За що мене осуджувати? Я був на своїй землі! Я був під Іловайськом!
До студії Армія FM завітав учасник боїв за Іловайськ, Заступник начальника центрального бронетанкового управління озброєння ЗСУ полковник Євген Сидоренко.
Андрій Давидов: Коли для вас почалася війна?
Євгеній Сидоренко: Після того, як на початку березня нас перевели на підсилений режим роботи, ми почали розробляти плани стратегічного розгортання ЗСУ, проводити необхідні розрахунки. Треба було розуміти скільки потрібно матеріальних засобів, сил, аби розгорнути наші частини, які на той час були укомплектовані особовим складом від 10 до 30 відсотків. Основне наше завдання було привести до готовності озброєння, військову техніку, підготувати, доукомплектувати ремонтні підрозділи, які на той час були скорочені майже повністю. Як приклад, 93-я бригада, яка в мирний час в ремонтному підрозділі мала 25 осіб, а при розгортанні до воєнного часу вона повинна була нараховувати 302-304 особи. Рахуйте, в скільки раз збільшується чисельність особового складу і наскільки важко таку масу людей озброїти, переодягти, привести до воєнного стану. Тому, саме в цей час, коли проводилося розгортання, ми повинні були надати допомогу військовим частинам. І нашим командуванням було прийнято рішення, щоб офіцери оперативного командування видвинулися до військових частин і навчили людей, допомогли освоїти техніку, що знаходилася на зберіганні, привести цю техніку до бойового стану.
Андрій Давидов: На Донбасі чим займалися?
Євгеній Сидоренко: 5 липня 2014 року я потрапив на Донбас під командування генерал-лейтенанта Хомчака в "Сектор Б". В мої обов'язки входили: організація, експлуатація військової техніки, її евакуація, відновлення, тобто забезпечення боєздатного стану озброєння, яке знаходилося в наших частинах.
Андрій Давидов: Коли ви прибули під Іловайськ?
Євгеній Сидоренко: 10-11 серпня для добровольчих батальйонів міністерства внутрішніх справ потрібно було надати допомогу в підсиленні і мені поставили завдання підготувати бронегрупу, яка складалася із 4-х танків та 4-х БМП 17-ї окремої танкової бригади. Підготувавши техніку я і прибув разом з ними під Іловайськ, на блок-пост 3906.
Олена Кравченко: Під час боїв за Іловайськ був підбитий російський танк Т-72. Розкажіть що це за історія?
Євгеній Сидоренко: Група інженерів, яка була підсилена частково військовослужбовцями 51-а та 93-а бригади займала оборону на краю Агрономічного. 25 серпня 2014 року на них вийшла російська колона. Був бій. І за допомогою БМП – 2 було пошкоджено танк Т-72. Екіпаж РФ його залишив, він навіть був не заглушений. Один із військовослужбовців 93 бригади, Іраклі, зміг його перегнати в силосну яму, аби прибрати з поля в укриття. Згодом машина заглохла і спроби її завести були невдалими.
До мене прийшла команда, на той час, від полковника Мельника Юрія Миколайовича, аби під'їхати на край Грабського зв'язатися з полковником Ковальським, що очолювати цю групу і по можливості відремонтувати Т-72. Прибувши на місце я оглянув машину. Вона була заправлена, був розбитий приціл, не працював стабілізатор, але сама машина була працездатна. Завівши танк я запропонував його перегнати на блокпост 3906, де ми проводили ремонт техніки, аби на місці розібратися що з машиною. Там вона і провела деякий час.
Олена Кравченко: Що ви знайшли в російському танку Т-72 всередині? Які трофеї?
Євгеній Сидоренко: В цій машині була російська форма, російський сухпай, відомості загрузки боєкомплекту підписані командиром роти прізвище Рашидов, були й інші документи, де вказувалися номера військової частини п'ятизначних номерів, все вказувало на те, що це були росіяни. Крім того, радіостанція була цифрова, в нас таких не було, так як і танка Т-72.
Олена Кравченко: Як відбувалися виходи з Іловайська?
Ще до того як ми виходили з Іловайська, після того, як в Агрономічному наші підрозділи зіткнулися з російською колоною, 26 серпня ми отримали від розвідників інформацію, що із боку Кутейникова на Іловайськ також рухалася колона російської техніки у складі трьох МТЛБ, десятьох БМП-2 і трьох танків Т-72. Ця дорога проходила повз нас. На нашому блок посту ніякої техніки не було, окрім однієї протитанкової гранати «Рапіра» МТ-12. Ми на той час знали, що перебували в оточені. І розуміли, якщо ця колона піде в тил, то вона знищить і передовий командний пункт сектору, і блок-пост, а далі зайде в Іловайськ. Тобто корінним чином російська колона змінить розподіл сил між батальйонами МВС, а в них важкої техніки не було. Тож, я прийняв рішення підтримати українські підрозділи трофейним російським танком Т-72. До того ж машина повністю була заряджена російським боєкомплектом. Я виїхав на позиції, де стояла протитанкова граната. В екіпажі зі мною нікого не було. Доки я виїжджав 51-а бригада вже встигла зробити перший постріл і підбили першу головну машину противника. З механіка водія я перескочив на місце командира і відкрив вогонь із зенітного кулемета. Коли закінчилися набої я спробував пересісти на місце навідника і з танку вести вогонь. Проте, гармата була несправна і одному стріляти було неможливо. І якщо я потягнувся б і натиснув кнопку, то гармата пішовши на кут заряджання мене б просто розчавила. Тож, я перестрибнув на місце командира і став вести вогонь з ПКТ. А в цей час хлопці встигли потрапити в ще одну машину. Ефективності вогню нам додала ще ЗУ-23 93-ї бригади на ЗІЛу. Тож щільність вогню була висока. Навідник підбиває третю машину. Російська колона починає рухатися назад.
