Як допомогти військовим реабілітуватись та адаптуватись?

Сергій Березін, офіцер-психолог 20-го окремого батальйону спеціального призначення окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, розповів про роботу Центру реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС ЯРМІЗ. Там реалізують проєкт "Формування системи психологічного супроводу захисників та їхніх родин як запорука стійкості громад".

Наскільки доречними є теми на навчальних модулях від Центру ЯРМІЗ?  

— Центр ЯРМІЗ має великий досвід роботи з військовими як в плані консультацій, так і в плані проведення навчань. Ці теми були спеціально підібрані для того, щоб, по-перше, збільшити психологічну освіту, освіченість військовослужбовців, щоб вони розуміли, що саме з ними відбувається. По-друге, як це опанувати й що з цим робити. 

Які ви чули відгуки від командирів чи інших військовослужбовців, які проходили саме ці модулі?

— Ці модулі проходили, так би мовити, під егідою "допомоги рівний рівному", оскільки військовослужбовці — це дійсно така специфічна категорія, яка більше може довіряти своїм побратимом, які розуміють їх та те, через що їм довелося пройти. І тому ми були зацікавлені в тому, щоб залучити якомога більше військовослужбовців командирського складу, старшинського і так далі. Це щоби у якийсь критичний момент, коли немає поруч психолога, вони могли самі як мінімум поспілкуватися з військовослужбовцями, зрозуміти їх та, що з ним відбувається, і надалі вже перескерувати до психолога або до працівників медичної служби.

Чи вдалося вам вже хоча б якісь знання з цих модулів примінити до своїх побратимів? 

— Безпосередньо під час навчань я побачив, як мої знання можуть лягати на практику. Як вони можуть бути реалізовані, починаючи від консультації. Тобто, про що говорити? Які ми самі симптоми маємо виявити? Я вже набагато спокійніше почуваюсь, коли спілкуюсь з військовослужбовцями, оскільки більше розумію їх. І я вже більше розумію, що мені далі робити, як мені діяти.

Що головне знати кожному військовому для себе?

— Коли трапляється настільки сильна та інтенсивна подія, що наш мозок просто не встигає адаптуватися і сприйняти все це, з'являються психічні розлади. Як мислить військовий? Це постійне очікування небезпеки. Це раптові події, складні погодні умови, звичка до прямих директивних наказів, звичка до постійної недовіри, бо військовому набагато простіше не довіряти нікому, щоб потім усі йому як довели, що їм можна довіряти, аніж довіряти усім і потім розчаровуватися. В такому випадку це в принципі питання безпеки. Тобто звичка не довіряти — це є бойове мислення. І якщо на всі ці події можна накласти будь-який легкий стрес, як якийсь негаразд вдома, заблокована карта і так далі, людина може надломитися. Оточуючі не розуміють як так, ну наче на наш погляд, це події незначні, а на людину вони мають такий сильний вплив. І коли така людина повертається додому, не проходячи якогось процесу адаптації чи реадаптації, рідні не розуміють, що з нею відбувається. Ці люди стають менш емоційними, оскільки, знову ж таки під час служби наш мозок захищається. Він стає менш емоційним. Бо, якщо ми будемо емоційно відреагувати на будь-які події, на будь-які картини, які нам доводиться там переживати, наш мозок просто згорить. Тому він, як захищаючись, закривається в таку собі ракушку і стає менш емоційним. Дівчина чи дружина не розуміє, чому він став менш емоційний або дратівливий. Такі непорозуміння можуть навіть руйнувати сім'ї, оскільки до жінок повертається військовий, як інша людина, якій навіть не дають там шансу адаптуватися чи почекати. А військового тут просто не розуміють.