Час та бойові дії показали, що їхні десантники нічого не варті — Коркі
Військовослужбовець 81-ї аеромобільної бригади, заступник командира батальйону з позивним Коркі свій бойовий шлях розпочав задовго до 24 лютого.
— У 2019 році у складі 81-ї бригади виконував бойові завдання біля Щастя. Близько року там тримали оборону. Потім був бойовий вихід біля населеного пункту Новолуганське. Тоді я проходив службу в артилерійському підрозділі в мінометній батареї. Дальність пострілу міномета не висока, тому здебільшого були на першій лінії бойового зіткнення, підтримували наших десантників, аеромобільні та десантно-штурмові роти, — говорить Коркі.
Він зауважує, що на той час інтенсивність бойових дій була геть не високою порівняно з тим, що відбувається нині:
— 24 лютого мій бойовий побратим прокинувся трішки раніше за мене й розбудив мене зі словами: Артеме, прокидайся! Почалося! І з того моменту ми воюємо, ведемо боротьбу для того, щоб наступного разу він сказав: Артеме, відпочивай, усе закінчилося!
Перша зустріч із ворогом відбулася на донецькому напрямку, де Коркі з побратимами й нині тримають оборону та готують наступ на позиції ворога. Він переконує, тут кожен солдат розуміє, що робити і яка в нього мета:
— Прибули молоді хлопці в лави ЗСУ, які до цього несли службу в ротах охорони. Нині у складі 81-ї бригади перебувають на бойових позиціях. Вони вже встигли відчути й усвідомити, що таке приліт артилерії, що таке авіація. І що цікаво, місяць тому вони переживали, були розгублені, а тепер це впевнені в собі воїни, для яких головними в житті стали незалежність та свобода. Вони змінилися, у них шалена мотивація — зберегти життя. Бо проходити навчання на полігоні, це одна справа, а тут уже без варіантів. І від кожного конкретного бійця теж залежить — житиме він чи ні.
Нині хлопці воюють у лісовій місцевості, що зі свого боку накладає певний відбиток на специфіку ведення бою.
— Що ми, що противник — в однаковій ситуації. Ворог для обох сторін дуже близько й у будь-який момент, різними шляхами, добиратиметься. Нині вже звикли до лісистої місцевості, а на початку бойових дій, думаю, було важко, бо більшість навчань відбувається у степових чи міських умовах. А в лісі такої практики не було. Зрозуміли, як діє ворог, який має багато артилерії, але тут і нюанс: у лісі головне не кількість, а влучність. І прицільно стріляють лише наші хлопці.
Вони використовують британські гаубиці L119 і не приховують свого задоволення.
— Наші артилеристи добре стріляли і з радянських систем, але питання в боєприпасах. Вони мають бути і їх треба багато. Радянські снаряди вже не в тому стані, щоби впевнено і сміливо можна було ними стріляти. А тут уже таких питань нема. І гаубиця точна, і снаряди справні. Це важливо, бо ворог у лісі проводить наступи групами. Роту ділять на взводи, а їх на групи, й у декілька флангів намагаються прорвати оборону. Ми зупиняємо такі наступи резервами та тією ж таки артилерією. І так кожного дня.
Про ворога Коркі відгукується стримано. Каже, що вони, хоч і вміють воювати, але не настільки добре, як українські воїни:
— Кадрові військові, у принципі, знають, як вести бойові дії. Але вони слабші за наших хлопців, які з 2014 року вчилися воювати в реальних умовах. Навченість кадрових росіян на рівні Африки. Щодо незаконних так званих днр та лнр, то це упіймані в під’їзді люди чи шкільні вчителі, яким дали автомат і виперли воювати. Їхні десантники вже закінчилися. Таких бригад, які були на початку, немає. Вони вважали, що найпідготовленіші, але час та бойові дії показали, що їхні десантники нічого не варті.
Валентин Столярчук
Михайло Чубай
