Конотопська битва 1659 року: нищівна поразка Московії

Конотопська битва 1659 року: нищівна поразка Московії

Історик Олексій Сокирко в програмі Історичний фронт розповів про передумови та перебіг Конотопської битви, в якій Україна завдала нищівного удару Росії.

 

 

 

 

 

 

Андрій Давидов: Якою була ситуація в Україні у 1659 році, що передувало цій битві?

Олексій Сокирко: Спершу невеличкий екскурс у минуле. 1654 рік, Переяславська рада. Начебто між козацькою державою та Москвою зав'язується союз, щоб воювати з Річчю Посполитою. А вже через 5 років ситуація кардинально міняється — Московія перетворюється із союзника у ворога. Якщо не вдаватися в деталі, то цей союз із самого початку був мертвонародженим і недієздатним, бо Московія планувала воювати лише за свої цілі. Це усвідомив ще Богдан Хмельницький. І після 1654 року все йшло до розриву цього союзу, але реально він стався за Івана Виговського. Московія намагалася перебрати політичний провід і зробити Гетьманщину складовою росії.

За правління Івана Виговського доходить до відкритої війни, яка починається у 1657 році, а в 1659 році в активній стадії. Це був складний період. Адже коли ще був живий козацько-московський альянс, Кремль подбав, щоб максимально збільшити в Україні військову присутність. Я б порівняв це з ситуацією з Чорноморським російським флотом у Севастополі і Криму до 2014 року. Тобто ті гарнізони, які Москва ввела в Україну після 1654 року, практично не давали реальної допомоги козацькій армії у війні з поляками. Вони стали тут міцним плацдармом для поширення московського політичного, а потім ще й економічного та військового впливу. У момент розриву саме ці гарнізони довелося блокувати козацьким військам. Вони витратили фактично весь 1658 рік, щоб частину з них вигнати, а частину тримати в облозі. Тому кампанія 1659 року мусила зробити перелом у московсько-українській війні. Це розумів і Кремль, бо він на початку року висунув в Україну польову армію, яка мала прийти на допомогу блокованим московським залогам. Армію чисельністю близько 40 тисяч осіб очолював один із кращих полководців — князь Олексій Трубецькой. Тож загроза була дуже серйозна.

Андрій Давидов: Чому битва відбулася саме під Конотопом?

Олексій Сокирко: Якщо уявити карту козацької держави середини XVII століття, то побачимо, що територія теперішньої Сумщини — це східний відтинок кордону Гетьманату із Московською державою. Однією з головних цілей Виговського було не допустити просування армії Трубецького з меж Московської держави в глиб Гетьманщини, з блокованими московськими залогами. Тож бажано було зупинити противника в прикордонній зоні, щоб виграти час для зосередження власних сил і для переговорів з Кримським ханством. Хан обіцяв значну збройну допомогу, тож треба було дочекатися підходу союзницького війська. Тому армія князя Трубецького була зупинена на першій же найбільш важливій фортеці, яка відкривала шлях для просування вглиб Лівобережної України — це був Конотоп.

У Конотопі була невелика, але добре укріплена фортеця, яку максимально швидко зайняли козацькі війська. Звичайно, це робилося у великому поспіху, гарнізону бракувало продовольства та боєприпасів, але Гуляницький встиг провести у фортецю близько 4 тисяч козаків. Цих сил було достатньо, щоб обороняти опорний пункт. Обійти його Трубецькой не міг, бо це означало залишити його в тилу. Тому Трубецькой зав'яз в облозі Конотопа. Це на старті кампанії зламало всі плани швидкої війни. Так ця територія стала зав'язкою до майбутньої Конотопської битви. Виговський за цей час зміг підтягнути достатнє підкріплення і з'єднатися з військами кримського хана. І це дозволяло деблокувати Конотоп.

Задум самої битви мимоволі подав Виговському сам московський воєвода Олексій Трубецькой. Трубецькой легковажно відмовився проводити глибоку розвідку і вважав, що йому будуть протистояти тільки козацькі сили, і це було його помилкою. Коли він вирішив зробити розвідку боєм, то вислав передовий кавалерійський загін у складі було від 15 до 20 тисяч осіб. Це десь половина армії Трубецького. Цей загін виїхав у напрямі річки Конотоп, не сподіваючись зустріти велику кількість козаків перед собою. Козацькі чати затягнули цей загін удаваним відступом у пастку, яку перед цим вміло розташували гетьман Виговський і кримський хан Мехмед Герай. Козацько-татарське військо розосередилося в районі переправи через річку Куколка трьома великими групами, і цей удаваний відступ козаків заманив московську кінноту в глибоке оточення, де більша її частина була винищена. Трубецькой, розуміючи, що сили противника значно переважають чисельність його армії, швидко зняв облогу з міста, щоб врятувати рештки армії. Ця пастка, в яку потрапив передовий загін, посіяла колосальну паніку, яка моментально поширилася в московському війську. Щобільше, ця звістка швидко досягла Москви, і там були настільки налякані, що московський цар наказав готувати Кремль до облоги. Цар чекав, що хан і гетьман не зупиняться під Конотопом і підуть далі. Одним словом, розгром був повний.

Андрій Давидов: Чому ж тоді військо на чолі з Іваном Виговським не пішло далі?

Олексій Сокирко: Тому що в цей час у Виговського були дуже серйозні конфлікти з Запорозькою Січчю. Запорозький кошовий Іван Сірко розходився у політичних поглядах із гетьманом. Запорожці в цей час здійснили напад на кримське ханство, через що практично все кримське військо змушене було повернути до Криму, що не дозволило продовжити похід. Перенесення бойових дій на територію противника теж вимагало значних військових сил, а козацькій армії самотужки було не до снаги впоратися із цим завданням. Тут ми бачимо яскраву ілюстрацію того, як політична незгода може негативно вплинути на перебіг успішної воєнної кампанії.

Андрій Давидов: Чому Конотопська битва настільки гучно вписалася у військову історію України та чому про неї намагалися переважно замовчувати російські історики?

Олексій Сокирко: Річ у тому, що розгром авангарду московської армії під Конотопом — це був не просто крах передової частини московського війська, там було розгромлено елітну частину російської армії — полки так званого "государевого двора". Тобто це була царська лейбгвардія на той час. У полон потрапило 5 із 7 воєвод Трубецького. В цих полках були представники московського дворянства і князівських родів. Можна собі уявити реакцію московського командувача, коли виявилося, що він позбувся найкращої частини своєї армії та свого командного корпусу. Отже, ця поразка справді була нищівною для Московії.