Документальна кіносенсація року, яка вже здобула понад 8 нагород

Документальна кіносенсація року, яка вже здобула понад 8 нагород

Про роботу над кінострічкою Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин", яка стала справжньою документальною кіносенсацією року, в ефірі програми «Ранкова кава» розповіла продюсерка фільму Анна Капустіна.

 

 

 

 

 

Анастасія Сіроговська: Кінострічка – це не просто гарна картинка. Це історія, яка несе в собі зміст. Яка історія показана у вашому фільмі?

Анна Капустіна: Це історія про родину, яка мешкає в місті Красногорівка, в «червоній зоні» поблизу Донецька. Сім’я захоплюється кінематографом, мистецтвом, музикою. І вони знімають фільм про своє життя під час війни. Дуже цікава родина. Матуся почала режисувати фільм, донька вступила на курс операторського мистецтва. Фільм, який вони знімали, побував на різних фестивалях.

Анастасія Сіроговська: Наскільки я розумію, все почалось із проєкту «Жовтий автобус». Що це за ініціатива?

Анна Капустіна: Цей волонтерський проєкт придумав відомий український оператор Ярослав Пілунський. За його ініціативи зібралися відомі кінематографісти, десь осіб 20, які проводили майстер-класи на сході для дітей. Акція тривала 10 днів. Наприкінці діти вже змонтований фільм презентували своїм родинам, вчителям. Всі були у захваті. І у мене виникла ідея фільмувати, як змінюються долі дітей, їхніх родин, коли з’являється у їхньому житті це захоплення. За тиждень до того, як потрібно було презентувати проєкт, ми змінили режисера - я запросила Ірину Цілик. У неї чоловік воював, вона фільмувала жінок на фронті. Їй це було цікаво, тож Ірина одразу погодилась.

Анастасія Сіроговська: Чому ви обрали саме цю родину. Чим вона вас так захопила?

Анна Капустіна: Коли прийшла Ірина, ми вирішили почати щось нове. В Авдіївці почали фільмувати історії 5 родин. Вони дуже талановиті, але ми розуміли, що може не скластися фільм. Ми запропонували нашій героїні Мирославі приїхати в Авдіївку. Потім родина запросила знімальну групу до себе, до Красногорівки. І одразу було вирішено, що фільм ми зніматимемо саме тут. Так і сталося. Ми вмикали камеру – вони жили своїм життям. Ми не казали їм, що робити і як. На перший погляд здається, що це ігрове кіно, але насправді кіно документальне. Ми знімали півтора року.

Анастасія Сіроговська: Чи не виникала у вас ідея створити фільм про фільм?

Анна Капустіна: Виникала, але дуже бурхливе почалось фестивальне життя, поїздки. Думаю, що ми це зробимо, але трішки пізніше.

Анастасія Сіроговська: Вашу стрічку побачили на понад 70 фестивалів, вона отримала вже 8 нагород. Яка з них запам’яталась найбільше?

Анна Капустіна: «Санденс» - це фестиваль незалежного кіно в усьому світі. І мені казали, що потрапити на нього шансів нема. Але в нас усе вийшло. На нагороду ми навіть не сподівалися. І коли оголосили нас, у мене сльози з очей градом лились. Для мене це була продюсерська перемога.

Анастасія Сіроговська: Фільм знімали про Донбас, а якою мовою розмовляють герої стрічки?

Анна Капустіна: Герої розмовляють російською, але наша героїня останні пів року намагається говорити українською.

Анастасія Сіроговська: Чому саме таку назву обрали для фільму?

Анна Капустіна: Спочатку була назва «Жовтий автобус». Але коли ми почули, як за вікном школи лунають вибухи, а в класі в цей час навчаються діти, і жодна дитина на це не реагує, то виникало відчуття якогось сюрреалізму. Оскільки Іра - письменниця, вона згадала про поета-сюрреаліста Поля Елюара, в якого є однойменна назва «Земля блакитна, ніби апельсин». І це нам настільки припало вона до душі, що ми її обрали.

Анастасія Сіроговська: На Вашу думку, що глядач має винести з цього фільму?

Анна Капустіна: Ми бачили, як все зчитувала аудиторія, глибоко сприймала. У нас немає акценту на війну, він іде бекграундом. Але для мене дуже важливо, щоб глядач відчув родинність і тепло наших героїв.