Як склалась доля підводного човна Запоріжжя

Як склалась доля підводного човна Запоріжжя

До Дня Військово-морських сил у прямому ефірі з Одеси, спеціально для Армія FM про події 2014 року в Криму, вивід військово-морської техніки з окупованої території розповів начальник навігаційного гідрографічного відділення експедиційного відділу старший лейтенант Роман Мокряк.

 

 

 

 

Олена Кравченко: Розкажіть, як відбувалися події в Криму у 2014 році?

Роман Мокряк: Той рік для України це взагалі було серйозне випробування на міцність. І для Військово-морських сил безпосередньо це був, мабуть, найсильніший удар, який можна було завдати по нашому вітчизняному флоту. Нам дійсно пропонували посади. При переході обіцяли соціальні гарантії, все вам буде, виплати будуть, гроші ми вам дамо, будете ви служити на новітніх підводних човнах і все у вас буде. І я скажу так, що ті, хто перейшли — зрадники. Зрадники України, українського народу. Вони щось отримали показово, скажемо так, на камеру, щоб бачили інші. Тепер з деякими колишніми товаришами, а тепер зрадниками, я підтримував зв'язок свого часу і ми переписувалися в соціальних мережах. Ось декілька історій із того, що хлопці розповіли.

Один із військовослужбовців, з яким я свого часу разом служив на одному підводному човні, на той момент, коли я з ним спілкувався, це був, мабуть, десь 2016 рік, мені розповідав наступне. Всі звільнилися. При чому, всі, хто перейшли, попідписували контракти. І він сказав, що потрібно бути безмозкою людиною, щоб служити там. Це не люди, це, як він сказав «кончені тварі», один одного «вкидують», один одного підставляють (це про росіян) і з ними служити просто немає можливості. Тому він був вимушений звільнитися по статті. Отримав там якусь судимість і, на той час, підробляв різноробочим десь в Петербурзі. В нього було питання: «Як я можу повернутися в Україну?». Кажу, приїжджай, тебе на кордоні зустрінуть, посидиш пару років і нормально собі будеш далі працювати.

Взагалі там багато тих, хто звільнилися. Деякі отримали солідні преференції, ну ті, хто здавали. Зараз уже на флоті немає такої посади, але, скажемо так, «замполіти», як раніше їх називали. Я з хлопцями був на човні та ми там майже півтора місяця вже сиділи. І от виходить, я приїхав до нашого замполіта і кажу, як нам далі бути, що нам робити, що казати хлопцям, які там разом зі мною? Він мені почав розповідати, про те, що не хоче бачити на вулицях Севастополя натовські танки. Я йому тоді поставив пряме питання: «А що краще російські танки? Вони взагалі-то в нас стріляють». Він сказав, що я нічого не розумію. І з того часу ми з ним більше не спілкувалися. Я зрозумів, що людина потенційний зрадник.

Олена Кравченко: Чи залишився підводний човен «Запоріжжя», на якому ви служили в Криму?

Роман Мокряк: Так, росіяни попрацювали добре. І я скажу, що те, що вони отримали майже в повному складі — екіпаж. Підготовлений екіпаж, який пройшов, випробування реальною роботою, як для підводників. У нас була поставлена на потік підготовка. У нас проводилась постійна легководолазна підготовка серед підводників. Ми проводили постійно тренування, постійне відпрацювання різних нештатних ситуацій. Пожежа на підводному човні, на той момент, не вважалася нештатною ситуацією. Екіпаж був навчений до такого стану, що просто всі все вміли, всі все знали і діяли абсолютно спокійно.

Олена Кравченко: Після того, як росіяни захопили Крим, ви переганяли кораблі з окупованого підрозділу?

Роман Мокряк: Скажемо так, брав участь у перегонці цих кораблів. Я знаходився на території окупованого Севастополя до середини квітня, і мені надійшла команда, що скоро буде перегонка ще двох суден і мені необхідно в встановлений час прибути для огляду і підготовки до виходу в море одного з кораблів. Я прибув, ми оглянули, підготували корабель в море. Корабель був в жалюгідному стані. Навіть попри те, що він на той час вже був мертвий, росіяни й там змогли щось вирізати, вкрасти. Ми прибули на цей корабель. Сіли. Росіяни взяли нас на буксир, витягнули за 12-мильну  зону, кинули, розвернулися і пішли. Ми стали на буксир до українських буксирів і попрямували в Одесу.

Олена Кравченко: У вас не було мрії про те, щоб Україна отримала підводний човен?

Роман Мокряк: Розмови про отримання нового підводного човна Україною ведуться з 2015 року. Хтось постійно підіймає це питання. По перше, нас залишилось мало. Підготувати один екіпаж для підводного човна це не один рік. Якщо цим займатися, то займатися дуже серйозно і довго.

А що потрібно для підводного човна?! Для підводного човна потрібна інфраструктура, яка буде під нього заточена. Утримувати флот — це дорого, а утримувати підводний флот — нереально дорого. Так, я хочу підводний човен. Я б навіть згодився піти на ньому служити. На будь-яку посаду. Підводний човен — це реально круто. Але я розумію наскільки це не реальному в наших умовах. На той час навіть на підводному човні  “Запоріжжя” отримати форму —  було свято. Але ми будуємося, не зупиняємося на досягнутому. Я вірю, що прийде час і Україна буде мати свій підводний флот.

Олена Кравченко: Чи є страх, коли судно опускається під воду?

Роман Мокряк: На підводному човні майже повністю атрофується відчуття самозбереження. Ти весь час проходиш відпрацювання режиму боротьби з водою, режиму боротьби з пожежею, режиму боротьби з надлишковим тиском. Твій організм постійно знаходиться в стані перманентного стресу. Все це містить навчально-тренувальні комплекси, де ти переборюєш свій страх. Коли трапляються пожежі, або інші випадки, ти просто перестаєш думати та виконуєш відпрацьовані дії. Саме тому, я наголошую, що у 2014 році у нас був прекрасно натренований екіпаж.