шкода знищити і так далі. Як казав Зеленський, у нас тисячу року тому були гривня і тризуб і є зараз. То як же не було? Це все робиться, щоб вселити зневіру в людей.

Анастасія Сіроговська: Чи важко вам відстоювати проукраїнську позицію на російських ток-шоу?

Роман Цимбалюк: Не важко, бо мене туди не запрошують. А загалом я дивлюсь на світ з висоти київських пагорбів. Я — український журналіст, а українським журналістом в будь-якому місті світу можна працювати, тільки якщо є Україна.

Нікіта Гросс: Чи перешкоджали вашій журналістській діяльності в Росії?

Роман Цимбалюк: Не бачу перешкод у своїй роботі. І тут є причина. Я ж не закликаю до порушення їх міжнародно визнаних кордонів. Навіть не кажу, чи молитися росіянам на Путіна чи ні — я таким не займаюсь. Їхня внутрішня кухня мене взагалі не цікавить. Посадили Навального, бо не подобається, навіть щодо такого резонансного питання думку висловлюємо суто в рамках українського інформаційного простору. Ми не розповідаємо їм ті речі, що вони розповідають про нас.

Нікіта Гросс: Яким бачите своє подальше життя в Росії?

Роман Цимбалюк: В Росії найголовніше проблема не в тому, що тебе не впустять на ту територію, а що не випустять звідти. Хочеться думати, що оце право перетинати кордони залишиться хоча б в бік України. Відрядження рано чи пізно закінчується. І моє внутрішнє відчуття, що більшість мого відрядження там вже добігло кінця, а час покаже.