Олексій Парновський про запуск українського супутника Січ-2-1

Олексій Парновський про запуск українського супутника Січ-2-1

13 січня відбувся старт українського супутника Січ-2-1. В ефірі Армія FM старший науковий співробітник Інститут космічних досліджень НАН України і ДКА України Олексій Парновський розповів про війну у космосі, радіолокаційну та оптичну зйомку, а також вартість розвитку космічної галузі у світі.

 

 

 

 

Катерина Даценко: Як часто відбувається запуск українських супутників?

Олексій Парновський: Кожні 4 роки, оскільки наші виробничі можливості досить обмежені. Перший космічний апарат стартував у 1995 році і називався Січ-1, а днями вийшов на орбіту супутник Січ-2-1, або, як його ще називають, Січ-2-30.

Катерина Даценко: Чому подвійна назва?

Олексій Парновський: За всіма документами супутник Січ-2-1, а от назву Січ-2-30 він отримав торік з нагоди 30-річчя Незалежності України. Його запуск планувався ще тоді.

Катерина Даценко: Чому для запуску обрали Сполучені Штати Америки?

Олексій Парновський: Запускати супутник з території України є досить небезпечно, оскільки наша країна розташована в густонаселеній частині світу і виконати всі норми безпеки досить проблематично. Обрали США, бо компанія SpaceX запропонувала найнижчу ціну.

Катерина Даценко: Які країни отримуватимуть дані зі супутника?

Олексій Парновський: Насамперед Україна, але його дані передаватимуться і в рамках програми Європейського Союзу “Коперник”. Втім, попит на дані такого супутника на світовому ринку не надто високий.

Катерина Даценко: Які ще супутники працюють досі?

Олексій Парновський: Два малих супутники PolyITAN-1 та PolyITAN-2, запущені в 2014-2017 роках. Всі інші вже вийшли з ладу.

Катерина Даценко: Для чого був запущений супутник Січ-2-1?

Олексій Парновський: Січ-2-1 відноситься до того типу космічних апаратів, які призначені для дистанційного зондування Землі. Вони оснащені оптичним або радіолокаційним сканером, тож ми отримуємо зображення на кшталт тих, які бачимо в Google Maps.

Катерина Даценко: Яким чином надходять дані зі супутника?

Олексій Парновський: Всі дані з космічного апарата засекречені. Їх приймає ЦПОСІ та КНП, що розташований в Хмельницькій області. Після обробки інформація надходить у відповідні структури для подальшого використання, зокрема і в Збройні Сили України.

Катерина Даценко: Чи є в нас захист від сканування супутниками інших країн?

Олексій Парновський: Від супутників, які працюють в спеціальному оптичному діапазоні, захищає певна маскувальна сітка. Якість оптичної зйомки також залежить від погодних умов. Від зйомки в радіолокаційному діапазоні захиститися важче.

Катерина Даценко: Що таке радіолокаційна зйомка?

Олексій Парновський: На борту супутника стоїть радар і сканує поверхню Землі. За цим відбитим сигналом робиться карта. Принцип роботи схожий на радар літака.

Катерина Даценко: Які загалом є види супутників?

Олексій Парновський: Телекомунікаційні супутники найбільш прибуткові. Низькоорбітальні використовують військові та екстрені служби для отримання негайної інформації. Також є апарати-дослідники, навігаційні, технологічні, пілотовані.

Катерина Даценко: Чи може супутник Січ-2-1 стати в пригоді військовим?

Олексій Парновський: Будь-яка космічна техніка є виробом подвійного використання. Втім, враховуючи не зовсім нові характеристики Січ-2-1, він менш ефективний для військових.

Катерина Даценко: Чи планується запуск нових супутників?

Олексій Парновський: Зараз в розробці декілька космічних апаратів. Зокрема два наукові, які в Україні ще не запускалися, та двадистанційного зондування із дещо кращими характеристиками.

Катерина Даценко: Наскільки дорого розвивати космічні програми?

Олексій Парновський: Завдяки новим виробничим технологіям вартість розвитку космічної галузі вдалося знизити вдвічі. Зараз ефективно використовується 3D друк, з'являються нові матеріали, більш компактні обчислювальні засоби. Придумали також, як обходитися без спеціальної радіаційної стійкої електроніки на борту низькоорбітальних апаратів. Завдяки Ілону Маску та його компанії знизилась вартість пускових послуг. Автоматизована передача та розшифровування знімків значно полегшує роботу.

Катерина Даценко: На якому паливі супутники виводять у космос?

Олексій Парновський: Для різних ракет використовують різне. Довгий час літали на дуже токсичних компонентах палива, як-от несиметричний диметилгідразин та тетроксид азоту. Працювати доводилося у костюмах хімзахисту.

Катерина Даценко: Що таке війна в космосі і для чого потрібні космічні війська?

Олексій Парновський: Нині є міжнародний договір по трафіку зброї, який забороняє розміщення озброєння в космосі. За умовами цього договору військові можуть отримувати дані космічної розвідки, використовувати космічний військовий зв'язок та навігацію. Одним із варіантів війни в космосі є збиття розвідувального супутника ворогуючої країни, який пролітає над територією вашої держави. Інший варіант це так званий проєкт “Зоряні війни”. У випадку ядерної війни у космос запускають балістичні міжконтинентальні ракети, а щоб їх збити використовують ракети-перехоплювачі. Також це може бути спроба заглушення каналу передачі даних, засліплення оптичного супутника лазером тощо.

Катерина Даценко: Торік у березні в ЗМІ з’явилася інформація, що Україна за 5 років планує отримати космічне угруповання з трьох супутників для використання з військовою метою. Чи можливо це за такий час?


Олексій Парновський: Якщо сконцентрувати увагу на цьому завданні, то за 5 років запустити три супутники досить реально. Втім, загальнодержавна космічна програма протягом цих п'яти років передбачає також створення 6-7 космічно-ракетних комплексів, а також 11 космічних апаратів.