Зараз в ефірі:

Як працівники лялькового театру підкорюють серця дітей

27.04.2021
Як працівники лялькового театру підкорюють серця дітей

Яким має бути актор та режисер театру ляльок та що найголовніше у вихованні дітей, в ефірі передачі «Ранкова кава» розповів завідувач відділу комунального закладу позашкільної освіти Житомира, керівник Малої академії майстерності актора «Авансцена» Юрій Тарасенко.

 

 

 

 

 

Наталія Шмарко: Я читала, що Ви і режисер, і актор, а ще співаєте гарно, граєте на музичних інструментах. Звідки такі розносторонні захоплення?

Юрій Тарасенко: Я закінчив Харківський інститут мистецтв, а лялькарі повинні бути синтетичними акторами, тому нас навчали і співати, і танцювати, і так далі. У мене є дві моновистави: в одній я грав дев’ять ролей, в другій — сім.

Наталія Шмарко: Ви за фахом режисер театру ляльок, чому обрали саме таку професію?

Юрій Тарасенко: Я займався з першого класу в піонерському театрі мініатюр. У нас в Лозовій дуже гарні вистави ставили, приїздили відомі артисти, тому навчаючись, ми зустрічалися із ними. Тож ніхто не сумнівався, куди після закінчення школи я піду навчатися. Обрав я професію досить цікаво. Коли навчався перший рік у Харківському інституті мистецтв, там оголосили конкурс на режисерський курс. І я дізнався, що режисери мають можливість асистентської практики, тобто можуть подорожувати Радянським Союзом — і так зробив свій вибір. Таким чином я побував у багатьох містах, спостерігав за грою відомих акторів. А в Житомирському академічному обласному театрі ляльок пропрацював 29 років.

Наталія Шмарко: Ви навчались у Харкові, а як почали працювати в Житомирському театрі ляльок?

Юрій Тарасенко: Завершивши у 1989 році навчання, ми самі шукали місце роботи. Одним з аргументів переїзду до Житомира було отримання квартири, яку я так і не діждався. Мені дали «врємянку», в якій досі і живу.

Наталія Шмарко: Діти — найсуворіші критики. Як зробити виставою настільки цікавою, щоб захопити малечу?

Юрій Тарасенко: Я думаю, що треба залишатися в душі дитиною. Розповідали, що над тими сценами, над якими сміявся Рязанов, створюючи «Карнавльну ніч», сміявся потім і глядач. Тож має бути оце відчуття залу, дитяча безпосередність, десь навіть наївність. Крім того, що ти продумуєш, граєш роль кожному акторові, розповідаєш художнику, як намалювати. Якщо ми створювали одну виставу, то до неї треба було 18 ляльок. В Абакані Красноярського краю ми ставили «Івасик та змія», то я разом із художницею ліпив ляльки, які вона намалювала. Їх було понад 32 ляльки. То ж я не ходжу як режисер, роздаючи вказівки, я можу все зробити. Багато людей бачили мого Діда, створеного у 1982 році до вистави «Зачарована рукавичка», яка досі йде в театрі.

Наталія Шмарко: Якраз Діда я бачила у багатьох відеороликах. Це лялька ніби насправді оживає і я навіть забула, що нею хтось керує…

Юрій Тарасенко: У мене завжди запитують: «А де Дід?». Кажу, що він фольклор збирає. Діти висловлюють свою думку до 12 років через ляльку. І ми, актори, звертаємось через ляльку до сердець дітей, а через них — до сердець усього світу. Такий девіз Міжнародної асоціації лялькарів. У нас в Україні лялькарів до 300. Вони знають одне одного на просторах всього світу. Добре відчувати себе творцем: ти виношуєш задум і самостійно втілюєш його в життя. У мене є вистава для сімейного перегляду «Сонечко всередині», де мова йде про те, що лялька не хоче бути керована нитками, вона їх обриває. Тобто ідея така, що Бог знімає так звані нитки зі свого творіння, але залишає його в себе на руках.

Наталія Шмарко: Нині Ви керівник Малої академії майстерності актора «Авансцена», де навчаєте дітей. Чому обрали саме таку назву?

Юрій Тарасенко: Головне, що повинен зробити вчитель — це дати напрям розвитку здібностям людини, які вона має. І загалом якраз наш обласний центр дитячо-юнацької творчості Житомирської обласної ради дає перелік цікавих професій, яким не навчать у школі. Назву «Авансцена» я обрав, тому що вона схожа на свідомість, тобто свідомий вибір, а сцена — це підсвідомість. Мала академія майстерності актора є Ютюбі, вона добре знана. А в майбутньому сподіваюсь створити проєктний театр. Це коли є один провідний актор і режисер, навколо яких створюється осередок для показу вистави. Я прийшов у центр із думкою, що до нас зможуть приїздити колективи з інших міст і грати вистави. Якщо ж говорити про дітей, то дитину в школі затискають. До нас приходять відмінниці, які дуже скуті, бо все мають робити за правилами. Люди, подивіться на дітей глибше! Вони вже прийшли зі своєю програмою життя. Її лише треба побачити і підказати, як її розвинути.

Наталія Шмарко: Наскільки важливо зараз, коли країна страждає від російської агресії, через призму мистецтва виховувати у дітей почуття патріотизму?

Юрій Тарасенко: Якраз мистецтво і закладає любов до Батьківщини — через драматургію, правильне слово, розуміння конфлікту. Коли розпочалась війна, ми збирали кошти для наших солдатів, продаючи дитячі картини. Потім я став їздити у шпиталі, на полігони. Останній раз виступав для 81-ї бригади, співав Гімн АТО. А де б не розповідав анекдоти, гучний регіт довго не стихає. Є у Глазового байка дуже гарна саме про те, що людина має носити в собі віру, бога в собі. Як колись казав один священник, ворог один у людей на землі. І от людина повинна визначитись, на чиєму вона боці.

Наталія Шмарко: Продовжуючи тему виховання дітей, розкажіть, в яких конкурсах вже здобували перемогу ваші вихованці?

Юрій Тарасенко: Діана Баранівська на фестивалі театрального мистецтва «Зірочки Мельпомени» стала абсолютною переможницею в номінації «Театр естради». Розповідала казку «Подарунки феї». Цьогоріч здобула гран-прі Марія Момот у виставі, яку я створив, — «Мий до дір». Ми існуємо всього два роки, тож поки нагород небагато. Але найбільша нагорода, коли я бачу, що дитина знайшла своє покликання.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток