Якими виростуть діти, такою і буде наша країна, — координатор проєкту Арт-перемир'я Борис Кутовий

Якими виростуть діти, такою і буде наша країна, — координатор проєкту Арт-перемиря Борис Кутовий

Як мистецтво лікує дитячі душі та яким чином маленькі мешканці Донбасу зможуть долучитися до створення вистави, в ефірі програми «Ранкова кава» розповіли координатор та керівник національного мистецького проєкту Арт-перемир’я, письменник та учасник бойових дій Борис Кутовий та художній керівник цього проєкту Максим Добролюбов.

 

 

 

Анастасія Сіроговська: Як зародилась ідея проєкту?

Борис Кутовий: Зустрілися дві споріднені душі. Нам із Максимом потрібно було кілька хвилин, щоб цей проєкт зародився, і кілька тижнів, щоб він зробив перші кроки по Донбасу. Знаєте, на важливі справи потрібен час, а на великі — мить.

Анастасія Сіроговська: Як виникла ідея мініфестивалю «Печера казок»?

Максим Добролюбов: Наш проєкт має певну історію. «Арт-перемир’я» існує вже більше ніж 3 роки. Понад 10 тис. глядачів мали змогу побачити найкращі театральні вистави від українських професійних театрів. Новим етапом був музфестиваль «Опера Європа» у соляній шахті, де перед бійцями виступали кращі оперні співаки України. У нас благодійний проєкт. Коли ти робиш справжнє, то підтягується певний ресурс, однодумці. Коли Борис видав дві книги, виникла ідея фестивалю.

Борис Кутовий: Коли ми долучилися до благодійного проєкту з лікування дітей у соляній шахті, у цьому дивовижному місці, то зародилася ідея зробити казку в казці. Два найкращі українські театри дали вистави в шахтах Соледара. Ці діти ніколи не бували в театрі. Ви б бачили їхні усміхнені обличчя. Всі ці діти з прифронтових територій. Дуже важливо, що фестиваль «Печера казок» відбувся зараз, бо через пандемію майже не влаштовують вистав.

Максим Добролюбов: Ми змогли закрити тільки два фестивальні дні, але можна сказати, що зав’язали такий собі вузлик. І поки буде можливість, в'язатимемо. Бо що посіємо зараз, те до нас і повернеться. Також ми вирішили створити на основі казки Бориса Кутового «Повість про срібну флейту» реабілітаційний проєкт, пов'язаний з дітками зі східних регіонів. Ми туди повеземо театр, точніше закулісся вистави. Завдяки його казці ми з дітьми будемо створювати театральну історію. Разом будемо вигадувати костюми, ескізи декорацій. Цей мистецький продукт зможуть переглянути у кожному містечку на сході України. Бо без духовності мало що можемо зробити. Так, можемо вставити нові вікна, подарувати букварі, але душа плекається і зростає зовсім на іншому.

Нікіта Гросс: Торік я виступав у містечку Щастя. Підійшов до мене хлопчина і сказав, що він пам’ятає, як я три роки тому приїздив сюди з іншим фестивалем. Адже, справді, там дуже мало якихось мистецьких заходів.

Максим Добролюбов: Взагалі дуже позитивно, що військові виконують надмісію, — вони відбудовують культурне і гуманітарне життя. Українці — дивні люди, це, мабуть, нам тільки таке притаманне. І Кутовий, і Наєв роблять це не для пафосу, а тому, що важливо.

Борис Кутовий: Коли військові приходять із такими казками, подарунками, то це дуже сильно впливає на світогляд дітей. Якось ми влаштували виставу у Бахмуті. Малеча була дуже напружена. Я був в однострої, кажу: «Я — український військовий. Якщо вас хтось ображатиме, до мене звертайтесь». До мене підійшов хлопчина і запитав: «Чому ми важливіші за інших? Бо щоб захистити нас, вам потрібно вбивати». У мене серце стало. Я сказав, що ми прийшли не вбивати на Донбас, ми прийшли віддавати свої життя заради миру, свободи країни, заради вас. А потім, вночі написав вірша, який так і починався «Чому ми важливіші за інших, запитав мене хлопчик із блідим обличчям».

Анастасія Сіроговська: Коли Ви відчули в собі письменницький талант?

Борис Кутовий: Через моє життя кордоном пройшов 2014 рік, коли я в армійських лавах потрапив на Донбас. Серце прокинулося, бо там ти відчуваєш дуже багато. Можна сказати, що моє серце стояло, а коли я прийшов на Донбас, воно ожило. А коли серце оживає, в ньому прокидається любов, творчість. І це вже не втримаєш. Я почав писати, бо не міг все це втримати в серці.

Анастасія Сіроговська: Яким бачите свого потенційного читача?

Борис Кутовий: Те, що я пишу, не має вікових обмежень. Це була одна із найважливіших розмов, яка випадає на долю людини, — розмова із дитиною. Я звертався до всіх дітей, яких бачив на Донбасі, а можливо, навіть до себе, адже в серці кожної дорослої людини живе дитина. Знайти дитину у своєму серці — це таке важливе відкриття!

Анастасія Сіроговська: Про що ж Ваша повість «Срібна флейта»?

Борис Кутовий: Глобально — про долі дітей в цьому світі. Це роздуми над тим, куди йдуть наші діти і якими шляхами. Безумовно, там є роздуми про долю дітей Донбасу, яка тісно переплетена з долею нашої країни і її майбутнім. Бо якими виростуть діти, такою і буде наша країна.

Максим Добролюбов: Головне в цьому проєкті — розбудити фантазію дітей, їх уяву. Щоб вони вийшли за межі кока-коли і телепузиків, і щоб кожен шукав своє. І якщо цю зернинку ми засіємо, то це буде велика перемога для нас.

Анастасія Сіроговська: Чи плануєте ви показувати цю виставу в інших регіонах України, а не тільки на Сході?

Максим Добролюбов: Це мають бачити по всій Україні. Ми плануємо створити якісний відеозапис, і виставу можна буде транслювати. Наживо спектакль плануємо показувати в Дніпропетровській, Запорізькій та Херсонській області.

Анастасія Сіроговська: Які ще у вас плани на найближчий час?

Максим Добролюбов: Я займаюсь театральними виставами в Національній опереті. Ще в мене є міжнародний конкурс-лабораторія для молодих режисерів, а ще захопився науковою діяльністю.

Борис Кутовий: Із найближчих — участь у проєкті «Допомога Схід». Він заснований командувачем ООС у 2018 році генералом Наєвим. Це допомога медзакладам та цивільному населенню зони зіткнення. Понад 70 тонн цільової гуманітарної допомоги вже надійшли. І зараз у нас проєкт, який охоплює мобільні шпиталі безпосередньо в зоні проведення ООС та головні шпиталі Києва, Одеси, Дніпра. А ще я пишу третю книгу, вона доволі різка. Я назвав її «Смерть поета». Там буде багато віршів і оповідань. Такий собі щоденник солдата, який загинув на війні.