“Документальний фільм дає можливість вийти за рамки журналістики”, - режисерка Ганна Ярошевич
Про дебютну кінострічку "Май Далеко, Май Добре", участь і перемоги у фестивалях, а також про складнощі створення повнометражного фільму в ефірі Армія FМ розповіла режисерка фільму Ганна Ярошевич.
Валерія Подкіч: Розкажіть, як розпочалася ваша режисерська кар'єра?
Ганна Ярошевич: Певний час я працювала журналістом. Згодом виїхала за кордон для навчання, що співпало з подіями 2014 року. Революція Гідності надихнула мене та моїх колег, тому, повернувшись в Україну, долучилась до проєкту “Вавилон'13” - це об'єднання кінематографістів, які висвітлювали тогочасні події.Я стала частиною цього об’єднання і почала знімати свої перші короткометражні документальні ролики.
Валерія Подкіч: Як відбувалися зйомки короткометражних фільмів?
Ганна Ярошевич: Над фільмами працювала величезна кількість професіоналів. Свої особисті матеріали режисувала самостійно, працюючи в команді з оператором та звукорежисером.
Катерина Даценко: Що надихає на створення кінострічок та звідки берете ідеї?
Ганна Ярошевич: Надихають люди та їхні історії. Вони є джерелом ідей. Багато історій почули від волонтерів, зокрема мій перший проєкт - весілля воїна зі сходу, який втратив кінцівки і мав мізерний шанс на те, що зможе ходити, та дівчини, яка чекала його з війни. Стрічка вийшла дуже інтимною та відвертою, але від цього не менш красивою. Серія фільмів, знята в Харкові під час фестивалю “З країни в Україну” - це також результат волонтерських ідей.
Валерія Подкіч: Ви ще й досі входите у кінооб’єднання “Вавилон'13”?
Ганна Ярошевич: Я й досі належу до об'єднання “Вавилон'13”, але зараз моя увага зосереджена на власному повнометражному дебюті.
Катерина Даценко: Чим вас приваблює робота над документальними фільмами?
Ганна Ярошевич: Документальний фільм дає можливість вийти за рамки журналістики, в якій немає місця для творчості та емоцій.
Катерина Даценко: Чи готуєте людей перед зйомками та як вони реагують на об'єктив камери?
Ганна Ярошевич: До кожної людини потрібно знайти підхід, адже реагують вони по-різному. Коли знімали “Госпіталь”, доводилось працювати так, аби нас не помічали і не виникало незручностей. Зйомки повнометражного фільму розпочались з налагодження особистісних стосунків між командою та героями. Іноді доводилось вимикати камеру та вести розмову з героєм, щоб допомогти йому приборкати сильні емоції.
Валерія Подкіч: Над фільмом “Май далеко, май добре” ви працювали 5 років. Із чим це пов'язано?
Ганна Ярошевич: По-перше, оскільки це мій перший повнометражний фільм, то без помилок не обійшлося. Доводилось навчатися вже в процесі зйомки. По-друге, в команді було багато дебютантів, для яких “Май далеко - май добре” став першим проєктом. Вони потребували особливої уваги та допомоги, щоб зрозуміти всі тонкощі кінотворення. По-третє, історія постійно розвивалась, і багато що довелося змінювати.
Валерія Подкіч: Як народилась назва “Май далеко, май добре”?
Ганна Ярошевич: Це цитата головного героя, його мрія та прагнення жити “май далеко” від цивілізації. Чим далі від великих міст та метушні він опиняється, тим краще для нього. Протягом фільму герой шукає своє покликання та йде назустріч мрії. Фраза з'явилася зовсім випадково, майже наприкінці фільму, і сповна розкриває його сенс.
Катерина Даценко: Розкажіть про головного героя фільму…
Ганна Ярошевич: Головний герой - німець по імені Мішель, який вже більше 10 років живе в українських Карпатах і займається вирощуванням рідкісних українських тварин - водяних буйволів. Його історію я знайшла на сторінці письменника Богдана Логвиненка в Фейсбук. Мішель за освітою еколог, походить із забезпеченої німецької сім'ї. Після навчання він почав шукати власну екомісію, взяв рюкзак і поїхав у найзеленіше місце Європи. Потрапивши в Карпати, спілкувався з селянами та розпитував про їхні проблеми. Згодом отримав європейський грант і почав вирощувати водяних буйволів.
Валерія Подкіч: На яких умовах відбувалося фінансування проєкту?
Ганна Ярошевич: Більшу частину фільму фінансували самостійно. Наявність власної техніки дещо полегшила роботу. На етапі постпродакшену стало зрозуміло, що потрібно шукати спонсорів. Отримали грант на промоцію від Українського інституту, також прокат підтримало “Державне агентство України з питань кіно”. Окрім цього, мали краудфандинг в інтернеті, де зібрали сто тисяч гривень на монтаж фільму.
Катерина Даценко: Які нагороди здобув фільм?
Ганна Ярошевич: Першу нагороду отримали на Docudays UA - найбільшому фестивалі документального кіно в Україні. Премією Андрія Матросова нагороджуються фільми, в яких показано найбільше любові. Також фільм “Май далеко, май добре” отримав спеціальну відзнаку журі та приз глядацьких симпатій на «Карпатському гірському міжнародному кінофестивалі CMIFF 2021».
Валерія Подкіч: Розкажіть про прем’єру кінороботи «Май далеко, май добре»?
Ганна Ярошевич: Світова прем’єра фільму відбулася на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA у 2021 році. Стрічку побачили в Італії на фестивалі Cervino Cinemountain. В рамках фестивалів ми мали змогу відвідати Люксембург, Белград, побували в Італії, тричі були в Берліні на фестивалі “Нове німецьке кіно”. Восени 2021 року мали обмежений прокат в кінотеатрах, а зараз фільм можна знайти на онлайн-платформі Takflix.
Катерина Даценко: На вашу думку, наскільки готова українська аудиторія сприймати документальне кіно?
Ганна Ярошевич: Є чимало людей, які захоплюються документальним та фестивальним кіно. Втім, прокат фільму не був настільки масштабним, як ми очікували.
Валерія Подкіч: Що вам дала робота над фільмом “Май далеко, май добре”?
Ганна Ярошевич: Я завжди приділяю багато уваги дрібницям, тому контролювати процес створення фільму виявилось досить складно. В результаті навчилась до всього ставитись простіше. Також мені завжди здавалось, що я людина великого міста і ніколи не переїду в село, але за роки роботи над фільмом я відчула силу природи, зрозуміла героя та його вчинки і зараз мрію про невеличкий будиночок на природі.
