Зараз важливо писати для дітей книжки про війну, - письменниця Ірина Вовк

«Важливо писати книжки про війну для дітей. І правильно дітям розповідати про війну». Про це в ефірі Армія FM заявила українська письменниця, журналістка та волонтерка Ірина Вовк. Також вона розповіла про свою нову книгу, про книжки, які пишуть військові та про розвиток української літератури.

Ірина Вовк розповіла, чому в терористичній псевдореспубліці її внесли у список екстремістів.

– Я дізналася десь роки 2-3 тому про те, що мене внесли у список екстремістів, сепаратистів і так далі у «лнр». І я думаю, що це круто, тобто це зброя. Вони там палили ці книжки, вони робили величезні акції на знищення. Вони їх вишукували, вигрібали з бібліотек, з якихось приватних архівів. І я зрозуміла, що оскільки вона їм ріже вухо, око, і вони з нею борються, значить книжка сильна. Мова в книзі йшла про Донецький аеропорт і ще була книга «На щиті» про загиблих воїнів до повномасштабної війни. Мене якось потім журналісти питали, чи мені не страшно. Я казала, що це ж круто, це свідчить про те, що ми робимо таку справу, якої бояться. І та книжка, власне, так, вона не стріляє, книжка не ріже, не вибухає, але вона здатна руйнувати їхні мізки й вона здатна вселяти в мізки людей, які, можливо, не до кінця зрозуміли війна чи не війна, як вона виглядає і з чим її їсти.

Письменниця назвала книги, які б вона порадила прочитати військовим. Та розповіла про своє ставлення до книг, які пишуть українські військові.

– Ну, по-перше, я б хотіла, щоб військові більше знали про історію УПА. Я стикаюся все частіше з тим, що військові починають читати, дивитися, слухати та дізнаватися, як вони боролися, і дізнаватися правду з тих джерел, які нам не подавалися в школі, а зі спогадів бійців УПА. Слава Богу, що в нас знімаються фільми про УПА. Тобто, великий акцент хотілося б зробити на літературі про УПА, документальній літературі про УПА. Ще мені дуже подобається те, що військові самі пишуть. І я знаю військових, які читають книги один одного. Вони своїми історіями формують велику історію української армії. Я тішуся, коли військові знаходять час писати книжки.

Ірина Вовк випустила нову книгу «Рубаки на корчах». Письменниця розповіла про що її книжка.

– Ця книга складається з багатьох історій наших військових. Навіть є історія моєї коханої людини. У цій книжці мені хотілось розповісти про людей, які зараз живі. На жаль, один із них, на цей час, вважається зниклим безвісти, це солдат 30-ї бригади з позивним «Хвіст». Я впродовж десяти років їздила на фронт, я знайомилася з тими людьми, які, там, від сержанта, чи від солдата, доросли до капітана, до майора, які командують батальйонами, які командують ротами. І це величезний бойовий шлях. Я дуже хотіла показати, що в нас народжується нове покоління крутих офіцерів. Я хотіла розповісти про людей, які виконують велику роботу, але вони не на слуху в суспільства. Я хотіла суспільству показати, що є ще такі. Найбільше мені запам’яталась історія солдата із позивним «Лось». Це хлопець, який родом із Донецька, він з 2014 року був волонтером, був у різних громадських організаціях, допомагав цивільним на Донбасі. А у 2022 році, коли він вже жив у Києві, і коли окупанти пішли на Київську область, він просто прийняв присягу в шапці з лосем і тому в нього позивний «Лось». Він воював під Бахмутом, де потрапив у полон. Він пережив полон та повернувся звідти й розповідає історії, від яких тебе волосся дибки стає.

Журналістка висловила свою думку про розвиток української літератури.

– Ну, по-перше, українська книга, нарешті, українською мовою. Це, напевно, основний момент. В нас є військові, які говорять російською, і дехто навіть писав російською мовою. Можливо, вони краще пишуть російською, тому що це там вони виросли в регіоні, де переважала ця мова. Але мені дуже подобається, що вони всі намагаються зараз переходити на українську мову. І я думаю, що українська книжка – це книжка української мови, в першу чергу. І це книжка про те, що відбувається зараз. Це можуть бути документальні книги, а можуть бути художні романи. Але про те, що відбувається зараз, про те, що зараз болить. Тому що кожній людині зараз болить те, що в нас війна. У нас ракети прилітають і у Львів, і у Київ, і в Одесу, і в Дніпро. У нас лінія фронту стала просто гігантською порівняно з 2014 роком. І ми живемо всі в цьому. У нас діти в цьому ростуть. У нас діти вчаться в школі та спускаються в укриття. І кажуть, що не хочу в холодний підвал спускатися, бо там неприємно і холодно, вони не хочуть сидіти в підвалі. Діти ненавидять росіян. Тобто 3-річні, 4-річні, 5-річні діти, вже ненавидять всю цю країну. І ненавидять людей, які там живуть. Тому що вони знають, що ракету запускають росіяни. І тому українська книжка про це. Мені здається, що зараз важко писати про песиків, котиків, якісь такі романтичні історії, які б не стосувалися війни. І важливо, до речі, писати книжки про війну для дітей. І правильно дітям розповідати про війну. Тобто, нам не треба одразу жах і кишки показувати дітям. Але нам треба дітям розповісти, що таке війна і чому вона відбувається, і як її можна зупинити, і хто її зупиняє.