"Ігри Героїв": часто на змагання привозять поранених на візках і вони бачать самі, на що ми здатні після важких поранень. Це їх мотивує
Яна Холодна: Велика честь сьогодні вести ефір з гостями, які подають приклад іншим. Наші гості — це учасники проекту «Ігри Героїв». Вже завтра (19 грудня 2017 року - Прим. Авт.) починаються великі міжнародні змагання цього проекту. Отже, Юрій Дмитренко - колишній боєць 54 окремого розвідувального батальйону, Юрій Казновський — представник Державної Прикордонної служби. Андрій Скороход служив у 28 бригаді. Хосе Санчес - морський піхотинець з США. Воїн, який пройшов війну в Афганістані та Іраку та його перекладач Олена.
Андрій Козінчук: Перше запитання у мене буде до Юри, адже він з-поміж усіх, мабуть, рекордсмен з надання інтерв’ю. Тобі не дабридло то все?
Юрій Дмитренко: Не набридло, адже мені цікаво те, що я популяризую — сам проект і реабілітацію серед військовослужбовців. Це вже, як стиль життя.
Яна Холодна: 24 грудня виповнюється рік Іграм Героям?
Юрій Дмитренко: Виповнюється рік минулорічного фіналу. Перші змагання відбулися у травні 2016 року. Тобто самого змагального періоду більше, ніж півтора року.
Яна Холодна: А що таке «Ігри Героїв»?
Андрій Козінчук: І що треба зробити, щоб туди потрапити?
Юрій Дмитренко: Щоб туди потрапити, потрібно зробити зовсім мало – почати займатися спортом. Якщо в тебе є важке поранення, якщо ти колишній військовий, взагалі, якщо тобі цікавий спорт, як реабілітація, якщо ти просто людина з інвалідністю, яка отримала травми в буденному житті, то перший крок — почати займатися спортом. І вже тоді ми з радістю приймаємо всіх учасників.
Андрій Козінчук: У мене питання до Хосе Санчеса. Як ти дізнався, що є «Ігри Героїв» і яким чином ти сюди потрапив?
Хосе Санчес: Я — американський ветеран. Воював в Афганістані та Іраку, був поранений в Афганістані. На своїх сторінках у соціальних мережах я дуже багато перепощую публікацій про реабілітацію ветеранів. Так про мене дізналися і я дізнався про «Ігри Героїв».
Яна Холодна: Ви у своїй країні (США) брали участь у подібних заходах і, взагалі, наскільки важливі такі проекти, наскільки вони успішно можуть впливати на реабілітацію?
Хосе Санчес: Так, я беру участь у декількох змаганнях такого роду у США. Я дійсно думаю, що змагання такого роду надихають людей з ампутаціями та іншими пораненнями, допомагають їм ставати набагато міцнішими та кращими.
Андрій Козінчук: Взяти участь – це круто. Але чи є тут якийсь переможець, перші місця або, наприклад, путівка в санаторій?
Юрій Казновський: Нас дуже важко порівнювати. Хтось не має ноги нище коліна, а хтось вище, хтось не має двох ніг. Комусь 20, а комусь 46. Хтось до цього активно займався спортом і служив в елітних військах, а хтось долучився до спорту тільки після поранення. Найголовніше — це участь, бажання змінити себе, бажання стати прикладом для інших хлопців, які проходять реабілітацію. Ми намагаємось, наскільки це можливо, у такий спосіб їх мотивувати. Свого часу у мене був ряд ускладненнь після поранення, тоді Юра прийшов до мене разом з волонтерами і я дивився на нього, як на Бога.
Яна Холодна: Після отримання травми був шок, мені здається, що це всі проходять. Як кожен з вас виходив з посттравматичного стану? Вам «Ігри Героїв» допомогли чи щось інше?
Андрій Скороход: «Ігри Героїв» — це одна складова великого процесу виходу і повернення до життя. Тобто, вона займає певну важливу нішу.
Яна Холодна: Ви особисто коли прийшли до цього проекту?
Андрій Скороход: Влітку 2016 року, мене запросили вже на другі змагання. Якщо порівняти рівень змагань 2016 року в плані підготовленості спортсменів і сьогодні, то це небо і земля. Конкурентність дуже зростає, хлопці прогресують. З іншого боку, це запалює.
Андрій Козінчук: А був якийсь кастинг?
Андрій Скороход: Ніяких кастингів нема. Конкретно протягом року відбуваються різні регіональні змагання. Ми залучали різних людей з регіонів. Фінал — це як підсумок року. До нього ми можемо взяти не всіх людей. Чому? Бо це специфічні змагання, а в кожного різні травми, якісь обмеження фізичні. Але всі вони долаються саморозвитком та бажанням. Тому всі учасники — це ті, хто вже був у проекті «Ігри Героїв». Тобто ті, яких ми знаємо і вони можуть витримати ці навантаження і ті, які знають, що вони зможуть витримати навантаження не на шкоду здоров’я.
