Від школяра до героя: Як приєднатися до ДШВ і стати частиною боротьби за України
Він одразу після школи пішов на фронт, сказавши мамі, що служитиме в безпечному місці. Був двічі поранений і щоразу повертався до побратимів, бо як же вони без нього? За що отримав орден За мужність від президента, як встигає поєднувати навчання і бойові будні та чи має плани після перемоги на Армія FM розповів військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Андрій. Розмова відбулася телефоном, адже нині армієць перебуває в районі ведення бойових дій.
За словами Андрія, ще в 11 класі, він вирішив, що піде на фронт, адже на той час вже багато його друзів та знайомих боронили Україну він російських окупантів.
— Після школи пішов одразу служити в 95-ту бригаду, бо десантно-штурмові війська — це еліта, їх завжди відправляють в гарячі точки. Перший виїзд у зону бойових дій був у 2016 році. Після виконання бойових завдань я повернувся в Житомир на злагодження.
Як розповів боєць, про його рішення бути на передньому краї рідні дізналися тільки згодом.
— Сказав, що хочу служити в Повітряних силах, тоді ці військовослужбовці не виїздили на бойові дії, бо знав, що інакше рідні будуть проти. Про свої два перші бойові виїзди я нічого їм не казав. Розповів, коли настав час. Батьки були сильно здивовані, але все прийняли.
Після двох бойових виїздів у Донецьку область, поділився Андрій, він подав документи в політехнічний інститут, де навчався заочно.
— Якщо ти служиш у ЗСУ, можеш заочно навчатися в якому хочеш виші і за обраною професією. В тому році я отримав ступінь бакалавра. Тож можна служити і вчитися. Офіційно командири відпускають на заняття, на сесії. Цього року хочу вступити на магістратуру.
З початком широкомасштабного вторгнення значно змінилися інтенсивність і характер ведення бойових дій, але підрозділ так само ефективно нищить ворога, запевняє військовослужбовець.
— Сподівався, що росія повномасштабно не нападе, але ми до цього готувалися. Багато моїх друзів, на жаль, загинули, але головне, що росіянам не вдалося взяти Україну за три дні, як вони хотіли. Коли я на початку своєї служби виїздив на бойові завдання, ми стояли на одній лінії, здебільшого була оборона, а зараз багато штурмових дій. Бойові завдання ми виконуємо на всі сто відсотків.
Від початку широкомасштабного вторгнення Андрій двічі був поранений, а після відновлення одразу повертався на службу.
— Перше поранення сталося 21 березня 2022 року на Вугледарському напрямку. Ми тримали село Солодке. Нас поїхала колона техніки — танки, БТР, піхота. Ми атаку відбили з невеликими втратами, більшість техніки знищили. Ми чекали їх на наступний день, але вони зненацька пішли вночі. Першим пострілом із ворожого танка я був поранений, але побратими встигли мені надати медичну допомогу і передали до шпиталю. Мені подіставали всі уламки, поставили на ноги, і я одразу повернувся до своїх хлопців.
Вже на іншому напрямку, як пригадує Андрій, він потрапив під обстріл на бойовій варті.
— Ми відбивали атаки інколи по двічі на добу. На третій день я отримав уламкове поранення руки, опік обличчя та рук. Коли я підлікувався, повернувся одразу до своїх хлопців, адже я б не зміг вдома чекати на перемогу.
Орден За мужніть III ступеня Андрій отримав із рук президента.
— Володимир Зеленський нагородив мене орденом за штурм позицій противника. Нам сказали, що там не більше відділення, а був цілий взвод. Мені поставили бойове завдання, я його виконав на всі сто, до того ж взяв у полон 13 бійців. Вони не очікували, що ми підемо у наступ. Ми відбили наші позиції, взяли їх в плєн, і так закріпилися на наших же рубежах.
На відміну від ворога, наголошує Андрій, до військовополонених наші хлопці ставляться гуманно.
— Після всього того, що вони роблять, я б сказав, що ми до них ставимося добре. Ми їх одягаємо, миємо, даємо їжу. І найголовніше — у них є шанс через якийсь час потрапити до своїх рідних, бо їх можуть обміняти на наших хлопців.
Андрій беззастережно вірить у перемогу, проте каже, щоб вона відбулася якнайшвидше, нашим Збройним Силам потрібно всіляко допомагати. Каже, зараз головне — здобути перемогу, а що робитиме далі, подумає згодом.
