9 грудня Україна разом з усім світом вшановує пам’ять мільйонів безневинних жертв геноцидів
У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН постановила проголосити 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і запобігання цього злочину. Саме у цей день у 1948 році була прийнята Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Одним з авторів Конвенції був американський та польський науковець-правник Рафаель Лемкін, який запровадив термін «геноцид» як правове поняття та здійснив його розробку. Україна ратифікувала Конвенцію у 1954 році.
Мета Дня — підвищувати обізнаність світової громадськості про саму Конвенцію, а також належним чином вшановувати пам’ять людей, які стали жертвою геноциду та недопущення подібних злочинів надалі. На Всесвітньому саміті 2005 року глави держав і урядів одноголосно підтвердили, що «кожна держава зобов’язана захищати своє населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності». Приймаючи цю резолюцію без голосування, всі 193 держави-члени тим самим підтверджують, що кожна окрема держава є відповідальною за захист свого населення від геноциду, що така відповідальність передбачає запобігання цьому злочину, зокрема й підбурювання до нього.
У преамбулі до Конвенції про геноцид зазначається, що випадки геноциду мали місце протягом всієї історії людства, але терміна «геноцид» не існувало, доки Лемкін не ввів його і на Нюрнберзькому судовому процесі не почалося переслідування осіб, винних у Голокості, який Організація Об’єднаних Націй визначила як злочин геноциду в рамках міжнародного права в Конвенції про геноцид.
Упродовж останніх 100 років до найчисельніших жертв геноцид призвів на територіях тоталітарних політичних режимів (зокрема, в умовах нацистської Німеччини, комуністичних СРСР, Китаю, Кампучії, під час правління Саддама Хусейна в Іраку, в Османській імперії під час Першої світової війни). У 1980-1990 роках геноцид учинявся під час т. зв. «етнічних воєн» та «етнічних чисток» в Африці, Азії та Європі. У наш час так званий ІДІЛ руйнує і атакує північне іракське місто Синджарі, регіон релігійної групи меншини єзиди — 500 осіб було вбито, 70 дітей померли від спраги, жінки були продані в рабство між послідовниками угруповання «Ісламська держава». 2016 рік — за даними ООН, ІДІЛ, як вважають, тримає понад 3500 людей в якості рабів, більшість з яких складають жінки і діти з громади езидів і інших груп меншин.
Стосовно українців політика геноциду й етноциду активно здійснювалася у XX ст. Ознаки геноциду мають дії урядів різних країн стосовно кримських татар, українських німців, українських поляків, українських циган, українських греків, українських болгар. Сьогодні світ обізнаний з переконливими фактами, які свідчать про те, що організація штучного масового голоду, який призвів до багатомільйонних людських жертв серед українців у 1932-1933 роках, та насильницьке виселення у 1944 році з Кримського півострову сотень тисяч кримських татар — це були злочини геноциду, вчинені сталінським урядом.
28 листопада 2016 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу. 7 грудня 2016 року депутати Верховної Ради ухвалили постанову про звернення до демократичних держав світу щодо визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні злочином геноциду проти українського народу. На цей час Голодомор офіційно визнали геноцидом українського народу 17 країн. Серед них Австралія, Ватикан, Канада, Польща, Грузія, Литва, Латвія, Естонія, США та інші.
Вшанування людської гідності жертв геноциду й запобігання цьому злочину, серед іншого, вимагає встановлення правди та відновлення історичної справедливості. Попри встановлені факти, неспростовні дані свідків, шокуючі документи та архівні матеріали, Російська Федерація продовжує заперечувати Голодомор 1932-1933 років як акт геноциду радянського режиму проти українського народу. Це стосується й Депортації кримськотатарського народу 1944 року. У 2015 році Російська Федерація включила статтю Рафаеля Лемкiна, основоположника дослідження злочину геноциду, «Радянський геноцид в Українi» до так званого переліку екстремістських матеріалів. Такі дії російської сторони є показовими, адже співмірним вчиненню злочину може бути лише його заперечення чи виправдання.
Те, що Україна продовжує потерпати від зовнішньої агресії та насильства, які були розв’язані Російською Федерацією у 2014 році у поєднанні з окупацією Криму та репресіями проти кримських татар, слугує підтвердженням, що відсутність визнання й засудження злочинів минулого, як і утвердження поваги до прав і свобод людини та громадянина, відкриває шлях до вчинення нових злочинів проти людяності.
Україна закликає міжнародне співтовариство до об’єднання зусиль задля запобігання дискримінації людини за будь-якими ознаками та запобігати повторенню подібних злочинів, зокрема шляхом відновлення та збереження історичної пам’яті.
