Міста-герої України: Буча
Місто, що зазнало страшних руйнувань, кількість жертв котрих лякає своїми цифрами. Місто, що є свідком звірств російських загарбників. 24 лютого 2022 року Буча однією з перших опинилася у гарячій фазі наступу ворожих російських військ.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, у рамках наступу на Київ, окупаційні війська рф намагалися контролювати Бучу, Ірпінь та Гостомель, щоб оточити українську столицю Київ із заходу. Російські військові на важкій техніці потрапили до Бучі зранку 27 лютого, того ж дня ракета потрапила у житловий будинок, а міський голова повідомив про перших загиблих.
Російські танки прорвались в центр Бучі, а російська артилерія бомбардувала місто, пошкодивши кілька будинків та іншу інфраструктуру. Мешканці повідомили, що через обстріли втратили доступ до води, газу та електрики. Станом на 21 квітня стало відомо про понад 1100 українців, зокрема 40 дітей, яких російські військові вбили під час перебування у Київській області. Українські війська застосували ракетні та артилерійські обстріли, а також авіаудари, щоб зупинити просування російських військ.
Місто Буча перебувало в окупації росіян 33 дні, а 31 березня 2022 року ЗСУ відновили контроль над містом.
За незламність та безперервний опір, 24 березня 2022 року Указом Президента України місту Буча присвоєно почесну відзнаку Місто-герой України.
Місто-герой України — почесна відзнака, встановлена Президентом України 6 березня 2022 для відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Станом на 1 квітня 2022 цією почесною відзнакою нагороджені 10 українських міст.
Кожен тимчасово окупований населений пункт обов'язково буде звільнений.
Довідково: Буча — це адміністративний центр Бучанської міської територіальної громади й Бучанського району Київської області. До 9 лютого 2006 року була селищем міського типу у складі Ірпінської міськради, а до 2020 вважалася містом обласного значення.
Цікавою є історія цього невеликого міста. Вперше в письмових джерелах Буча згадується в 1630 році як село Яблунька, що розташувалось на лівому березі річки Буча. Належало воно польському шляхтичу Лясоті, який отримав ці землі від графа Потоцького за героїзм на військовій службі. Землі обробляли місцеві селяни: вирощували жито, пшеницю, гречку та овочі. Наприкінці XIX століття землі перейшли у володіння поміщиків Красовського, Пиховського та Сагатовського.
За поясненнями бучанського краєзнавця Анатолія Зборовського, назва міста походить від назви однойменної річки. Річка Буча в давнину не була такою спокійною і тихою, як нині, адже колись вона здіймала бучу.
На початку XX століття місто було дачною місцевістю завдяки мішаному лісу, де переважала сосна, чистому повітрю, відсутності туманів та проточному ставку для купання. Дачні ділянки були розташовані поблизу вокзалу. У Бучі діяло товариство благоустрою, головою якого був Семен Борзяковський. Завдяки цьому товариству у Бучі з березня 1909 року розпочав функціонувати базар. Через станцію Буча за добу проходило до 12 пар пасажирських поїздів.
У роки Другої світової війни, під час підготовки до визволення Києва, у грудні 1943 року у Бучі розташувався командний пункт Першого Українського фронту на чолі з генералом армії Ватутіним.
Нині Буча — це великий сучасний масив багатоповерхових будинків і значний приватний сектор. У місті діє п’ять шкіл, одна з яких перша в області українська гімназія, інтернат для дітей-сиріт, 6 дитячих садочків, сучасно облаштована школа мистецтв, 4 бібліотеки, три будинки культури, лікарня, поліклініка тощо.
У Бучі стало традицією відзначати державні та релігійні свята в центрі на новій Київській площі. Гості, які приїжджають у такі дні до міста, зазначають, що свята бучанці відзначають як одна велика родина.
