Лейтенант Ілля, який супроводжує "на щиті" наших воїнів: Це морально дуже важка робота

Уперше лейтенант Ілля приміряв військовий однострій відразу після 9-го класу школи. Тоді юнак вступив на навчання до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Після випуску вирішив остаточно обрати військову кар'єру. Вдало склав вступні іспити та був зарахований до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Здавалося, ось незабаром випуск і омріяні лейтенантські погони. Однак війна внесла свої корективи.

Війна прискорила  офіцерське становлення

У перший день широкомасштабного вторгнення окупантів на територію України зі складу старшокурсників цього вишу була сформована зведена рота. До неї увійшов четвертокурсник Ілля. Курсантів-випускників перекинули до аеропорту Київ-Жуляни, який вони мали боронити.

— Мій підрозділ зайняв оборону в аеропорту, який мав важливе стратегічне значення. Ми готувалися до найгіршого, адже ворог намагався захоплювати саме аеропорти, аби висадити там десант та перебазувати техніку. Однак, мабуть, це єдиний аеропорт, який не зазнав обстрілу та спроб штурму, — зазначає лейтенант Ілля.

Згодом у стінах вишу відбувся достроковий випуск молодих лейтенантів. Ілля за розподілом потрапив до подальшого місця служби в один із десантно-штурмових підрозділів.

Молодий офіцер потрапив на східний напрямок. Там він займався евакуацією тіл загиблих українських захисників, офіційним оформленням та подальшим їхнім транспортуванням "на щиті".

— Насправді це морально дуже важка робота. Мені доводиться займатися оглядом, оформленням, транспортуванням тіл загиблих. Не кожен зможе цим займатися. Маю чітко перевірити наявні документи та не припуститися помилки у визначенні особи, аби їх могли поховати з усіма військовими почестями. Далі доправляємо тіла наших героїв додому та передаємо їх близьким та рідним, — говорить воїн-десантник.

Відчуття постійної небезпеки

За словами офіцера, були випадки виїзду на передову, де евакуації відбувалися під час вогневих сутичок та вночі.

— Запам'яталося, як вночі отримали наказ виїхати до Сєвєродонецька по загиблого нашого захисника. Пересуватися там можна лише без світла фар, а це дуже складно. Тим паче авто в нас не броньоване і перша ж непомічена перешкода, а їх дуже багато після ворожих обстрілів, могла нас "зупинити" назовсім, — пригадує лейтенант Ілля. — Розвідка противника безперестанку відстежує подібні помилки військових водіїв та наводить туди артилерію. Тож усі сподівалися лише на майстерність водія. Однак на зворотному шляху ми кілька разів підсвічували світлом фар собі шлях, аби не пошкодити авто. За кілька хвилин по нас почала працювати їхня арта. На щастя, нам вдалося вирватися та повернутися неушкодженими.

Уже тривалий час Ілля перебуває в районі бойових дій. На його плечах не менш важлива місія, аніж у його побратимів на "нулі". Завдяки йому українські сім'ї можуть з честю поховати своїх рідних, які віддали життя за перемогу України.

Валентин Столярчук

Дмитро Чалий