Це була дуже епічна історія, — інтерв'ю морпіха про оборону Маріуполя та свій полон
Він воював за Маріуполь, був поранений, пройшов полон і став івент-менеджером Veteran Hub. Про другий день народження, 17 днів майже без знеболення зі зламаним тазом та щелепою, невтішні прогнози на реабілітацію та роботу після відновлення — ветеран російсько-української війни Гліб Стрижко розповів ведучим Армія FM Катерині Даценко та Ігорю Козаку.
Про початок широкомасштабного вторгнення
На початку грудня підрозділ морпіха Гліба виїхав у район ООС. Він служив у 1-му окремому батальйоні морської піхоти. Говорить, що це фундамент морської піхоти України. Їхній підрозділ розташовувався трохи північніше Маріуполя.
*Оборону Маріуполя з Північного боку міста тримали бійці 36-ї окремої бригади Морської піхоти.
— Для мене повномасштабне вторгнення розпочалося о 3-й ночі з масованої артатаки. Коли нам сказали, що тривога, ми маємо ставати по позиціях - і весь горизонт запалений роботою РСЗВ. Це було як в якихось ортодоксальних фільмах про війну: дощ, багнюка, дзвенить у вухах. І тоді я вперше побачив таку кількість техніки, що працює, і вже почав звикати до цього свисту.
На ранок 24 лютого Гліб вперше побачив колону російських танків.
— Я ніколи не бачив їх, як вони працюють по нас, горять. Було багато моїх вперше.
За кілька днів підрозділ морпіха прибув у Маріуполь, що вже був поділений на сектори оборони. Підрозділи морської піхоти зайняли меткомбінат ім. Ілліча, який на півночі Маріуполя і про який менше знають.
— Все почалося із шоку. Нас привезли на позиції й дали команду окопатися, адже, сказали, за години чотири-п'ять може прориватися колона. І це була 4 година вечора. Окопатися мали малими піхотними лопатами. Весь березень я провів там. Лише десь на четвертий день прийшло усвідомлення, що розпочалася повномасштабна війна, бо я за цей час не вмикав телефон.
Жартує, що мамі було не звикати, бо вона сама вв'язалась у цю авантюру, адже чоловік, старший син і він, Гліб — військовослужбовці. Широкомасштабне вторгнення вона зустрічала вдома з двома молодшими братами.
— У наймолодшого брата день народження 24 лютого. Певен, він його не забуде ніколи.
*Битва за Маріуполь розпочалася 24 лютого 2022 і тривала 86 днів, 82 з яких — у повному оточенні. З 1 березня 2022 року місто перебувало у блокаді російських окупаційних військ.
Як потрапив у полон
— 10 квітня я дістав поранення. Це мій другий день народження. На початку березня наші командири сказали, що ми в оточенні. Але перебуваючи всередині, я б сказав, що не було відчуття масштабу трагедії. Коли стало відомо, що буде прорив, командир сказав, що виживе той, кого Бог поцілував у чоло. Я вірю в Бога і був переконаний, що мене це не торкнеться.
За весь місяць, як розповів ветеран, хоча і прилітало поруч, і кулі свистіли, але все було гаразд. І в одну з неділь, піднімаючись із 3 на 4 поверх, вийшов на сходовий майданчик і побачив, як цілиться танк та яскравий спалах (як потім з’ясувалося, в будівлю влучила авіабомба).
— У мене було відчуття, ніби я лечу хвилин 40 вниз, хоча це тривало кілька секунд, коли за цей час триповерхова будівля склалась. Лечу і думаю: "Оце отак я помру, не в епічній битві, а отак?". Мене накрило завалом, я думав, що помер. Коли по рації мене почав викликати командир, я відчув що живий, але не міг поворухнутися.
Коли хлопці відкопали Гліба, він не відчував нічого нижче пояса, були пошкоджені зуби, не міг розплющити очі. Пощастило, що тоді на їхній позиції був бойовий медик роти. Він відтягнув морпіха у підвал.
— У цей момент у будівлю, звідки мене відтягли, влучає ще одна авіабомба. Там засипає двох наших хлопців. І він каже: "Вижив двічі, то не маєш права померти". Мене дуже підбадьорили ці слова.
Гліб згадує, що бадьорив і чорний гумор командира, коли він казав вставати — і на позиції. Тоді йому повідомили, що зламані таз і щелепа, потріскані зуби, зламаний ніс і невідомо що з очима.
— Але я був живий. Очевидно, що була контузія. Мене відвезли у шпиталь на меткомбінаті Ілліча, де мене трохи знеболили.
Наступного дня їм сказали, що комбінат в оточенні, тож усіх важкопоранених передадуть у полон під зобов’язання того, що там будуть надавати меддопомогу.
— Очевидно, я не міг встати й піти. Так я став військовополоненим. Коли ми вже їхали в "швидкій" із ще одним хлопчиною, він питає у військового: "А ви наш? — Та тепєрь не понятно, кто наш. Вы под защитой МГБ ДНР". І тоді прийшло усвідомлення, що я в полоні.
