Зараз в ефірі:

РОБОТА ЯК ГОЛОВНА ФОРМУЛА ЖИТТЯ

16.01.2018
РОБОТА ЯК ГОЛОВНА ФОРМУЛА ЖИТТЯ

Він навчився всього до війни, але тільки побувавши у пеклі зрозумів як потрібно використовувати свій Богом даний талант. Для нас реально все і навіть запросити у гості такого талановитого художника як Юрій Писарчук.

 

 

 

 

Андрій Козінчук: Всім доброго вечора! До вас повертається передача «Ветерано Бізнес» на найкращій радіохвилі Армія ФМ. Я вітаю всю країну з виходом із Новорічної коми. Свят багато у нас. Не всім це подобається, особливо бізнесу. І того деякий бізнес казав, що в ніч з 31 – го на перше має бути вихідними. Враховуючи, що ми передача про бізнес, ми підтримуємо всіх людей, які вийшли зі свят. А хлопці в АТО точно не святкували, а працювали, бо я в Києві, мені тут безпечно і тепло. Друзі, сьогодні я запросив дуже крутяцьку людину і він як не дивно ветеран. Сьогодні ми будемо говорити про те, як зробити своє хобі, чи може таланти… перетворити це в бабло.  У мене сьогодні в гостях Юрій Писарчук, якого всі люди знають як Гібона. Привіт Юро!  

Юрій Писарчук:  Привет всем!  

Андрій Козінчук: Ти дуже до нас довго йшов. Я дуже давно тебе кликав. Десь півтора місяці. Мені дуже приємно що ти тут. І нам є сьогодні про що поговорити. Але перед тим як розпочнемо, я хочу передати привітання з днем народження прекрасній людині, красивій дівчині і професіоналу, військовому психологу Ользі Швець. Яка не зважаючи на всю трагікомічність ветерана, до сих пір турбується про нас і піклується, чогось до сих пір нас поважає. Олю з Днем Народження!

Юрій Писарчук:   Я присоединяюсь, Олечка с Днем Рождения!

Андрій Козінчук: Тепер можемо переходити до нашої справи. У нашій передачі задають не самі прості питання, але я впевнений що ти витримаєш. Отже, Скажи мені будь ласка що таке Юрій Писарчук до війни?

Юрій Писарчук:  В первую очередь, семьянин, отец, ну и наверное маленький предприниматель, человек который старается воплотить свою мечту в реальность. Я всегда хотел свою маленькую мастерскую которая будет делать безумно крутой тюнинг автомобилей. Ну и к этому стремился и старался прийти.

Андрій Козінчук:  Ти цим займався до війни?

Юрій Писарчук:  Да. На протяжении 10 долгих лет  работал по автомаляркам. Ресовал аэрограцию. Что – то там пробовал тюнить. Потом был период когда открыл свою маленькую мастерскую. И на гаражах по тихонечко заработал.

Андрій Козінчук: Круто. От бачте, в гаражах можна не тільки бухати і розказувати анекдоти, а ще можна щось робити і це дуже приємно. Потім прийшла війна і ти пішов погуляти на війну?

Юрій Писарчук:  Да. Было дело.

Андрій Козінчук: І який підрозділ ти для себе вибрав?

Юрій Писарчук: Наверное военная лотерея выбрала больше… Меня определили в 30-ю механизированную бригаду. Чем я очень горжусь. Тем составом ребят с которыми довелось служить всем. Пацаны всем вам привет! Крепко обнимаю.

Андрій Козінчук: Ти з самого початку пішов? Так?

Юрій Писарчук: Я еще когда было злостное качание в Крыму, пошел в военкомат, написал заявление что очень – очень хочу. Долго меня в военкомат не звал к себе. Потом был период я пытался приписатся в батальйон Донбас. Но как – то батальйон Донбас не успел меня приписать к себе. Позвонили с военкомата, спросили хочу ли я еще к  ним. Я сказал что конечно хочу. Ну и погнали.

Андрій Козінчук:  На рахунок воєнної лотереї. Здається нам інколи що то воєнком інколи щось грає… Але мені здається що крім воєнкома є ще доля випадку така. Саме тобі вона потрапила, що ти попав саме до 30-ї бригади. Чи можна сказати що тобі було служити комфортно?

Юрій Писарчук: В моем смысле, военная лотерея сыграл на сколько можно было хорошо. То есть, получилось так, что я попал на учебку с теми ребятами с которыми были похожие взгляды на жизнь. Было желание вместе отправляться в одно подразделение. Там уже не было столь важно куда конкретно. Больше был интерес, что бы отправили всех месте как мы сгруппировались в учебке. В конечном итоге нам удалось убедить товарищей которые нас отправляли, всех скопом запихнуть в одно подразделение.