Яна Холодна: Скільки часу у вас займає тренування?
Андрій Скороход. Насправді в кожного тренування проходить індивідуально. У мене це все від настрою. Я не дуже чесний і не дуже слідую цьому графіку. Дуже добре, коли виходить 4-5 тренувань у тиждень і цього достатньо для того, щоб займатись кроссфітом.
Яна Холодна: Хотіла б запитати Хосе. Як часто ви тренуєтеся і як ви оцінюєте українських своїх конкурентів?
Хоче Санчос: Особисто я тренуюсь кожного дня і це для мене, як терапія. Тренування мені дозволяє розвантажити свій мозок. На «Ігри Героїв» я приїхав не змагатися, а просто надихати наших ветеранів і показати їм нові методи тренування.
Яна Холодна: У нас зараз триває війна і ми тільки зараз стикнулися з реабілітацтєю ветеранів. «Ігри Героїв» вже з’явилися, як результат того, що у нас з’явилися люди з травмами, пораненнями. В Америці питанням реабілітації займаються вже довгі роки. Як у вас в країні відбувається реабілітація ветеранів?
Хосе Санчес: Війна завжди починається і закінчується. Але війна в голові ветерана не закінчується ніколи. Тому у нас питанням реабілітації ветеранів займаються і різні організації, але в першу чергу ветерани допомагають ветеранам подолати цю проблему.
Яна Холодна: У нас теж є такий рух і приклад тому - тренінги організації, яку представляє Андрій Козінчук — “Побратими”. Питання до гостей - як ви один одного підтримуєте?
Юрій Казновський: Підтримка і здорова конкуренція завжди була. Якщо ми зупинимося на тому рівні, на якому є, то це буде не конструктивно. У нас постійно є конкуренція, розвиток. Дуже приємно, що організаторам вдалося вийти на міжнародний рівень. Дуже приємно поряд бачити колег з інших країн і це мотивує показати себе, визначити подальші шляхи свого розвитку.
Андрій Скороход: На цьому етапі не стільки ми один одному допомагаєм, а більше тим людям, які зараз знаходяться в лікарнях. Іноді буває, що ми після змагань їдемо до них і показуємо, які ми круті, класні, показуємо медалі і те, чого ми досягнули. Дуже часто волонтери привозять поранених хлопців і на візках, і на милицях на змагання, і вони бачать самі, що можуть люди після таких важких поранень. Це їх мотивує.
Яна Холодна: Проект «Ігри Героїв» переріс аматорський рівень?
Юрій Дмитренко: Я думаю, що ми поки аматори. Адже для більшості хлопців це лише хобі. Тому що це те, що для душі, для себе, для реабілітації. І якщо брати професійний спорт, то ми все ще на аматорському рівні. Але ми будемо цей рівень змінювати в майбутньому на професійний. Деякі з проекту «Ігри Героїв» брали участь у звичайних спортивних змаганнях, наприклад, з бігу чи з кроссфіту. Ми не тільки змагаємося і підтримуємо однин одного. У своїх фізичних показниках ми виходимо за межі конкретно наших змаганнях з кроссфіту.
Яна Холодна: Скільки людей задіяно по Україні в цьому проекті?
Юрій Дмитренко: Це порахувати важко. Конкретно завтра буде брати участь 40 чоловік. Це різні категорії. Це індивідуальні, командні змагання, люди на візках. Самих учасників набагато більше, адже є учасники по регіонам, які займаються для себе, але не беруть участі у змаганнях. В загальному таких аматорів лише за цей рік більше 100.
Андрій Козінчук: Як ви сприймаєте назву «Ігри Героїв»? Ви вважаєте себе Героями?
Юрій Дмитренко: Насправді, сама назва це для всіх людей. Це не тільки для нас. Ця назва, аби привернути увагу людей. Аби привернути увагу суспільства до проблеми з реабілітацією. І щоб показати, як суспільство відноситься до людей, які повернулися з війни.
Андрій Козінчук: Чи бере участь хоч одна дівчина в цих змаганнях?
Юрій Дмитренко: У Дніпрі брали участь дві дівчини у змаганнях на візках. І вони займалися на рівні з усіма. Брали участь в командних змаганнях з хлопцями разом. І не має різниці, яка в тебе стать. Грає роль мотивація. Будеш ти займатися, чи ні.
Яна Холодна: З чого складаються ці змагання?
Юрій Дмитренко: Сам кроссфіт - це комплекс змагань з важкої, легкої атлетики, з кардіонавантажень, гімнастики, гирьового спорту. Це об’єднання різних фізичних навантажень. Завтра будуть комплекси в різних категоріях. Починатимуться вони з самого ранку. Люди побачать фінал змагань вже о 19.00 у «Палаці спорту». Це будуть комплекси, де будуть задіяні й штанги, й гантелі, й гирі, й велотренажер, і грудний тренажер. Кроссфіт - це визначення найбільш фізично підготовленої людини. І тому, щоб визначити таку людини треба їй дати щонайбільше різнопланових фізичних навантажень.
Яна Холодна: Кожен учасник проходить усі ці етапи?
Юрій Дмитренко: Є комплекси, в кожному з яких може бути задіяні декілька вправ з різними навантаженнями.
Що потрібно для того аби почати зайнятися таким крос фітом?
Оскільки крос фіт це багатофункціональне багатоборство, яке включає безліч видів спорту, зокрема гімнастику. Тому почати можна з віджимань та присідань.
Яна Холодна: Хосе, чи є аналоги таких ігор в Америці. І чим вони відрізняються від українських?
Хосе Санчес: Ігор такого масштабу в Сполучених Штатах не має, які б охоплювали вседержавний рівень. В Україні це змагання, які випробовують людину за межами її можливостей. У США якщо відбуваються такі змагання, то вони не просто для людей з інвалідністю, беруть участь всі.
Яна Холодна: І до прикладу можна привести Марафон морських піхотинців, який проходить щороку. До речі, туди вже не вперше їздять і наші ветерани. Зокрема, і наш гість Юрій Дмитренко взяв участь у цьогорічному.
Юрій Дмитренко: Марафон морської піхоти США вже відбувався 43 рази. Заснований він був в 70-х роках. Америка закінчила війну у В’єтнамі. Вийшли звідти з політичним програшом. Була велика недовіра до влади, в тому числі до армії. І треба було якось популяризувати службу. І один з американських генералів запропонував для того, аби відбирати нових військовослужбовців, проводити такі забіги, марафони. І так відбувся перший забіг. Він набрав близько тисячі людей. Далі почали брати участь сім’ї загиблих ветеранів, просто поранені ветерани для того, щоб підтримати один одного та показати, що не треба здаватися. І мені випала честь брати участь на такому марафоні, де я й познайомився з Хосе.
Яна Холодна: Хосе, чому ви берете участь в таких марафонах? Чим ви мотивуєтеся?
Хосе Санчес: Після поранення я не міг стояти на ногах більше 3-х секунд чи пройти більше 2-х футів. І через три роки тренування я вирішив пробігти 42 км в честь морських піхотинців, в честь хлопців з якими я служив. І я не готувався до марафону. Це було вперше в житті, коли я пробіг 42 км. Пробігти марафон мені допомогла думка, що я можу надихнути не лише себе, але й інших. Я вірив в себе.
Яна Холодна: Юра, а чому ви взяли участь в марафоні?
Юрій Дмитренко: До марафону я ніколи не бігав 10 км. Це були мої перші 10 км за життя. Це данина честі загиблим товаришам, данина всім тим, хто захищає Україну. Також я присвячував свій забіг моєму загиблому товаришу Павлу Литвиненку. Наші товариші живі, поки ми їх пам’ятаємо. І такі марафони не дають забути навіщо це все починалося і за які ідеали кожен з нас воював.
Яна Холодна: Хлопці, спорт увійшову ваше життя на якому етапі? До чи після поранення?
Юрій Казновський: Я був дядьком з великим пузом, якому було важко зав’язати собі шнурки. Це було до першого обстрілу під Мар’їнкою. Я зменшив вдвічі свою пайку. І почав бігати по 8 км, із бронежилетом загальною масою 20 кг. Я побачив, що наші американські колеги відмінно підготовлені, в той же час середній український боєць далекий від тих ідеалів, які б пересічний громадянин України хотів би бачити у своєму захиснику. Мені відверто було соромно. І я почав із себе. Коли я підірвався і втратив одну кінцівку, а потім іншу. Я панічно боявся залишитися у візку, я панічно боявся не повернутися до того життя, яке в мене було. Я дивився на себе і бачив свою атрофацію і почав працювати. Потім виявилося, що я не один такий. Ми по різних медичних закладах лікувалися в різний час. Для мене одне з ключових питань було повернутися на службу. На той момент у мене було 16 років вислуги. Я хотів продовжити займатися тим, чим займався. Дружина моя так само військовослужбовець. І зараз я у Прикордонній службі.
Андрій Скороход: Спортом я займався зі школи, з 7-го класу, і протягом всього свого життя. Єдина різниця між тим, що маю зараз, і до цього – раніше я весь час займався для себе, для свого задоволення, не для якихось результатів, досягнень. Зараз, коли у нас такий формат змагань, хочеться показувати результати, трошки інша мотивація, над чимось більш інтенсивніше працюю. Щодо кроссфіту, не всі люди розуміють, що він собою уявляє. Є, приблизно, шість спортивних якостей людини: сила, витривалість, спритність, швидкість і так далі. Так от, у кроссфіті перемагає не той, хто сильніше, не той хто швидше, не той, хто витриваліше. В кроссфіті перемагає той, хто більш універсальний. Як правило, у деяких видах спорту концентруються на одному, двох, трьох показниках, а тут ти маєш бути універсальним. І тільки тоді, ти будеш кращим.