Ставлення бойовиків у полоні
Полон морпіха протікав у лікарнях. Каже, всі ставилися по-різному, як і медперсонал.
— Наприклад, у чеченців було якесь дивне хобі, коли вони могли заходити вночі, бо вони зазвичай вночі нас охороняли, і могли водити кинджалами по тілу і розповідати, що б вони з нами зробили. Російські військові зазвичай намагалися випитати інформацію про майно. Мобілізовані з Донецької області, у мене склалося таке враження, старалися виправдатися перед нами, чому вони в армії росії.
Лікування в полоні
Меддопомога, згадує Гліб, полягала в тому, що коли був вечірній і ранковий обхід лікарів, його поплескували по плечу і казали: "Ну, дєржись, дружок". Мовляв, з твоїм тазом ми нічого не зробимо, стоматологів у нас немає, як і окулістів. Тому морпіх багато спав, часто непритомнів від болю та молився.
— Вже коли мене транспортували в Донецьк, на мене натрапив лікар-стоматолог. Через те, що в мене зламаний таз, у мене постійно розходилися ноги, і мені треба їх було складати докупи. Лікаря, який проходив, я попросив допомогти й просто кинути мені ноги досередини. Він почув, що я якось не так говорю і запитав, що зі мною. Він подивився мою щелепу і сказав, що повернеться і разом із щелепно-лицьовим хірургом. Вони наклали шину на мою зламану щелепу, яка вже почала неправильно зростатися.
Другий щасливий випадок трапився на Великдень. Гліб не міг сходити в туалет. У нього здувся живіт. Його забрали й сказали, що треба прочищати.
— Жінка сказала, що пощастило, бо сьогодні є тепла вода. І з мене все це почали вичищати. Оце два моменти допомоги. Все інше мені "ремонтували" в Україні.
Про повернення додому
Це була дуже епічна історія
Якось увечері прийшли військовослужбовці зі списком і сказали, що кого зачитують — на виписку. Там було прізвище Гліба, яке вони називали тричі, бо він не міг вийти на коридор.
— Вони приходять з наїздом, мовляв, чого валяєшся. Я не міг навіть нормально говорити, хлопці, з якими лежав, пояснили, що не можу вийти. Мене вивезли на "каталці", завантажили в автобус і сказали, що везуть у тюрму. Нас привезли в Донецьке СІЗО. Мене туди не взяли через мій стан. І сказали, що мене беруть під особливий нагляд.
Потім морпіха завантажили у швидку і відвезли в Таганрог, де завантажили в літак разом з іншими українськими військовополоненими.
— І я вже подумав, що везуть в Сибір. Коли побачили в ілюмінатор море, думаю, невже Каспій пролітаємо, додому повернуся нескоро.
Коли літак приземлився і зайшли бійці із "зетками", хлопці запитали, де ми.
— І вони гордо кажуть:"Приветствуем вас на военном аэродроме Севастополя". Там нас завантажили в КамАЗи й сказали, що на обмін.
Обмін відбувся в Запорізькій області.
— І коли мене поклали у швидку і дали три куби знеболювального, я подумав про те, яке ж прекрасне життя без болю. У Запоріжжі вже почалися мої перші операції.
Про відновлення в Україні
Не найприємніше, що може почути хлопець у 25 років, коли його повертають і кажуть, що невисока ймовірність того, що зможе ходити.
— Мені спочатку казали, що перші кроки мають бути в середині осені, я пішов на початку липня. Я дуже хотів піти. Наполегливість і старання дали результат.
Зараз Гліб спокійно ходить і бігає, з невеликих висот навіть може стрибати. Кістки ще в процесі зростання, але зовні вже все гаразд. Його тримають дві величезні титанові пластини, які вставили у таз. Глібу вже зробили 7 операцій коштом держави.
Навіть лікування в приватній стоматологічній клініці для нього безкоштовне.
— Україна понад усе — це не просто гасло, це стиль життя. Ще з 16 років, коли я почав займатися громадською діяльністю. Україна в моєму світогляді — найвища цінність. Коли Україна потребувала моєї допомоги, я їй допоміг, так само і держава — мені.
Коли 25-річний ветеран був на реабілітації в Одесі і чекав на проходження ВЛК, то лікарі сказали, що служба через стан здоров’я добігає завершення. Тоді він подумав, що було б цікаво працювати десь на межі між військовою і цивільною справою.
— І мій друг запропонував долучитися до команди Veteran Hub, який тоді відновлював роботу в столиці. Пройшовши всі співбесіди, я потрапив у Veteran Hub. І це якраз чудова нагода бути дотичним до цивільного і військового життя і бути корисним.
Зараз Гліб Стрижко зараз івент-менеджер у Veteran Hubі. Це доброчинна організація, яка допомагає ветеранам, військовослужбовцям і членам їхніх родин. Надаємо первинні юридичну, психологічну та консультації з пошуку роботи. У них є два стаціонарні хаби в Києві та Вінниці, а також мобільний хаб, який виїздить безпосередньо до клієнтів.
Адреса: Верхній Вал, 2а. Працює щодня з 11:00 до 21:00 і на вихідних з 12:00 до 18:00.
