«Інколи я реалістичніша у віршах, ніж в житті» - Злата-Зоряна Паламарчук
Молода і талановита українська поетеса розповіла у програмі «Сектор Л» про свіжу збірку, про те, звідки черпає натхнення, і чому з лірики перейшла на патріотику. І, звісно, зачитала свою поезію!
Щойно вийшла з типографії твоя збірка «Словом по війні».
Так, вона ще пахне фарбою, нам відправили перші 200 примірників, і не дозволяли їх відкривати, бо там ще сторінки не склеїлись. І воно все стоїть, пресоване гантельками. Дуже свіжі ще. Як завжди, в останню чергу думаєш про найважливіші речі. Зібрались організувати презентацію, а книг ще не було на руках.
Сама книга - це збірка з 52 віршів, «Словом по війні». Вірші патріотичної тематики, присвячені Революції Гідності, героям Небесної сотні, та війні. Там немає лірики, яку я пишу протягом життя. Вона вийшла дуже тендітною, бо я вирішила дотримуватись стилю, коли об’єднувала ці вірші в одну збірку. На обкладинці є чудовий елемент – вінок, який виглядає як простріл. Сама обкладинка дуже символічна, збережено стиль, який нагадував би нам про трагічні події.
Чому перейшла від лірики до патріотичних тематики?
Не могла не перейти. Я була активним учасником Майдану. Зараз це вже так «заюзано» звучить. Але я була в числі тих людей, які реєстрували людей на Майдані. Там було три палатки, які видавали посвідчення майданівців. Коли відкрили першу палатку реєстрації - був такий ажіотаж! Черги були кілометровими. Я мала хорошу можливість бачити цих людей, знайомитись з ними. Всі питали: коли ви будете зброю видавати? Всі дуже готувались до цієї Революції Гідності. Я бачила людей і розуміла, чого вони туди прийшли, люди різного статусу. Коли ти там перебуваєш постійно, коли почались перші розстріли, народилась і перша поезія. Це був ритмічний, драматичний текст. Не пам’ятаю навіть, як саме я його написала. Деякі вірші в мене збереглись у первозданному виді, так народився вірш «Небесна сотня», який згодом перетворився на пісню гурту Тарута. Це була мрія, яка здійснилась. Кожного разу, коли пишеш вірш – уявляєш, як хтось його співає. Я не вмію співати, але дуже люблю. Коли лідер гурту, Євген Їжак, надіслав цю пісню, я подумала: краще б не було цієї мрії, не було приводу до написання цих віршів. Не було цих подій. Євген зізнався, що в період Майдану йому не писалося, а коли він побачив мій вірш – для нього це також було рефлексією. Навіть не в Україні, а у Литві була презентація цієї пісні.
Посади мене на коня густогривого
Та й пусти мене...
Коли з ворогом вестиму бій,
На покутті свічок не запалюй:
Кожен сум твій - пронизливий біль,
Гірше ворога тіло долає
Посади мене на коня,
Проводжай і чекай на повернення!
На відблисках мого меча -
Там ім'я твоє сонцем світиться,
На відблисках мого меча -
Там ім'я твоє...
Посади мене на коня густогривого
Та й пусти мене...
А якщо прилетить до вікна
Чорним вороном пісня лихая,
Повернуся до тебе ім'ям
І мечем своїм правді вірним,
А якщо прилетить до вікна
Чорним вороном пісня лихая,
На відблисках мого меча -
Там ім'я твоє...
Лірику свою думала видати?
Звичайно! От після презентації – вона була перша, на черзі Одеса і Вінниця. По тому, які люди прийшли, яке зацікавлення було. З якими думками і побажаннями. Хочеться, щоб лірика, яка в дома стоїть, видалась. Я бачу, що попит є, люди приходять. Не знаю, як буде далі. Все таки в Києві більше знайомих людей, але це надихає видавати далі. Початок 2018, або трішечки далі – лірика буде також видана.
Мені написала дівчина зі Львова, скинула фото – частини вірша мого, написаного на стіні, позаду церкви святої Анни у Львові. Мені подякували за цей вірш, як авторові. Виявляється, що тоді був проект вуличної поезії. І от там є мій вірш. Для мене це було величезним здивуванням – де я, а де Львів. Це було дуже приємно.
Ти скажеш, що тобі немає діла.
Війна війною - скінчиться колись.
Аби тебе осколком не заділа,
і щоб устиг від того вберегтись.
Війна - то справа ж воїнів-солдатів!
Вони ж герої – з материнських плеч...
І замість рук – по кілька автоматів.
І в ребрах десь захований ще й меч...
А кожен з них - то син з чийогось дому!
І кожен з них залюблений в життя!
Чи він хотів, щоб били по живому
в окопі, що служив за накриття?!
Хіба тобі за ясність буде знати -
війна собі не обирає жертв!
Їй все одно, хто серед нас солдати –
вона сліпу до всіх приводить смерть!
Це найкращий комплімент митцю.
В період розвитку соцмереж видання збірки може трохи почекати. Люди на нього реагують, і це тобі дає певну сміливість. Таку думку багато хто з авторів має.
Ти переносиш особисте у вірші?
Мені здається, що інколи я реалістичніше у віршах, ніж в житті.
Що читаєш?
За рахунок роботи, яка пов’язана з письменництвом, мені доводиться багато читати того, за що я не бралася б, якби не робота. В мене зараз кілька книжок паралельно відкрито. В інституті я читала нобелівських лауреатів з літератури і це такий must have. Воно 100 % має вас зачепити. І от зараз я прочитала «Норвезький ліс» Муракамі, і Орхан Памук «Музей невинності». Це книги, які залишаються в пам’яті, якісь образи, сюжетні лінії. Я читаю повільно, довго, для душі, я смакую, повертаюсь сторінками назад, воно залишається, як переглянутий фільм, на все життя.
А вірші?
Я за класику! Мені прищепив хлопець любов до Василя Стуса. Як настільна Біблія, звертаюсь до Василя Стуса. Буває, що загубив натхнення, а його відриваєш і розумієш геніальність, він щось в тобі відкриває. Люблю Ліну Костенко, Олену Телігу, навіть Тараса Шевченка, є речі, які мені підходять. Для нас це матерія – це те, з чого ми куємо робимо своє слово. Саме до них звертаюсь по натхнення. Але буває таке, що пишу і воно здається подібним на когось. Це неправильно. Треба брати натхнення з себе, перечитуючи себе. Бо завжди є ризик, що вийде щось подібне на когось.
Ви кажете стомилися - війна
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужити
Так ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль
І серце зупинилось в отамана
Нехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж
