Було приємно почути вибухи наших мін і уявити "позаплановий політ" наших ворогів, — офіцер-сапер Владислав
Початок широкомасштабного вторгнення росії на Українську землю збігся у нього із першими днями військової служби. До цього він закінчив військову кафедру одного із цивільних вишів, тому мобілізували з подальшим призначенням на офіцерську посаду та ще й у бойовий підрозділ.
З цього починається військова сторінка життя командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти однієї із частин Збройних Сил України лейтенанта Владислава, який нині б'є окупантів.
В основі дій — командна робота
— Після призову та проходження спеціальної підготовки мене направили служити в наш підрозділ, який тоді щойно сформувався, — пригадує офіцер ЗСУ. — Сказати, що було важко, — значить нічого не сказати. Адже про армію я щось знав лише з книжок та кінофільмів. Проте на новому місці швидко освоївся: прийняв посаду та техніку, вивчив підлеглих. Від першого дня постарався створити такі умови служби в підрозділі, що основуються на одній командній роботі.
Назавжди Владислав запам'ятав свій перший виїзд на розмінування та нештатну ситуації, що тоді виникла.
— Наша група саме прибула у визначене місце. Щойно ми розпочали підготовку до розмінування, противник пішов на прорив нашої оборони. Тож довелося тимчасово посилити той підрозділ, до якого прибули на розмінування. Таким чином, перше бойове хрещення пройшов не як сапер, а як піхотинець. Хоча після відбиття ворожого нападу ми таки виконали своє завдання за призначенням, — зауважив армієць.
На його думку, протягом короткого часу служби в бойових умовах він добре зрозумів, що від його роботи, іноді малопомітної, може залежати великий успіх на певній ділянці.
— Ми не маємо права на помилку. Бути сапером — означає насамперед помічати найдрібніші деталі на місцевості та прораховувати в голові тисячі варіантів подальших своїх дій. Коли виходимо із металошукачем, то відсторонюємося від усього, що є на світі, і зосереджуємося на послідовності своїх дій. Також ніколи не можна бути занадто впевненим у собі. Треба буквально все піддавати критичному аналізу, — поділився професійними таємницями захисник України.
Завжди готові до неприємних «сюрпризів» від орків
Доволі часто підрозділу Владислава доводиться ставити мінні загородження за допомогою протитанкових мін.
— Буквально останнього разу ми перекривали шлях бронетехніки противника на одному з вірогідних напрямках його наступу. Як водиться, спокійно ставити протитанкові міни. Та раптом по радіо надійшло повідомлення про активізацію окупантів саме там, де був наш взвод. Довелося пришвидшитися, але завдання виконали. Уже в небезпечному місці нам було приємно почути вибухи наших мін і уявити "позаплановий політ" наших ворогів, — сміється офіцер.
Роботу ж щодо розмінування місцевості українські сапери здебільшого виконують шляхом підриву, аби заощадити час і не ризикувати власним життям.
— Ворожі сапери абсолютно не жаліють нашу землю та свої міни. Їхні хворі думки просто не вкладаються в голові нормальної людини. Наприклад, біля звичайної міни ТМ-62 можуть бути неприємні "сюрпризи". Я ціную життя своїх підлеглих і тому стараюся бути обережним у всьому, — розповідає офіцер.
Іноді інженерно-саперний взвод Владислава працює в безпосередні близькості до противника. Наприклад, одного разу лише 300 метрів відділяли їх від орків. Тому іноді сапери виходять на «прибирання» території в нічний час чи використовують димові завіси.
— Знаю точно, що вороги дуже бояться українських саперів. Адже кожна наша міна означає "мінус танк" чи 3-4 чорні пакети для вбитих рашистів. Тому під час нашої роботи московити намагаються накрити нас мінометами чи іншої артою. Та ми добре навчилися якісно виконувати свої завдання і залишитися неушкодженими. Наостанок скажу за свій підрозділ, що ми не втомилися нищити окупантів і сил у нас вистачить на декілька "других армій", — насамкінець зазначив лейтенант Владислав.
Валентин Столярчук
Дмитро Горбунов
