Зимові походи Армії УНР
У рамках програми Історичний фронт історик Юрій Митрофаненко розповість про Зимові походи під час Української революції, хто ними керував і які військові з'єднання існували.
Андрій Давидов: Коли відбувся Перший зимовий похід?
Юрій Митрофаненко: Маємо цікавий збіг цифр, оскільки Перший зимовий похід відбувся 6 грудня 1919 року, а 6 року 1991 року було засновано ЗСУ. Це доволі символічно, оскільки саме під час Першого зимового походу утворилося гасло Слава Україні, котре зараз являється офіційним гаслом ЗСУ.
Мета походу — вирватися із так званого трикутника смерті, коли внаслідок бойових дій 1919 року, епідемії тифу армія УНР опинилася у трикутнику ворогів — Збройних сил Півдня росії (більш відомих, як білогвардійці), червоногвардійців і збройних сил Польщі. Для того, аби вирватися із цього трикутника приймається рішення вийти в рейд по території Центральної України по тилам білої та червоної армій.
Андрій Давидов: Яка кількість військових брала участь?
Юрій Митрофаненко: Від самого початку вирушило 5 тисяч військових. Цікаво, що план цих дій розробила людина, котра в ньому ж участі не брала. На той час командармом дієвої армії УНР був Василь Тютюнник. Євген Маланюк описав, як, на той час вже важко хворий на тиф, Василь Тютюнник розробляв план Зимового походу, мета котрого полягала у тому, аби вирватися із цього трикутника смерті та зайняти території Центральної України на котрій господарювали білогвардійці. Тобто основною метою дієвої армії УНР було зайняти ту територію, із котрої вони мали вигнати білих росіян до того часу, допоки на неї не прийдуть червоні. Вийшло, що реалізовувати цей план вже довелося Михайлу Омеляновичу-Павленку, котрий мав позивний "дідусь" та однофамільцю Василя Тютюнника — Юрку Тютюннику. Ця армія отримала назву Армія Першого зимового походу. Вона складалася із декількох дивізій, а саме: Київської, Волинської та Запорізької. Потихеньку вона вбирала в себе повстанські відділи Центральної України.
Андрій Давидов: Якими сучасними теренами, якщо порівняти теперішні області, проходив Зимовий похід?
Юрій Митрофаненко: Вирушили вони із Житомирщини. Опісля вони пройшли крізь території Поділля, Київщину, Черкащину, Кіровоградщину, Миколаївщину та Одещину. Завершився Перший зимовий похід на Вінниччині 6 травня 1920 року. Тоді вдалося об'єднатися з відділами армії УНР, що сформувалися в Польщі.
Цікаво, загалом чому цей похід назвали Зимовим, оскільки проходили вони не тільки взимку? А сталося це тому, що були дуже важкі природні погодні та військові умови, котрі героїзувалися народом. Тому обрали таку назву, що прославляє мужність армії УНР.
Андрій Давидов: Які найбільші бої були під час походів і чи були такі бої взагалі?
Юрій Митрофаненко: Звичайно, що були, хоча й задача полягала в тому, аби максимально уникати боїв. Тактика була саме така, оскільки вони йшли тилами білої та червоної армій, фактично без розвідки. Чіткого розуміння на які саме відділи можуть наразитися та ступінь їх небезпечності не було. Завдання полягало в тому, аби без запеклих боїв зайняти ключові позиції та посилитися за рахунок повстанських загонів. Важливо було також об'єднатися з УГА, котра в перший період була у союзі із білогвардійцями, але розраховувалося на об'єднання сил і відновлення соборницького фронту.
Якщо все ж виділяти найбільші бої, то поговоримо про бій за Вознесенськ. Тоді армії УНР вдалося захопити це велике місто, котре було наповнене складами та амуніцією червоних. Це була найбільша звитяга Першого зимового походу. Також маємо розуміти, що навіть відсутність великої кількості масштабних битв не говорить про те, що ми не мали купи малих зіткнень, без котрих явно не обійшлося.
Андрій Давидов: Коли Зимовий похід вже завершувався, яка кількість бійців зосталася і чи влилися повстанські загони в такій кількості, на котру розраховувала армія УНР?
Юрій Митрофаненко: Загони безумовно влилися. Важливо відзначити, що найактивнішими були саме ті, котрі розташовувалися у Центральній Україні. Це були загони Андрія Гулого-Гуленка. Також цікавим моментом є те, що до армії УНР приєднувалися не тільки повстанці, але й іноземці: корейці китайці, татари.
Андрій Давидов: А звідки вони взагалі бралися?
Юрій Митрофаненко: Це були полонені червоноармійців. Можливо, ви пам'ятаєте роман Василя Шкляра Чорний Ворон, то бачимо так чітко описання того, що полонені воювали за того, хто годує. Документи про участь іноземців у Першому зимовому поході знайшов і опублікував історик Ярослав Тинченко. Щодо чисельності армії УНР, то вона зростала за рахунок повстанських загонів, котрі до кінця Зимового походу збільшили її кількість на декілька тисяч.
Андрій Давидов: Вже після завершення Зимового походу якось відзначалися ті військові, котрі майже пів року вели бої?
Юрій Митрофаненко: Перший зимовий похід було визнано вдалою військовою операцією. Задача стояла така, аби зберегти армію і армія була збережена. По-друге, доєднати до себе повстанські загони. Це показало, що військо в країні є. Ще момент — армія зробила гарну пропаганду української національної ідеї, тобто люди скрізь підтримували своє військо.
Хто брав участь з першого дня у Зимовому поході, себто з грудня 1919 року, отримали орден Залізного хреста. Хто доєднався до Зимового походу, зокрема такі люди, як Гулий-Гуленко, такі ордени не отримали. Ну і ще такий цікавий гендерний момент Зимового походу — брали участь у ньому доволі багато жінок, проте ордену вони не отримували, а отримували жетон. Зокрема, дружина Юрка Тютюнника, із немовлям на руках пройшла Перший зимовий похід, але отримала виключно жетон.
Андрій Давидов: Чим був продиктований Другий зимовий похід, оскільки вже понад рік територія України була окупована більшовицькою росією?
Юрій Митрофаненко: Якщо проводити порівняння, то Перший зимовий похід був героїчним та успішним, а Другий зимовий похід був героїчним і трагічним. Якщо проводити паралелі — підготовки до Першого зимового походу не було, до Другого готувались ретельно. Але виявилось, що довше збирались, ніж проводили.
Чому так сталося? Ідея Другого зимового походу виникла у лютому-березні 1921 року. Тоді ще була надія, що, коли армія УНР зайде на території України, її підтримають українські повстанці. Цього не сталося, оскільки занадто пізно вирушили в похід загони армії УНР. А чому ж вирушили занадто пізно? Бо не мали можливості зібрати вчасно загони в Польщі. Польща була пов'язана умовами Ризького договору та не могла допомагати УНР. Попри застороги, вирушили дуже невчасно, погано озброєні, та загалом, була дуже мала кількість повстанців, котру поділили на різні групи. І дуже гарно спрацювала розвідка більшовиків. Чекістам було відомо про плани повстанців. Другий Зимовий похід, що розпочався в жовтні 1921 року, був приречений на поразку.
Андрій Давидов: А хто планував цей похід на еміграції?
Юрій Митрофаненко: Від самого початку цей похід планував Юрій Тютюнник. Що цікаво, проти були поляки та частина вояків армії УНР, серед яких було і чимало учасників Першого зимового походу. Фактично, кого ми можемо похвалить за організацію Другого зимового походу — це Михайла Палія.
Андрій Давидов: На якій території проходив цей Другий зимовий похід і хто став очільником цих груп?
Юрій Митофаненко: Була група Подільська. Нею керував Палій-Сидорянський, він розпочав цей рейд. Бессарабською групою керував Гулий-Гуленко, а Волинською групою — Юрій Тютюнник.
Щодо висновків: першою виступила група Палія-Сидорянського, похід тривав до 6 грудня 1921 року. Похід Бессарабської групи Андрія Гулого-Гуленка виявився невдалим. Волинська група Юрія Тютюнника невдовзі після початку рейду зазнала поразки. 360 повстанців цієї групи розстріляли під Базаром 21 листопада 1921 року.
Андрій Давидов: Чому ця поразка відбулася саме на Волині?
Юрій Митрофаненко: Юрко Тютюнник переоцінив себе, як командира. Надії на велике селянське повстання не справдилися, тому що військо УНР розпочало рейд занадто пізно. Учасники походу не отримали достатньої підтримки від Польщі. Далася взнаки відсутність достатньої кількості кавалерії та відсутність артилерії. Тому червоним вдалося оточити та ліквідувати рейд групи Юрка Тютюнника.
Варто зазначити, що опісля всіх цих боїв Другого зимового походу, повстанська боротьба продовжувалася. Чимало повстанців залишилися і вони створили Волинську повстанську армію та продовжили боротьбу проти більшовизму. На інших теренах повстанський рух у різних формах тривав аж до початку Голодомору 1932-33 років.