Андрій Козінчук: Чи було в тебе безпосередньо на самій війні задумки чи думки взагалі про те, чим ти будеш займатися після війни?

Юрій Писарчук: Там как бы особо времени думать на эту тему не было. Хотя припомню случай когда у нас был такой интересный разговор в блиндаже, давайте мол откроем кафе – бар Блиндаж. Что бы обязательно были низкие потолки, неудобные сиденья, все пьют из суровых кружек и все тому подобное. Все было на уровне шутки. Хотя, думаю, на сегодня подобные заведения существуют. А если серьезно размышлять, то больше были такие мысли, победим войну, а там посмотрим.       

Андрій Козінчук:  Я з тобою також погоджуюсь, бо в нас все було дуже різним але було от - що буде далі коли ми повернемось. Думки були саме… от щось треба зробити. Не просто повернусь і буду бухати. А на рахунок низьких стель і стільчиків, то ціла наука як зробити в тому закладі час знаходження там. Наприклад, всім улюблений ресторан Макдональдс, який в принципі не є рестораном, форма стільчиків спеціально зроблена так, щоб люди не могли там довго бути. Там є такі пуфики що схожі на табуретки, які не соваються. От це найшвидша така зона. Щоб людина втопила бутер, запила кока-колою. Дуже довго вони до цього йшли. Підключали науку і врешті, вийшло що вийшло. Ну це відступ… Повернувся ти з війни, я всім задаю це запитання, як воно тобі було повертатися? Цей процес.

Юрій Писарчук: Ну у меня процесс такой был достаточно долгий. Иногда плавно перетекающий из одной фазы в другую. При возвращении у меня был период я пошел работать инструктором. Одно время участвовал в одной программе по подготовке бойцов в условиях стресс – реакций. Меня долго еще тянуло назад. Мне нужно было быть полезным максимально, для армии. Я искал для этого все возможные варианты как и чего. В кончном итоге, долго проработав инструктором даже пошел подписывать  контакт в погран отряд. Ну по поводу моего физсостояния, в смысле по здоровью сказали извини дружище ты нам не подходишь.

Андрій Козінчук: Тут треба подумати чи казати що от уроди чи от дякую.

Юрій Писарчук: Я до сих пор не могу склонится ни к одной из сторон. С одной стороны немного обидно как это меня такого красивого не взяли, а с другой стороны возможно это было правильно.

Андрій Козінчук: Це був якийсь поштовх до наступного твого шляху?

Юрій Писарчук: У меня как раз в тот период начались рецидивы по здоровью. Поштовх у меня был уже потом, после всего этого счастья. Потому, пол года посланявшись по больничкам, уже потом началась какая – то активная деятельность.

Андрій Козінчук: І от ми вже підійшли до цього. Скажи свій статус! Як тебе можна описати?

Юрій Писарчук: Художник, аэрографист, дизайнер, я не знаю… творческий человек как – то так.

Андрій Козінчук:  Що э твій продукт?

Юрій Писарчук: В первую очередь это аэрография. Мне хотелось бы это дело максимально развивать и раскручивать. Это прекрассная штука которой у нас на самом деле очень мало. Не все это дело понимают. Еще у меня есть работа по брендированию, лгоготипам и всем таким вещам. Это больше для того, что бы забить вот тот кусок времени который нету клиентов на аэрографию и соответственно с этого я тоже зарабатываю.

Андрій Козінчук: Кажуть, що художник має бути голодним. Мені здається, що якщо у художника є лишніх 2 мільйони доларів то це не означає, що він постійно буде наїдатися. Якщо художник робить якісь дуже круті речі, то він заслуговує бути визнаним за життя. А не як Вангог.

Юрій Писарчук: На самом деле таких примеров и случаев очень много. Я большой противник того что кто – то вообще должен быть голодным. Любая профессия должна оплачиватся ну и должно быть четкое понимание того, что бы человек не делал, за это надо платить.

Андрій Козінчук: В мене зараз дурнее та банальнее питання. Чи не робив ти аерографію на БЕХе …

Юрій Писарчук: Там аэрогрфа не было я там пацюкал кисточкой по БМП. Собственно, у меня БМП был разресованный в Панду. Там кучу матюков выслушал. То есть это было.

Андрій Козінчук: Можеш дуже коротко про панду цю розказати?

Юрій Писарчук: Еще в период Степновки, к нам как – то приехала посылка. Не знаю каким образом она к на добралась… Меня попросил товарищ что бы я забрал его посылку. Беру, нахожу эту посылку, открываю и вижу что там лежит большой плюшевый медведь. Примерно метр на метр. Прям подушка – поспать. Я и думал, почему не что – то полезное, а именно панда. Я приношу эту панду тогда мы еще не понимали все темы с детскими рисунками. Тогда все это только началось. Дотаскиваю я до своего БМП эту прекрасную штуку. Ложу в БМП. Пацаны смотрят на меня и спрашивают – а что это? Я говорю – Панда! А дальше что? Я сказал что поездит еще с ними пока не пересечемся с человеком. Каждую уборку кто – то из парней доставал эту панду и пытался выкинуть. Кто – то её находил и обратно запихивал. В конечном итоге эта Панда пыталась сбежать от нас несколько раз и только под Миусинском она досталась Жене. Он приехал и сказал так это ж моя игрушка. Таким образом эта Панда стала у нас  символом подразделения.

Андрій Козінчук: Вона символ підрозділу і пройшла свій бойовий шлях.

Юрій Писарчук: Панда УБД однозначно. Она даже периодически ездит в отпуск. Она до сих пор служит. Люди из химчистки смотрят на нас странно когда мы её приносим чистить.

Андрій Козінчук: Я бачу шеврон. Ця панда увіковічена. Чия ця ідея ? Ваша?

Юрій Писарчук: Так.

Андрій Козінчук: Як ти думаєш, ти ж міг бути менеджером по продажам, персонажем у якомусь банку… і там же напевно було б простіше. Але ти все ж пішов за своєю мрією та талантом. Чому саме так?

Юрій Писарчук: Дело в том, что период офиса в моей жизни тоже был. Мне как любому молодому дизайнеру после университета нужно было набирать практику… Самый простой путь для художника наработать портфолио это полиграфия. Но сидя в офисе меня нагнетал момент конвеерного режима. Тоже искусство не несколько притерное.

Андрій Козінчук: Чи є там творчість у цьому замовленні?

Юрій Писарчук: В любом случае в зависимости от самого заказа, есть определенный люфт. Кто – то из заказчиков приходит и говорит что ему нужен логотип и что бы на нем было то – то. И вот, у тебя есть ТЗ и ты за него уже выскочить не можешь. Но бывает и такое что приходят люди и говорят – предложите нам что – то, мы доверяем вашему вкусу. Это заказчики с которыми приятней всего работать.

Андрій Козінчук: По інтернету вже довго гуляє ролик там де дизайнера просять намалювати сім перпендикулярних ліній… Чи було в тебе щось на кшталт цього.

Юрій Писарчук: Этот мем родился не просто так. На самом деле, это может быть не только у художника. Это может быть у любого человека который сталкивается с минимальным творчеством. С заказом по ТЗ. У всех профессий такое бывает. У тех же режисера монтажа происходит такая же история – ты выкинул какой – то минимальный набросок, а тебе говорят – ну поиграйтесь с цветами… Когда такое происходит, я обычно человеку даю раскладку цветов и говорю вот – тыкните где мне поиграться. И такая же тема в дизайне – вот, что – то шрифт не тот. Я тогда ношу портативную библиотеку на флехе в 30 000 шрифтов и прошу выбрать.

Андрій Козінчук: Скажи мені, що треба зробити, щоб стати тобою? Щоб навчитися робити так як ти?

Юрій Писарчук: Я долго не мог определить для себя чем отличается художник самоучка от художника вообще. Недавно услыхал прекрасную формулировку – рисовать может каждый, главное для этого желание. Но если мы говорим про проф.продукт, то для этого нужно обучатся. Те знания которые дают в худ. школе, в институте, к ним можно прийти опытным путем, но на это будет затрачено много времени. И второе, в век распространения информации, не всегда понятно, где информация правильная. Можно посмотреть по ютубу ролики, но не всегда из этого отфильтруешь что из этого правильно а что нет. Я бы советовал все таки учится у кого – то.

Андрій Козінчук: А ти вчився?

Юрій Писарчук: После того как в детстве долго разрисовывал балончиком стенки а потом их же смывал, мама сказала что хватит заниматся ерундой и пошли в худ. школу.  Я отдал 5 лет худ. школе. Технику рисования я получил там. В конечном итоге, уже поступив в институт, там уже продолжал это дело.

Андрій Козінчук: Зараз ти вчишся? 

Юрій Писарчук: Процес становления профессионала заключается в том, что ты постоянно чему – то учишься. В аэрографии это может быть шикарно поставленная техника, но химия и технология самой покраски каждый день изменяются. Нужно быть немного химиком как минимум технологом. Там достаточно интересный процесс.

Андрій Козінчук:  У нас все ж таки передача про бізнес і мені цікаво,   чи можна жити за це? 