Олена Кравченко: Коли ви зіткнулися з росіянами?
Вперше я зіткнувся із сповіщенням про те, що саме війська РФ перетнули наш кордон 23 серпня. Коли в ході евакуації нашої техніки мене зупинила жінка з немовлям на руках і розповіла, що їде з Амбросіївки, де стоїть техніка під прапорами Росії і більше від Амбросівки до Новокатеринівки немає жодного поста українських військ. Ми були перші, кого вона зустріла. Я не можу сказати наскільки перевірена ця інформація, але трохи згодом я побачив підбиту російську БМД-2 під Кутейниково. На машині не було розпізнавальних знаків, номери були зафарбовані, вона була нова, ніби тільки із заводу. Пізніше виявилося, що цю машину підбив капітан Ковальов 51-ї бригади. Вдруге вже я бачив підбитий російський Т-72 в якому і були документи офіцерів РФ.
Олена Кравченко: Чи був у вас дисонанс, що ви будете воювати із сусідньою країною?
Євгеній Сидоренко: Коли я закінчував Київське вище танкове училище в 1993 році, то одне з побажань у випускників було: щоб ми ніколи один на одного не дивилися в приціл. Колись мене запитали: як ви могли стріляти у росіян у начебто братів? За що мене осуджувати? Я був на своїй землі! Я був під Іловайськом!
Олена Кравченко: Що було після зіткнення з російською колоною?
Євгеній Сидоренко: Ми 27 і 28 серпня вивчали цю танк Т-72. І ми вирішили його використати. Адже це була нова, хороша машина.
Олена Кравченко: Коли саме підбили цю машину?
Євгеній Сидоренко: 29 числа при виході з Іловайська. Необхідно сказати, що нас не налаштовували на вільний вихід. Командувач попередив нас про можливі провокації, про можливий бій. Тому колона й була розподілена: попереду 2 танки і 2 БМП; потім весь автотранспорт; в середині 3-4 БМП; потім знову автотранспорт і в кінці бронегрупа. Якщо не помиляюся, 2 БМП і 2 танки. Це була "Південна колона", що виходила з Многопілля. Я не бачив жодного, хто б відмовився вийти без зброї. Всі були налаштовані битися.
Андрій Давидов: Розкажіть докладніше, як відбувалися бої.
Євгеній Сидоренко: На той час, ми не знали, що там 3 лінії оборони. Що техніка добре окопана. Вони до цього готувалися не один день. Час на підготовку був. На скільки мені відомо, "Північна колона" пройшла першу лінію оборони і по ним вогонь не вели. Нас ще до початку руху почали обстрілювати міномети. Після цього ми отримали команду рухатися. З першої ж посадки нас почали обстрілювати з усіх видів озброєння. Це і стрілецька зброя, і гранатомети, і ПТУРи, і танки. Нам потрібно було пробивати коридор. Тоді б ми розверталися і потім надавали допомогу. Задум був такий. Ми пройшли десь 22 кілометри. І ми весь час були під обстрілом. Під час виходу у нас двічі влучили. Один рикошет. А вдруге нас врятував динамічний захист. І десь під Новокатеринівкою ми, за нашими підрахунками, підбили 4 одиниці техніки. Одну знищили, три пошкодили.
Олена Кравченко: Як ви виходили?
Євгеній Сидоренко: Після влучання в нас, зрозумів – одразу відновити техніку не вдасться. А мінометний обстріл продовжувався. Ми сховалися у мінометній воронці. Надали медичну допомогу механіку. Собі теж надали допомогу. І оглядаючи все навколо, виявили, що ми затиснуті між двома сопками. Ліворуч, десь метрів 500 – російська техніка. Праворуч, метрів 800 – теж техніка. При такій ситуації, про відновлення техніки не може йти мова. Я прийняв рішення чекати до вечора.
Олена Кравченко: Скільки часу треба було для відновлення машини?
Євгеній Сидоренко: Не менше трьох годин. І потрібно було ремонтувати за допомогою кувалди. Яку неможливо не почути. Під вечір вирішив рятувати мій екіпаж. Це вже був мій екіпаж. Я добре знав населенні пункти і місця розташування наших підрозділів. Я знав куди виходити. Ми соняшниками кілометри проповзли. Виходили на Комсомольське. Це була точка збору. Але коли ми рухалися вночі постійно бачили зелені ракети, вогнища, пересування техніки. Я точно знав, що це не наші військові. Їх там не повинно було бути. Я розумів, що то російські війська, які зайшли. Тоді вирішив змінити маршрут. Ми вийшли праворуч від Многопілля. О 4 ранку ми побачили техніку. Це були танки та БМП. Ми не знали чия вона. Тому вирішили трохи почекати. Згодом побачили шістдесят четвірки 72-ї бригади, які йшла на допомогу тим, хто виходив з-під Іловайська.
