Зараз в ефірі:

Юрій Люлька: «Ми зрозуміли, що почалася війна, коли нас почала обстрілювати Росія»

07.05.2020
Юрій Люлька: «Ми зрозуміли, що почалася війна, коли нас почала обстрілювати Росія»

 

Про нелегкі бої на початку російсько-української війни, найскладніше командирське завдання та як завоювати довіру особового складу, а ще наскільки важливий День піхоти для військових, в етері Армія FM розповів командир батальйону забезпечення Командування Сухопутних військ ЗС України підполковник Юрій Люлька.

 

 

Олена Кравченко: Як потрапили в піхоту, як починалась Ваша служба в ЗСУ?

Юрій Люлька: Я закінчив Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна в 98-му році. Далі - Харківський інститут танкових військ. Після випуску була 72-га окрема механізована бригада, танкова рота. Під час реформування танкові роти поскорочували -  залишився служити в піхоті. Вважаю, що офіцер повинен бути всебічно розвинений.

Олена Кравченко: Де служили з початком війни? Коли саме дізналися, що це війна з Росією?

Юрій Люлька: Служив у 2-му механізованому батальйоні 72-ї бригади. Тоді ніхто не усвідомлював, що війна вже почалась. За тривогою бригада вийшла в район. Ми зрозуміли, що почалася війна, коли нас почала обстрілювати Росія. Це було під Червонопартизанськом, прильоти були звідти. І весь вогонь вели переважно з російської території. Поки ми доходили до кордону, були невеличкі бої, а коли вийшли на кордон, зрозуміли, що нас там не чекають, - ворог почав нас звідти вибивати. Трималися, скільки могли, навіть спочатку не могли відповідати, тому що це була російська територія.

Олена Кравченко: А з чого тоді стріляли росіяни?

Юрій Люлька: Здебільшого артилерія – Гради, САУ, а ще танки. Спочатку вони на нашу територію і не виїздили, а зі своєї стріляли, ми стояли на самому кордоні.

Олена Кравченко: А чим закінчився обстріл?

Юрій Люлька: Їх було багато, на день по кілька разів, тому щоразу по-різному.

Олена Кравченко: А коли ви виходили звідти?

Юрій Люлька: Багато підрозділів тоді виходили:

Після чергового обстрілу почали відходити до населеного пункту Зеленопілля -  до 24ї ОМБр, потім до населеного пункту Дякове -  до 79-ї бригади. Весь маршрут руху нас обстрілювали. Це диво, що ми взагалі змогли вийти. Це був 14-й рік, серпень місяць.

Олена Кравченко: Це був, напевно, один із найважчих ваших боїв?

Юрій Люлька: Так, це, мабуть, один із тих моментів у житті, про які згадувати не хочеться. Люди пережили стільки, що ще довго буде відгукуватись недобре.

Олена Кравченко: Тоді, в 14-му році багато українців ще не знали, що це війна з Росією, і поки вони роздумували про це, наші військовослужбовці вже билися з Росією. Якщо перейти далі, в яких ще найважливіших боях брали участь?

Юрій Люлька: Їх було багато. Я вважаю, що кожен бій значний. Одразу після виходу з-під Ізвариного я потрапив у шпиталь. Після шпиталю повернувся в 3-й механізований батальйон заступником командира з озброєння. Керував батальйоном тоді Валерій Гудзь. А там вже ми стояли під Старогнатівкою. І на Білокам’янку виходили, на Петровське, Стилу.

Олена Кравченко: Ви дістали не одне поранення і все одно поверталися на війну?

Юрій Люлька: Контузій було декілька, але я вважав, що це не настільки серйозно. Зараз відгукується, а тоді про це не думав. Якщо ти постійно в роботі, то не думаєш, що в тебе є проблеми. Тільки-но зупиняєшся, одразу починаються якісь негаразди. Тому всім раджу постійно перебувати в русі.