Юрій Писарчук: Конечно можно. Это тот кусок хлеба который всегда востребован. Сколько будут существовать автомобили, столько будут мыслей в голове.

Андрій Козінчук:  Це ж питання індивідуальності…

Юрій Писарчук: В основном человек хочет выделится как – то. Есть еще вариант брендирования. Тут конечно выигрывает пленка. Тут просто – приехали, поклеели и уехали. 

Андрій Козінчук:   Я знаю, що військові наші дуже люблять орендування різні. Чи є в тебе магазин чи інтернет сторінка? Як ти продаєш себе?

Юрій Писарчук: На даний момент кроме фейсбука у меня ничего нету. Работает сарафанное радио и в приципе, то качество которое я делаю, люди просто передают что это качественно.

Андрій Козінчук: Тобто, люди знаходять тебе в фейсбуці і пишуть, я хочу щось…

Юрій Писарчук: как правило мы встречаемся, человек пересылает то, что хочет… Созваниваемся или видимся сразу у мастерской.

Андрій Козінчук:   В тебе є своя майстерня?

Юрій Писарчук: На данный момент небольшая мастерская у меня присутствует, на Шулявке. Это институт менеджмента. На территории маленького спортзальчика это комнатка 2 на 2. Это то помещение что дает возможность разрисовывать предметно. Если касается автомобилей, то тут еще стоит вопрос, о том, что бы приезжять либо на арендованный бокс либо к кому – то просится на автомалярку.

Андрій Козінчук: Давно ти почав зброю розмальовувати?

Юрій Писарчук: Началось все с того, что Льонька Остальцев захотел приукрасить свою Матильду. Я сказал – давай попробуем. Я нашел тот материал что будет достаточно долго держатся в суровых условиях. Все таки это не войсковой автомат… Тут был хороший выбор материалов. После этого Льоня выставил в интернете и похвастался какой у него есть классный кореш. И понеслась.

Андрій Козінчук: Це правда що він відмовився наносити профіль міністра оборони на автомат?

Юрій Писарчук: Конечно.  

Андрій Козінчук: Що мене вражає, сама зброя красива. Тобі жінки ще не замовляли зброю?

Юрій Писарчук: Женщины еще нет. У меня, девчонки иногда просят суровые подарки для суровых пацанов но это больше к разряду термокружки к камуфляжу и т. Д.    

Андрій Козінчук: Незабаром 14 - те лютого, якщо у вас немає ідеї для подарунку то знайте, завжди є Юра.  Чи є в тебе творче натхнення, чи в тебе все вже як технологічний процес ?

Юрій Писарчук: Муза посещает и уходит, а этот процесс есть всегда. Тут нужно себя пересиливать. Тут помогает проэктирование того, что мы будем делать изначально.

Андрій Козінчук: Чи слідкуєш ти за своїм колегами? Чи є якась спільнота? Чи є якісь художники з якими ти тусуєшся?

Юрій Писарчук: Я в плане людей, с художниками общался больше до войны. Как – то так получилось.

Андрій Козінчук: А є якісь авторитети із сучасних художників?

Юрій Писарчук: Да. Конечно. В плане автодизайна есть гуру Чип Фузет от которого я тащусь. Я обязательно слежу за новыми тенденциями художников что на хорошем мировом уровне. Хочется, что бы мой продукт не сильно отличался от того, что делают такие люди.

Андрій Козінчук: Чи плануєш ти виставки?

Юрій Писарчук: Да. Я планирую, но думаю, что это будет какой – то период становления нормальной мастерской. У меня была выставка. Самая первая – я рисовал ретро автомобили, на холсте и маслом. Это было в начале, но тем не менее она мне запомнилась больше всего.

Андрій Козінчук: Чи э в тебе рейтери? Ті, що зневажають твій продукт?

Юрій Писарчук: Хейтеров у меня как таковых нету, у меня есть умники. Которые говорят, а есть ОРУЖЕЙНАЯ краска. Это типа круто. Я могу сказать, что могу взять любую твердую и подготовленную поверхность и качественно нанести и это будет тоже там… КОРАБЕЛЬНАЯ краска. Вот это больше меня вымаражевает.

Андрій Козінчук:  Чи відвідував ти колись музей сучасного мистецтва?

Юрій Писарчук:  Нет. Я в этом плане приверженец максимальной классики. Для меня посетить чью – то графику будет интересней чем посмотреть на червячка. Потому я не трачу времени и просто не посещаю.

Андрій Козінчук: Люди – хочете краси – шукайте в фейсбуці Юрій Гібончук. У нього красива мавпа н аватарці зображена. Замовляйте чи просто подивіться на його роботи. Вони прекрасні. Традиційно ми передаємо вітання.

Юрій Писарчук: целую свою жену. Спасибо что отпустила на эфир. Передаю привет пацанам, что находятся на фронте, ну и пацанам с которыми служил. Спасибо огромное. 30-ка привет всем!

 

Андрій Козінчук: Всім доброго вечора! До вас повертається передача «Ветерано Бізнес» на найкращій радіохвилі Армія ФМ. Я вітаю всю країну з виходом із Новорічної коми. Свят багато у нас. Не всім це подобається, особливо бізнесу. І того деякий бізнес казав, що в ніч з 31 – го на перше має бути вихідними. Враховуючи, що ми передача про бізнес, ми підтримуємо всіх людей, які вийшли зі свят. А хлопці в АТО точно не святкували, а працювали, бо я в Києві, мені тут безпечно і тепло. Друзі, сьогодні я запросив дуже крутяцьку людину і він як не дивно ветеран. Сьогодні ми будемо говорити про те, як зробити своє хобі, чи може таланти… перетворити це в бабло.  У мене сьогодні в гостях Юрій Писарчук, якого всі люди знають як Гібона. Привіт Юро!  

Юрій Писарчук:  Привет всем!  

Андрій Козінчук: Ти дуже до нас довго йшов. Я дуже давно тебе кликав. Десь півтора місяці. Мені дуже приємно що ти тут. І нам є сьогодні про що поговорити. Але перед тим як розпочнемо, я хочу передати привітання з днем народження прекрасній людині, красивій дівчині і професіоналу, військовому психологу Ользі Швець. Яка не зважаючи на всю трагікомічність ветерана, до сих пір турбується про нас і піклується, чогось до сих пір нас поважає. Олю з Днем Народження!

Юрій Писарчук:   Я присоединяюсь, Олечка с Днем Рождения!

Андрій Козінчук: Тепер можемо переходити до нашої справи. У нашій передачі задають не самі прості питання, але я впевнений що ти витримаєш. Отже, Скажи мені будь ласка що таке Юрій Писарчук до війни?

Юрій Писарчук:  В первую очередь, семьянин, отец, ну и наверное маленький предприниматель, человек который старается воплотить свою мечту в реальность. Я всегда хотел свою маленькую мастерскую которая будет делать безумно крутой тюнинг автомобилей. Ну и к этому стремился и старался прийти.

Андрій Козінчук:  Ти цим займався до війни?

Юрій Писарчук:  Да. На протяжении 10 долгих лет  работал по автомаляркам. Ресовал аэрограцию. Что – то там пробовал тюнить. Потом был период когда открыл свою маленькую мастерскую. И на гаражах по тихонечко заработал.

Андрій Козінчук: Круто. От бачте, в гаражах можна не тільки бухати і розказувати анекдоти, а ще можна щось робити і це дуже приємно. Потім прийшла війна і ти пішов погуляти на війну?

Юрій Писарчук:  Да. Было дело.

Андрій Козінчук: І який підрозділ ти для себе вибрав?

Юрій Писарчук: Наверное военная лотерея выбрала больше… Меня определили в 30-ю механизированную бригаду. Чем я очень горжусь. Тем составом ребят с которыми довелось служить всем. Пацаны всем вам привет! Крепко обнимаю.

Андрій Козінчук: Ти з самого початку пішов? Так?

Юрій Писарчук: Я еще когда было злостное качание в Крыму, пошел в военкомат, написал заявление что очень – очень хочу. Долго меня в военкомат не звал к себе. Потом был период я пытался приписатся в батальйон Донбас. Но как – то батальйон Донбас не успел меня приписать к себе. Позвонили с военкомата, спросили хочу ли я еще к  ним. Я сказал что конечно хочу. Ну и погнали.

Андрій Козінчук:  На рахунок воєнної лотереї. Здається нам інколи що то воєнком інколи щось грає… Але мені здається що крім воєнкома є ще доля випадку така. Саме тобі вона потрапила, що ти попав саме до 30-ї бригади. Чи можна сказати що тобі було служити комфортно?

Юрій Писарчук: В моем смысле, военная лотерея сыграл на сколько можно было хорошо. То есть, получилось так, что я попал на учебку с теми ребятами с которыми были похожие взгляды на жизнь. Было желание вместе отправляться в одно подразделение. Там уже не было столь важно куда конкретно. Больше был интерес, что бы отправили всех месте как мы сгруппировались в учебке. В конечном итоге нам удалось убедить товарищей которые нас отправляли, всех скопом запихнуть в одно подразделение.

Андрій Козінчук: Чи було в тебе безпосередньо на самій війні задумки чи думки взагалі про те, чим ти будеш займатися після війни?

Юрій Писарчук: Там как бы особо времени думать на эту тему не было. Хотя припомню случай когда у нас был такой интересный разговор в блиндаже, давайте мол откроем кафе – бар Блиндаж. Что бы обязательно были низкие потолки, неудобные сиденья, все пьют из суровых кружек и все тому подобное. Все было на уровне шутки. Хотя, думаю, на сегодня подобные заведения существуют. А если серьезно размышлять, то больше были такие мысли, победим войну, а там посмотрим.       

Андрій Козінчук:  Я з тобою також погоджуюсь, бо в нас все було дуже різним але було от - що буде далі коли ми повернемось. Думки були саме… от щось треба зробити. Не просто повернусь і буду бухати. А на рахунок низьких стель і стільчиків, то ціла наука як зробити в тому закладі час знаходження там. Наприклад, всім улюблений ресторан Макдональдс, який в принципі не є рестораном, форма стільчиків спеціально зроблена так, щоб люди не могли там довго бути. Там є такі пуфики що схожі на табуретки, які не соваються. От це найшвидша така зона. Щоб людина втопила бутер, запила кока-колою. Дуже довго вони до цього йшли. Підключали науку і врешті, вийшло що вийшло. Ну це відступ… Повернувся ти з війни, я всім задаю це запитання, як воно тобі було повертатися? Цей процес.

Юрій Писарчук: Ну у меня процесс такой был достаточно долгий. Иногда плавно перетекающий из одной фазы в другую. При возвращении у меня был период я пошел работать инструктором. Одно время участвовал в одной программе по подготовке бойцов в условиях стресс – реакций. Меня долго еще тянуло назад. Мне нужно было быть полезным максимально, для армии. Я искал для этого все возможные варианты как и чего. В кончном итоге, долго проработав инструктором даже пошел подписывать  контакт в погран отряд. Ну по поводу моего физсостояния, в смысле по здоровью сказали извини дружище ты нам не подходишь.

Андрій Козінчук: Тут треба подумати чи казати що от уроди чи от дякую.

Юрій Писарчук: Я до сих пор не могу склонится ни к одной из сторон. С одной стороны немного обидно как это меня такого красивого не взяли, а с другой стороны возможно это было правильно.

Андрій Козінчук: Це був якийсь поштовх до наступного твого шляху?

Юрій Писарчук: У меня как раз в тот период начались рецидивы по здоровью. Поштовх у меня был уже потом, после всего этого счастья. Потому, пол года посланявшись по больничкам, уже потом началась какая – то активная деятельность.

Андрій Козінчук: І от ми вже підійшли до цього. Скажи свій статус! Як тебе можна описати?

Юрій Писарчук: Художник, аэрографист, дизайнер, я не знаю… творческий человек как – то так.

Андрій Козінчук:  Що э твій продукт?

Юрій Писарчук: В первую очередь это аэрография. Мне хотелось бы это дело максимально развивать и раскручивать. Это прекрассная штука которой у нас на самом деле очень мало. Не все это дело понимают. Еще у меня есть работа по брендированию, лгоготипам и всем таким вещам. Это больше для того, что бы забить вот тот кусок времени который нету клиентов на аэрографию и соответственно с этого я тоже зарабатываю.

Андрій Козінчук: Кажуть, що художник має бути голодним. Мені здається, що якщо у художника є лишніх 2 мільйони доларів то це не означає, що він постійно буде наїдатися. Якщо художник робить якісь дуже круті речі, то він заслуговує бути визнаним за життя. А не як Вангог.

Юрій Писарчук: На самом деле таких примеров и случаев очень много. Я большой противник того что кто – то вообще должен быть голодным. Любая профессия должна оплачиватся ну и должно быть четкое понимание того, что бы человек не делал, за это надо платить.

Андрій Козінчук: В мене зараз дурнее та банальнее питання. Чи не робив ти аерографію на БЕХе …

Юрій Писарчук: Там аэрогрфа не было я там пацюкал кисточкой по БМП. Собственно, у меня БМП был разресованный в Панду. Там кучу матюков выслушал. То есть это было.

Андрій Козінчук: Можеш дуже коротко про панду цю розказати?

Юрій Писарчук: Еще в период Степновки, к нам как – то приехала посылка. Не знаю каким образом она к на добралась… Меня попросил товарищ что бы я забрал его посылку. Беру, нахожу эту посылку, открываю и вижу что там лежит большой плюшевый медведь. Примерно метр на метр. Прям подушка – поспать. Я и думал, почему не что – то полезное, а именно панда. Я приношу эту панду тогда мы еще не понимали все темы с детскими рисунками. Тогда все это только началось. Дотаскиваю я до своего БМП эту прекрасную штуку. Ложу в БМП. Пацаны смотрят на меня и спрашивают – а что это? Я говорю – Панда! А дальше что? Я сказал что поездит еще с ними пока не пересечемся с человеком. Каждую уборку кто – то из парней доставал эту панду и пытался выкинуть. Кто – то её находил и обратно запихивал. В конечном итоге эта Панда пыталась сбежать от нас несколько раз и только под Миусинском она досталась Жене. Он приехал и сказал так это ж моя игрушка. Таким образом эта Панда стала у нас  символом подразделения.

Андрій Козінчук: Вона символ підрозділу і пройшла свій бойовий шлях.

Юрій Писарчук: Панда УБД однозначно. Она даже периодически ездит в отпуск. Она до сих пор служит. Люди из химчистки смотрят на нас странно когда мы её приносим чистить.

Андрій Козінчук: Я бачу шеврон. Ця панда увіковічена. Чия ця ідея ? Ваша?

Юрій Писарчук: Так.

Андрій Козінчук: Як ти думаєш, ти ж міг бути менеджером по продажам, персонажем у якомусь банку… і там же напевно було б простіше. Але ти все ж пішов за своєю мрією та талантом. Чому саме так?

Юрій Писарчук: Дело в том, что период офиса в моей жизни тоже был. Мне как любому молодому дизайнеру после университета нужно было набирать практику… Самый простой путь для художника наработать портфолио это полиграфия. Но сидя в офисе меня нагнетал момент конвеерного режима. Тоже искусство не несколько притерное.

Андрій Козінчук: Чи є там творчість у цьому замовленні?

Юрій Писарчук: В любом случае в зависимости от самого заказа, есть определенный люфт. Кто – то из заказчиков приходит и говорит что ему нужен логотип и что бы на нем было то – то. И вот, у тебя есть ТЗ и ты за него уже выскочить не можешь. Но бывает и такое что приходят люди и говорят – предложите нам что – то, мы доверяем вашему вкусу. Это заказчики с которыми приятней всего работать.

Андрій Козінчук: По інтернету вже довго гуляє ролик там де дизайнера просять намалювати сім перпендикулярних ліній… Чи було в тебе щось на кшталт цього.

Юрій Писарчук: Этот мем родился не просто так. На самом деле, это может быть не только у художника. Это может быть у любого человека который сталкивается с минимальным творчеством. С заказом по ТЗ. У всех профессий такое бывает. У тех же режисера монтажа происходит такая же история – ты выкинул какой – то минимальный набросок, а тебе говорят – ну поиграйтесь с цветами… Когда такое происходит, я обычно человеку даю раскладку цветов и говорю вот – тыкните где мне поиграться. И такая же тема в дизайне – вот, что – то шрифт не тот. Я тогда ношу портативную библиотеку на флехе в 30 000 шрифтов и прошу выбрать.

Андрій Козінчук: Скажи мені, що треба зробити, щоб стати тобою? Щоб навчитися робити так як ти?

Юрій Писарчук: Я долго не мог определить для себя чем отличается художник самоучка от художника вообще. Недавно услыхал прекрасную формулировку – рисовать может каждый, главное для этого желание. Но если мы говорим про проф.продукт, то для этого нужно обучатся. Те знания которые дают в худ. школе, в институте, к ним можно прийти опытным путем, но на это будет затрачено много времени. И второе, в век распространения информации, не всегда понятно, где информация правильная. Можно посмотреть по ютубу ролики, но не всегда из этого отфильтруешь что из этого правильно а что нет. Я бы советовал все таки учится у кого – то.

Андрій Козінчук: А ти вчився?

Юрій Писарчук: После того как в детстве долго разрисовывал балончиком стенки а потом их же смывал, мама сказала что хватит заниматся ерундой и пошли в худ. школу.  Я отдал 5 лет худ. школе. Технику рисования я получил там. В конечном итоге, уже поступив в институт, там уже продолжал это дело.

Андрій Козінчук: Зараз ти вчишся? 

Юрій Писарчук: Процес становления профессионала заключается в том, что ты постоянно чему – то учишься. В аэрографии это может быть шикарно поставленная техника, но химия и технология самой покраски каждый день изменяются. Нужно быть немного химиком как минимум технологом. Там достаточно интересный процесс.

Андрій Козінчук:  У нас все ж таки передача про бізнес і мені цікаво,   чи можна жити за це? 

Юрій Писарчук: Конечно можно. Это тот кусок хлеба который всегда востребован. Сколько будут существовать автомобили, столько будут мыслей в голове.

Андрій Козінчук:  Це ж питання індивідуальності…

Юрій Писарчук: В основном человек хочет выделится как – то. Есть еще вариант брендирования. Тут конечно выигрывает пленка. Тут просто – приехали, поклеели и уехали. 

Андрій Козінчук:   Я знаю, що військові наші дуже люблять орендування різні. Чи є в тебе магазин чи інтернет сторінка? Як ти продаєш себе?

Юрій Писарчук: На даний момент кроме фейсбука у меня ничего нету. Работает сарафанное радио и в приципе, то качество которое я делаю, люди просто передают что это качественно.

Андрій Козінчук: Тобто, люди знаходять тебе в фейсбуці і пишуть, я хочу щось…

Юрій Писарчук: как правило мы встречаемся, человек пересылает то, что хочет… Созваниваемся или видимся сразу у мастерской.

Андрій Козінчук:   В тебе є своя майстерня?

Юрій Писарчук: На данный момент небольшая мастерская у меня присутствует, на Шулявке. Это институт менеджмента. На территории маленького спортзальчика это комнатка 2 на 2. Это то помещение что дает возможность разрисовывать предметно. Если касается автомобилей, то тут еще стоит вопрос, о том, что бы приезжять либо на арендованный бокс либо к кому – то просится на автомалярку.

Андрій Козінчук: Давно ти почав зброю розмальовувати?

Юрій Писарчук: Началось все с того, что Льонька Остальцев захотел приукрасить свою Матильду. Я сказал – давай попробуем. Я нашел тот материал что будет достаточно долго держатся в суровых условиях. Все таки это не войсковой автомат… Тут был хороший выбор материалов. После этого Льоня выставил в интернете и похвастался какой у него есть классный кореш. И понеслась.

Андрій Козінчук: Це правда що він відмовився наносити профіль міністра оборони на автомат?

Юрій Писарчук: Конечно.  

Андрій Козінчук: Що мене вражає, сама зброя красива. Тобі жінки ще не замовляли зброю?

Юрій Писарчук: Женщины еще нет. У меня, девчонки иногда просят суровые подарки для суровых пацанов но это больше к разряду термокружки к камуфляжу и т. Д.    

Андрій Козінчук: Незабаром 14 - те лютого, якщо у вас немає ідеї для подарунку то знайте, завжди є Юра.  Чи є в тебе творче натхнення, чи в тебе все вже як технологічний процес ?

Юрій Писарчук: Муза посещает и уходит, а этот процесс есть всегда. Тут нужно себя пересиливать. Тут помогает проэктирование того, что мы будем делать изначально.

Андрій Козінчук: Чи слідкуєш ти за своїм колегами? Чи є якась спільнота? Чи є якісь художники з якими ти тусуєшся?

Юрій Писарчук: Я в плане людей, с художниками общался больше до войны. Как – то так получилось.

Андрій Козінчук: А є якісь авторитети із сучасних художників?

Юрій Писарчук: Да. Конечно. В плане автодизайна есть гуру Чип Фузет от которого я тащусь. Я обязательно слежу за новыми тенденциями художников что на хорошем мировом уровне. Хочется, что бы мой продукт не сильно отличался от того, что делают такие люди.

Андрій Козінчук: Чи плануєш ти виставки?

Юрій Писарчук: Да. Я планирую, но думаю, что это будет какой – то период становления нормальной мастерской. У меня была выставка. Самая первая – я рисовал ретро автомобили, на холсте и маслом. Это было в начале, но тем не менее она мне запомнилась больше всего.

Андрій Козінчук: Чи э в тебе рейтери? Ті, що зневажають твій продукт?

Юрій Писарчук: Хейтеров у меня как таковых нету, у меня есть умники. Которые говорят, а есть ОРУЖЕЙНАЯ краска. Это типа круто. Я могу сказать, что могу взять любую твердую и подготовленную поверхность и качественно нанести и это будет тоже там… КОРАБЕЛЬНАЯ краска. Вот это больше меня вымаражевает.

Андрій Козінчук:  Чи відвідував ти колись музей сучасного мистецтва?

Юрій Писарчук:  Нет. Я в этом плане приверженец максимальной классики. Для меня посетить чью – то графику будет интересней чем посмотреть на червячка. Потому я не трачу времени и просто не посещаю.

Андрій Козінчук: Люди – хочете краси – шукайте в фейсбуці Юрій Гібончук. У нього красива мавпа н аватарці зображена. Замовляйте чи просто подивіться на його роботи. Вони прекрасні. Традиційно ми передаємо вітання.

Юрій Писарчук: целую свою жену. Спасибо что отпустила на эфир. Передаю привет пацанам, что находятся на фронте, ну и пацанам с которыми служил. Спасибо огромное. 30-ка привет всем!

 

Слухайте ефір за посиланням: https://soundcloud.com/armyfm/veterano-bznes150118

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток