“Українська армія - одна з найсильніших армій Європи”, - музикант Святослав Вакарчук
Про підтримку української армії та творчі плани в ефірі Армія FM розповів громадський діяч та лідер рок-гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук.
Валерія Подкіч: 16 лютого 2022 року в Україні вперше святкують День єднання. На Вашу думку, з якою метою встановлене це свято?
Святослав Вакарчук: На мою думку, у нас в країні щодня день єднання, а особливо зараз, коли ми, як ніколи, потребуємо єдності. І як тільки нація усвідомить, що її сила в єдності і буде так жити кожного дня, то, можливо, ті події, які ми зараз переживаємо, залишаться в минулому. Як фізику за освітою мені згадується така аналогія, як з одного хімічного елементу утворюються зовсім різні речовини. Із вуглецю, наприклад, складається графіт, який можна стерти легким порухом руки, але з вуглецю також зроблений алмаз – найміцніший камінь у світі. І різниця тільки зв’язках між цими атомами. От в алмаза вони дуже сильні. Тож, думаю, коли зв’язки у нашій 40-мільйонній нації будуть такими ж сильними, то ми отримаємо націю-алмаз. І до цього нам треба прагнути.
Валерія Подкіч: Ви підтримували наших військовослужбовців задовго до подій 2014 року, а в 2006-му сказали таку фразу: “Я буду там, де це потрібно українській армії”. Звідки така щира любов до наших бійців?
Святослав Вакарчук: Десь у 2006 році я їздив з виступами у різні військові частини за сприяння тодішнього Міністра оборони України Анатолія Гриценка. Можливо, ця фраза виникла під час однієї з цих зустрічей. Як би мені не хотілось слідувати словам свого улюбленого виконавця Джона Леннона, який говорив: “Давайте уявимо, що немає країн і немає війн”, поки що, на жаль, не всі хочуть жити мирно. Запорукою мирного життя для кожної нації повинна бути сильна, впевнена і злагоджена армія. Тож щоб уникнути війни, потрібно завжди бути готовим стати на захист своєї держави. Армія є ключовою ланкою в цьому рівнянні, бо без сильної армії не буде сильної держави. Я дуже поважаю військовослужбовців, особливо після подій 2014 року. На силі нашої армії тримається вся Україна.
Валерія Подкіч: Якщо говорити про 2014 рік, тоді під час концерту у Києві ви зібрали чималі кошти для запорізького шпиталю…
Святослав Вакарчук: В травні-червні 2014, коли розпочалися активні бойові дії, потрібно було дуже швидко відправляти поранених бійців на лікування. Шпиталі були в Харкові, Дніпрі, а в Запоріжжі заклад був ліквідований. Ми долучилися до його реанімації, зібравши величезну на той час суму. Я пишаюсь тим, що тоді всі проявили єдність – мої друзі, волонтери, люди, які купили квитки на концерт. Ми просто дали привід для цього єднання.
Валерія Подкіч: Як часто навідуєте з концертами військові підрозділи?
Святослав Вакарчук: Кожного разу в рамках своїх турів “Океан Ельзи” дає концерти на прифронтових територіях. Ми влаштовували повномасштабні безкоштовні стадіонні концерти для жителів Маріуполя, Краматорська, Лисичанська та Сєверодонецька. Для нас це важливо, і ми робимо це щороку. Із травня 2022-го і протягом двох років “Океан Ельзи” вирушить у новий тур, під час якого теж відбуватимуться концерти для військовиків. Пам’ятаю, останній концерт в Лисичанську пройшов під шаленою зливою, але це було круто. Окрім того, є моє персональна місія. Декілька разів на рік із колегою Олексієм Морозовим ми їдемо в зону ООС, де під гітару в невеликому приміщенні даємо концерти для особового складу бригад, буквально на передовій. Я бачу, наскільки це важливо для хлопців та дівчат, які приходять нас слухати навіть в необлаштованих для цього місцях. І це багато дає мені, як людині, яка хоче подякувати нашим військовим, так і їм. Адже командири потім кажуть, що це піднімає бойовий дух бійців. І цю роботу я буду продовжувати.
Валерія Подкіч: Ви зараз тренер на проєкті «Голос країни». Одного разу на сліпих прослуховуваннях Ви не повернулися до військовослужбовця. Чому після цього сказали, що жалкуєте?