Олена Кравченко: А сім’я як сприймала рішення повернутись на передову?

Юрій Люлька: Сім’я завжди були проти, тому що бачили, що відбувається, але жінка військового, думаю, все витерпить. Як можна не повернутися? Я з 14-ти років в армії, присягу складав, це святий обов’язок кожного військового, і не тільки.

Олена Кравченко: Розкажіть про моменти, коли ви як командир пишалися своїм особовим складом?

Юрій Люлька: Я завжди пишався своїм особовим складом. Я був командиром 17-го окремого мотопіхотного батальйону і можу сказати, що мій особовий склад виконає будь-яке поставлене завдання.

Олена Кравченко: Яке завдання було найскладніше для Вас як командира?

Юрій Люлька: Для кожного командира найскладніше завдання – зберегти особовий склад. Тому, думаю, командир на перше місце ставить саме це. Рішення ухвалюється залежно від обставин.

Олена Кравченко: Ви, як командир батальйону, часто відвідували передові позиції?

Юрій Люлька: Я там був майже завжди. Для мене це був відпочинок: від керівництва, від незрозумілих візитів. Там все просто, щиро, відверто. На нову позицію приїздиш як до старих друзів. Це правильно, вважаю. Особовий склад коли бачить, що командир на місці, то їм набагато легше.

Олена Кравченко: Коли приїздили на передові позиції, як на Вас реагували?

Юрій Люлька: Я поставив роботу так, що ніхто не боявся мені щось сказати. Всю проблематику я знав. Десь трішки насторожено, якщо розуміли, що щось не так. А переважно радо зустрічали.

Олена Кравченко: Чи знайшли Ви на війні справжніх друзів?

Юрій Люлька: Так, їх дуже багато. Зідзвонюємось, телефон ніколи не мовчить, є з ким поговорити, є кому поради дати.

Олена Кравченко: Як починався день командира батальйону?

Юрій Люлька: Починався день із доповіді всіх командирів підрозділів, що все добре. Я не регламентував, яка форма доповіді повинна бути, і завжди це піднімало настрій, тому що кожен писав по-своєму. А потім шикування, визначення завдань. І залежно від завдань далі робота.

Олена Кравченко: А як сприйняли звістку, що саме на Ваш День народження святкується День піхоти?

Юрій Люлька: Ми чимало жартували з цього приводу. Хоча для мене було завжди не зрозуміло, чому немає такого свята – Дня піхоти. І тут на мій день народження – День піхоти. Мені потім телефонували, казали, що, мовляв, ти ж хотів – отримуй День піхоти на 6 травня. Мені дуже приємно, що так сталося.

Олена Кравченко: ДШВ вважають елітними військами, морську піхоту, але чому про піхоту так мало говорять? Несправедливо, як вважаєте?

Юрій Люлька: Вважаю, що на війні піхота – це перший рубіж. Це люди, які першими вступають у бій,  від яких залежать подальші наслідки. Я вважаю, що кожен рід військ важливий. Думаю, ще з радянських часів повелось, що більше рекламували десантників та морську піхоту. Але зараз, що ДШВ, що морська піхота виконують роль піхоти насамперед. Думаю, якби піхотинці хотіли бути десантниками, то пішли б десантниками. Всі однаково важливі. Але все одно: повітряна – піхота, морська – піхота. Піхота - це основа!

Олена Кравченко: Які поради дасте майбутнім піхотинцям, які зараз навчаються, або тим, хто ще не визначився з вибором?

Юрій Люлька: Не важливо, де ти -  в піхоті, чи в десанті, - треба самовіддано служити і розуміти, що ти прийшов, щоб захищати, виконувати свій святий обов’язок. А щодо командирів, то командиру оцінку ставить особовий склад. Також особовий склад дає можливість рости. Тому порада всім командирам майбутнім: перш за все треба піклуватися та чути особовий склад, чути людей, не надівати корону на голову і бути разом із ними.

 

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток