Як допомогти пережити внутрішній конфлікт?

Як допомогти пережити внутрішній конфлікт?

Як зрозуміти, що людина переживає невротичний стан або внутрішній конфлікт та яку підтримку можна надати, в ефірі передачі «Ранкова кава» розповіли психолог Київського центру соціальних служб Тетяна Устінова та психолог, травмотерапевт, докцент кафедри педагогіки, психології, медичної та фармацевтичного права Національного університету охорони здоров’я ім. П.Шупика Галина Кравченко.

 

 

 

 

Анастасія Сіроговська: Давайте почнемо із визначення, що таке невротичні стани, чому вони бувають кризові і що таке внутрішні конфлікти?

Тетяна Устінова: Є невротичні стани – це гострі психози і неврози. Є травматичні, маються на увазі психічні травми. Є вікові кризи. Саме внутрішні конфлікти і викликають невротичні стани різного ступеню.

Анастасія Сіроговська: Тобто якщо людина не переборює внутрішні конфлікти, то вона доходить до невротичних станів…

Галина Кравченко: Якщо це не шокова травма, яка може бути первинною. Це щось, що трапилось з людиною неочікувано і психіка не готова це подолати, і це може потім спричинити неврози.

Тетяна Устінова: Автором теорії неврозів є Фрейд. Він вважав, що невротичні стани тягнуться за нами з дитинства. Але Карл Юнг спростував деякі аспекти цієї теорії. Він сказав, що невротичні кризові стани - це те, що відбувається з вами тут і зараз, але це може бути наслідками і подій з дитинства, і безпосередньо подій зараз. Криза – грецьке слово, яке означає переламний момент, але це відкриває перед нами можливості почати щось нове.

Анастасія Сіроговська: Як ви порадите виховувати дітей військовослужбовцям, особливо татам та мамам, які повертаються з ООС. Як їм не переносити свої психологічні травми на дітей?

Галина Кравченко: Те, що відбувається з одним із членів сім’ї, буде позначатися на всіх. А якщо людина приходить додому із посттравматичним стресовим розладом, то дуже часто такий ПТСР буде у членів родини. Потрібно пояснювати дітям, як поводитися з такими мамою чи татом. Наприклад, елементарні правила, що не можна підходити ззаду, робити чогось неочікуваного. Пам’ятати, що цей стан напруження може повертатися з часом. Коли когось із батьків довгий час немає вдома, вони не переживають з дитиною певні етапи дорослішання. Повертаючись додому, вони ставляться до дитини як і раніше. Ці прогалини треба заповнювати, спілкуючись з дитиною, ділячись емоціями. Дитині теж дуже складно звикнути до тих змін, які за цей час трапились з батьком чи мамою. Це може викликати кризу, бо дитина відчуває розчарування, відчуження. Тут треба багато терплячості, щоб налагодити зв'язок. Хочу наголосити, що в родині кожен повинен залишатись на своєму місці. Не можна допускати, щоб батьки і діти мінялися місцями. Ми про це можемо говорити скільки завгодно, але коли самі переживаємо таку ситуацію, то тоді потрібна підтримка зовні – значимих для нас людей або ж фахівців.

Анастасія Сіроговська: Я батькам впоратися із почуттям провини за те, що за час своєї відсутності вони не дали дітям потрібної уваги?

Галина Кравченко: Тут багато залежить від ближчого оточення, від розуміння другої половинки. Дуже важливо акцентувати на тому, що навіть якщо батька чи матері не було поруч, але вони виконували важливу функцію – захищали країну. Тобто надавати значимості, розуміти цінність тих вчинків, які зробила людина.

Анастасія Сіроговська: А як виникає внутрішньоособистісний конфлікт і які його наслідки для людини?

Тетяна Устінова: Кожен такий конфлікт індивідуальний, тож немає універсального рецепту їх подолання. Особливість в тому, що людина сприймає внутрішні конфлікти деперсоналізовано, вона відсторонюється від них. А буває, що вона займає в цьому протиріччі якийсь один бік. З цим важко працювати, бо треба чесно визнати, що такий конфлікт є. Психологи вважають, що над внутрішнім конфліктом стоїть одна якась вища проблема. Ми можемо, як дорослі люди, визнати, що в нас щось тягнеться непропрацьоване з дитинства, і це нам не дає зараз бути щасливими. Багато дівчат і хлопців звертаються до нас із непропрацьованою проблемою – вони не можуть відпустити конфлікти з армійським керівництвом, які були під час служби. І ці проблеми вони переносять в наступні колективи. Для тих людей, які не дуже довіряють психологам, ми пропонуємо іншу підтримку: на лінії «Лайф Лайн» 73:33 можна поговорити з побратимом чи посестрою, які не мають психологічної освіти, але підтримають вас емоційно. Є певні етапи внутрішнього конфлікту. Перша - заперечення: всі погані, я лише хороший. Друга – раціоналізація. Наприклад, я чогось хочу, але шукаю відмовки, чому я цього робити не можу. Третя – витиснення. Якщо конфлікт не пропрацювати, а витіснити в безсвідоме, тут вже ви собі не господар. В цьому випадку потрібна допомога травмотерапевта. Бо витіснену проблему людина не бачить.

Анастасія Сіроговська: Які ознаки кризового стану?

Галина Кравченко: Поганий настрій або депресія. Втрата сну або тривожні сни. Зникнення апетиту і знесилення. Також це може бути втрата здатності насолоджуватись.

Тетяна Устінова: А з’являється нетерпимість, роздратованість і виникає занижена самооцінка. Людина може відсторонюватися від сім’ї, колективу. Це дуже небезпечна ситуація, бо найсильніший прояв такої кризи може бути навіть самогубство.

Анастасія Сіроговоська: Як допомогти людині в такому стані?

Тетяна Устінова: Може зарадити відкрита розмова. Але ви маєте бути готові почути дуже неприємні для себе речі. Не треба боятися ставити відверті питання. Коли людина зациклюється на якійсь проблемі, вона не може вийти з цього кола. Тож теба пропрацювати ту проблему, на якій вона зациклена, а потім розширювати горизонти.

Анастасія Сіроговоська: Тож як навчитись себе чути та домовлятись із собою?

Тетяна Устінова: Найперше потрібно проаналізувати ситуацію, щоб ви могли контролювати те, що з вами відбувається. Далі – усвідомити сенс свого внутрішнього конфлікту і подивитись, які це має наслідки. Наприклад, ви не можете влаштуватись на роботу – це наслідок, а треба встановити причину. І хочу сказати, треба бути дуже сміливою людиною, щоб подивитись своїм проблемам у вічі. Якщо дуже важко, можна зробити перерву на деякий час. Щоб полегшити роботу, можна застосовувати аутотренінги, розслаблюючі методики. Також треба вміти прощати та плакати, бо інакше можна дуже швидко зламатися.