Святослав Вакарчук: Коли ти сидиш спиною до виконавця, важко сказати, хто стоїть на сцені. Можливо, пісня, яку виконував Ярослав, мене не зачепила. Але коли згодом я почув, як він співає, то зрозумів, що ця людина могла бути в моїй команді. Якщо буде можливість, я б хотів якось забрати його від своєї колеги.
Валерія Подкіч: Чи колекціонуєте пам'ятні речі з прифронтових територій?
Святослав Вакарчук: Я маю акустичну гітару, яку “Океан Ельзи” використовує на своїх концертах. Вона є дуже цінною для мене, адже саме її я беру з собою на фронт. Після кожного концерту командир бригади залишає на ній свій підпис. Уже майже не залишилося вільного місця, але я сподіваюсь, що на декілька разів ще вистачить.
Валерія Подкіч: На Вашу думку, яке найбільше надбання української армії за роки Незалежності?
Святослав Вакарчук: Події, які розпочалися у 2014 році, зробили українську армію сильнішою. Ми всі пам'ятаємо, якою вона була до початку збройного конфлікту. Завдячуючи бойовому духу особового складу, патріотичним генералам, офіцерам та солдатам, а також волонтерам та загальному єднанню українців у 2014-2015 роках, ми підняли не тільки бойовий дух українців, а й потужність Збройних Сил. Зараз українська армія - одна з найсильніших в Європі. І, як на мене, це і є її найбільшим надбанням.
Катерина Даценко: Як Ви вважаєте, хто краще розповість про війну: митець, який був на фронті, чи фронтовик, який став митцем?
Святослав Вакарчук: Краще розповість той, хто має талант розповісти. Є люди, які ніколи не були на фронті, але настільки глибоко відчули дух часу, що з-під їхнього пера вийшли геніальні твори про війну. А талановиті люди, що були на фронті, змогли передати емоції більш щемливо та відкрито. Є дві однаково важливі для мене пісні. “Не твоя війна” була написана після поїздки в зруйновану Семенівку, а “Мить” - після подій в Дебальцевому, які відбулись за два тижні після моєї поїздки в це місто. І хоч я не був учасником бойових дій, я пропустив цю подію через себе, адже в тому вогні загинули близькі для мене люди.
Валерія Подкіч: Який найгостріший спогад, пов'язаний з перебуванням на передовій?
Святослав Вакарчук: Дуже сильно зачепила одна історія. Як я вже казав, ми з Олексієм Морозовим часто давали концерти для бригади. У день чергового мого приїзду в ООС дружина одного з бійців святкувала день народження. Він попросив присвятити їй пісню і я, звісно, погодився. Але сталося так, що за день перед концертом цей чоловік загинув. Пам'ятаю, що я не зміг тоді розпочати виступ.
Катерина Даценко: Чи змінила вас війна, а якщо так, то як саме?
Святослав Вакарчук: Війна ніяк не вплинула на мої цінності, які з дитинства прищепили батьки. Відверто кажучи, події 2014 року були для мене більше неприємними, але ніяк не шокуючими. Я завжди розумів, що може настати той момент, коли доведеться захищати свою незалежність зі зброєю в руках.
Катерина Даценко: Після окупації Криму на концерті «Океану Ельзи» в повітрі літав напис “Нехай у нас немає моря, проте у нас є свій океан”. Яке Ваше ставлення до цієї фрази?
Святослав Вакарчук: Вона змушує мене пишатися. Дуже приємно, що люди нам довіряють. Будемо намагатися зробити так, щоб в Україні свій «океан» був завжди.
Валерія Подкіч: Якщо привідкрити завісу таємничості над туром “Океану Ельзи”, який стартує вже в травні 2022 року, що можете розповісти?
Святослав Вакарчук: Насправді тур розпочнеться дещо раніше. В квітні відвідаємо з концертами Польщу, потім - інші європейські країни, а в травні розпочнемо концерти на українських стадіонах. Тур триватиме два роки. Відвідаємо також Америку, Азію і навіть, можливо, Австралію. Якщо ситуація в країні буде сприятливою, - а я вірю, що так і буде, - “Океан Ельзи” презентує новий альбом у квітні цього року. Зараз він на стадії завершення.
