Від хірурга до бойового медика: Історія Назарія Білоголовки з 30-ї ОМБр

Поранений у шию, він змінив водія, який теж дістав поранення, і встиг вивезти із зони обстрілу 14 осіб. Свій вчинок героїчним не вважає, каже, бойовий медик завжди повинен зберігати спокій. Про те, як розпочав службу у ЗСУ, ідеальну аптечку та власний бойовий досвід мобільній групі Армія FМ розповів лікар евакуаційного відділення медроти 30-ї окремої механізованої бригади Назарій Білоголовка. 

В цивільному житті був лікарем-хірургом і працював у військкоматі. Підписав контракт у 2018-му році, ділиться своєю історією Назарій.

— Коли прийшла повістка у 2018 році, тоді якраз офіцерів запасу брали на службу. Підписав контракт на 3 роки, а затягнулося аж на п'ять. Психологічно і фізично важко, але ти розумієш, що мусиш.

Як розповів Назарій, завдяки начальнику з медичної частини в підрозділі вибудувана ефективна структура допомоги пораненим.

— Наш начмед утворив реанімаційні і хірургічні бригади. Командиру роти з передової надходить інформація про кількість поранених і характер ран. З огляду на це ухвалюється рішення, які екіпажі виїздять — реанімаційні чи хірургічні. Якщо бійці у важкому стані, виїздить реанімаційний автомобіль. Я їжджу на хірургічному автомобілі, можу забрати багато хворих. За рік війни всіх довезли, всіх врятували.

За словами лікаря евакуаційного відділення, основне його завдання — стабілізувати пораненого і доправити на наступний етап меддопомоги.

— Буває, що в машині дренуємо грудну клітку, якщо є гемопневмоторакс. Хірургічні втручання — це вже наступний етап. У вересні біля Ізюма ми працювали на такому етапі. Наша медична рота стояла на базі ЛСБ. Ми займалися і евакуацією, і допомагали лікарям оперувати поранених.

Назарій зазначає, що здебільшого військовослужбовців не вдається врятувати саме через крововтрату, тож головне завдання бойових медиків — правильно накласти джгут пораненому.

— У бойових взводах працюють медики без медичної освіти, які тільки пройшли курси з тактичної медицини. Їхнє основне завдання — зупинити крововтрату. Основне — накладання джгута, бо при великій крововтраті спадаються судини, і потім на нашому етапі важко знайти вену. А вже коли поранені потрапляють до нас, тут працюють кваліфіковані лікарі.

Не так важливо, від якого виробника турнікет, переконаний Назарій, головне, щоб він не використовувався повторно.

— Я б не сказав, що є фатальна різниця між турнікетами. Небезпечно, якщо він повторно використовується. Наша бригада забезпечена турнікетами вдосталь.

На думку військового лікаря, аптечка бійця ідеальна, якщо він добре знає її вміст і розташування усіх препаратів.

— В аптечці може бути все, що захоче військовослужбовець, але в екстремальних ситуаціях як все те шукати? Основне - правильно накласти джгут, а щодо іншого ми допоможемо. А військовослужбовець поки сам не розбере аптечку і не подивиться, що там, не зможе скористатися нею.

У першого пораненого, якому довелося надавати допомогу, пригадує Назарій, було поранення нижньої кінцівки.

— Перший мій поранений був під Світлодарськом. Ампутована стопа. На міні боєць підірвався. Якщо на початку дуже хвилювався, адже цивільна медицина від військової дуже відрізняється, це не в операційній стояти, коли є багато помічників, знаєш діагноз і що будеш робити. Тут все інакше.

Розповів Назарій і про випадок, коли сам із пораненням у шию змінив пораненого водія евакуаційного автомобіля і вивіз з-під обстрілу 14 бійців.

— Робив перев'язку хворому, була ампутація пальця, відчув оглушення, теплоту і мене відкинуло. Підбіг до машини, зрозумів, що авто постраждало, яке нас і врятувало, бо ми були з іншого боку від вибуху. Вбігли в машину. Водій каже, щоб я сів за кермо. Я спершу не зрозумів, чому. Потів вже побачив, що він собі джгут накладає. У нього поранення кінцівки було. Він наклав собі джгут, і ми поїхали.

Свій вчинок Назарій не вважає героїчним. Каже, бойовий медик завжди має бути врівноважений та зберігати спокій.

— Якщо ти будеш переживати, то як екіпаж буде сприймати ситуацію — водій та фельдшер. У мене зараз фельдшер молодий, без досвіду, тож хвилювання буде і йому передаватися. Так само і водію я ніколи не кажу, як і куди їхати. Кожен відповідає за свою роботу.